Дорога крізь джунглі (Оповідання індійських письменників)
Шрифт:
Тут же сидів сліпий хлопчик. У руці він тримав бубон. Хлопчик то легенько похитувався, час від часу чомусь усміхаючись і ледь помітно ворушачи губами, ніби розмовляв сам із собою, то насторожувався, то глибоко вдихав гаряче повітря, ніби намагався вловити навколишні запахи…
Музикант зупинявсь у кінці «платформи» й невесело насвистував. До поїзда залишилося ще кілька годин, і музикант нудьгував. У цій глушині годі було побачити щось цікаве, та й себе показати було нікому. Хто ж позаздрить йому — супутникові й вірному охоронцеві двох дівчат? Ніхто!
Кінець
Над безмежною голою рівниною хитається прозорий серпанок. Страшенно жарко.
Раптом десь зовсім близько закувала зозуля. Потім подала ніжний голос ще якась пташка.
Юнак здивувався: виявляється, на цій жалюгідній станції є співучі птахи! Він прислухався.
«…Дивно… дуже дивно… неймовірно! — більше й більше дивувався музикант. — Чи не потрапив я у зоопарк?»
Ось замекало ягня, а потім завив шакал. І це серед білого дня!
7
Чойтро — місяць бенгальського календаря, відповідає 15 березня — 15 квітня.
Юнак уже не міг стримати своєї цікавості й підстрибом побіг до станції. А, ось у чому річ! Це все витівки сліпого хлопчиська!
А хлопчик тим часом вдарив у бубон і заспівав. У нього був гарний голос. Виявляється, маленький пустун уміє не тільки імітувати звірів і птахів, але й співає! Та ще й яку пісню!
Це вже ставало цікавим. Хлопчик, сидячи навпочіпки і б’ючи в бубон, розгойдувався всім тілом у такт музиці й співав. На його негарному обличчі сяяла широка усмішка. Поряд стояли носії і з задоволенням слухали. Та не тільки вони: смуглява дівчина відірвалася від дзеркальця, спляча красуня прокинулась, навіть стара служниця забула про свій бетель…
А хлопчина співав дедалі швидше. Він розгойдувався сильніше й сильніше і, вдавалося, ось-ось упаде, звалиться на землю.
— Ну й спритне чортеня! — вичливо усміхнулася смуглявка.
Її подруга нічого не відповіла. Вона мовчки слухала.
А хлопчик натхненно вів далі:
На твоїй руці чарівній Хтів би я браслетом стати, Хоч із скла, як не з кришталю, Й щастя більшого не гнати!Пісня закінчилася.
Слухачі захоплено загомоніли. Негарне личко з невидючими очима освітила вдячна усмішка.
Один із носіїв простягнув співакові запалену бірі.
— Бірі?
— Еге
Хлопчик усміхнувся.
— Тут хтось курить сигарету. Може, і мене почастує?
Буфетник зареготав.
— А ти, виявляється, дуже хитрий, приятелю! Розумієшся не тільки на ласощах та напоях, а й на тютюні. Ти знаєш, скільки коштує сигарета?
— А хіба моя пісня нічого не варта?
— На, друже! Закурюй! — І музикант подав йому сигарету.
Хлопчик шанобливо взяв її.
— Дякую вам, ваша милість. Ви дали мені коня, дайте ж і батога — дайте прикурити.
Музикант черкнув сірником.
Хлопчик із такою насолодою затягся, що в нього зразу запаморочилось у голові. Він видихнув густий клубок диму й захоплено вигукнув:
— Це просто чудово!
Дивлячись на його задоволене обличчя, всі розсміялися.
— Ти дуже гарно співаєш, — схвально зауважив музикант.
— Авжеж, ваша милість, я співаю добре. Всі так кажуть. І…— він завагався. — І коли я вкладаю у пісню всю душу, то можу зачарувати людей. Можу!
При цих словах дівчата неголосно засміялися, а сліпий, почувши їхний сміх, здригнувся. Сигарета випала в нього з руки. Він намацав її на землі, підняв і спитав;
— Хто це сміється? Хто?
Потім тихо покликав:
— Малїнда!
Малінда, один із носіїв, обізвався.
— Підійди ближче, Малінда, і слухай.
— Я слухаю.
— Підійди ще ближче, я щось скажу тобі на вухо.
— Я тут, біля тебе. Кажи.
— Тут щойно сміялися дівчата. Вони з міста?
— Еге ж, вони з Бурдвана.
— Я так і думав.
— Як ти розпізнав?
Сліпий посміхнувся:
— Почув дзенькіт їхніх браслетів і солодкі пахощі парфумів. Адже від простих людей тхне потом, і скляні браслети не дзенькають так ніжно. А їхні браслети — золоті?
— Так.
Хлопчик мовчки курив свою сигарету; іноді він виймав її з рота і з насолодою вдихав аромат парфумів.
— Вибачте мені, благородні пані… Ви щойно сміялися з мене… Я хочу сказати вам…
Смуглява була гостра на язик і любила пожартувати. Зашпилюючи волосся, вона обернулась до хлопчика й спитала:
— Ти до нас звертаєшся?
— Авжеж, пані. Скажіть мені, чого ви сміялися?
— То не ми, — заперечила дівчина.
— Ні, це сміялися ви.
Хлопчик усміхнувся:
— Звуки рогу не схожі на звуки флейти, і табла [8] звучить не так, як бляшанка.
Від здивування дівчина широко розплющила очі й перезирнулася із своїми супутниками.
Її подруга всміхнулася.
— Ти розсердився на нас за це?
— Розсердився? — вигукнув хлопчик. — Хіба я смію сердитись на таких, як ви? Я тільки хотів знати, чого ви сміялися. Та й годі.
— Ах ти ж порося! — втрутився буфетник. — Адже вони сміялися з твоїх хвастощів, що буцім ти можеш зачаровувати людей своїм співом.
8
Табла — маленький барабан.