Дорога

Стефанык Василь Семенович

–  Я чу­жо­го не хо­чу, лиш най моє віго­рить!

КЛЕНОВІ ЛИСТКИ

I

Постіль застелена полотном, коло стола на задній і пе­ре­дній лаві засіли куми, на краю печі рядком діти. Вони поспускали рукави, як стадо перепелиць, що спочивають, але всі готові летіти. Куми зате сиділи як вкопані, лишень руками діставали хліб або чарку горілки, але і руки найрадше не рухали б, лишень спочивали би, зігнені в кулак на ко­лінах. Нерадо вони брали хліб та чарку. Каганець блимав на припічку і потворив з кумів великі, чорняві тіні і ки­нув їх на стелю. Там вони поломилися на сволоках і також не рухалися.

Коло стола схилений стегяв Іван, господар хати і тато ма­ленької дитини, що її охрестили.

– Будьте ласкаві, мої куми, та випийте ще по одній. Хоч це не горілка, а болото, але з мужиком

то так мається: що де у світі є найгірше, то він має то спожити, що де в світі є найтяжче, то він має виконати...

– На то ми роджені,- відповідали набожно куми.

Як порція обійшла колію, то Іван її поставив лігма коло пляшки, бо боявся, аби не впала, така маленька, на землю.

– А закусіть... Та й дивіться, який мене клопіт найшов у самі жнива, у сам вогонь. А я, бігма, не знаю, що з цьог о має бути?! Чи маю лишити жнива та й обходити жінку і варити дітям їсти, чи я маю лишити їх тут яа ласку божу та й тягнути голоден косою? Бо вже моє таке має бути, бо у такий час ніхто до хати не прийде за великі гроші. На тобі, Іване, дитину та й радуйся, бо ще їх мало маєш!

– Не марікуйте [6] , куме, та не гнівіть бога, бо то його воля, не ваша. А діти - піна на воді, щось на них трісне - та й понесете всіх на могилу.

– У мене не трісне, але там, де є одно, там трісне. Жебрак аби так не тулєвси до жінки, аби не дививси в той бік, де жінка, то би найліпше зробив! Тогди і Бог не дасть.

– Куме, ви це пусте говорите, так ніколи не буде, бо люди мають си плодити.

– Коли ж то люди, а т жебраки плодєси. А я тому кажу, що ти, жебраку, не плодиси, не розводиси, як миш, ти будь контетний, як маєш на хорбаці дранку, як маєш ковалок хліба, аби-с не голоден, та й як ті ніхто по лиці не лупить. Як ці ділі маєш, та й має тобі бути добре, а від жінки геть уступиси.

6

– Марікувати - нарікати.

– Куме Іване, дайте трошки спокій, бо жінка, як мається зви­чай, у такім стані, то їй не треба цього слухати, бо така мова не дає здоров'я. Колись іншим, ліпшим часом.

– Я вас дуже перепрошую за мою таку мову, але ви гада­є­те, що я за неї дбаю або за дітьми дбаю, але за собою я дбаю?! Бігме, не дбаю, най їх зараз вихватає та й мене з ними! Овва, ото би ми втратили рай на землі і маєтки лишили!

Куми вже не обзивалися, не перечили, бо бачили, що Івана не переможуть, і хотіли, аби скоріше виговорився, бо бо­рше [7] їх пустить спати. Іван встав від стола, спинився насеред хати, спустив руками так, як діти на печі, і почав до них балакати:

7

– Борше - швидше.

– Та чому не летите з моєї голови? Я вам розчиню і вікна, і двері, гай!..

Діти засунулися на піч так, що їх не було вже видко.

– Ади, саранча, лиш хліба, та й хліба, та й хліба! А відки ж я тобі того хліба наберу?! Та то би на дванадцятий сніп яки­йсь раз торгнути, то би якийсь раз схилитися, то з поперека вогонь у пазуху сиплеться! То тебе кожне стебельце в серце дюгне! [8]

Се було до дітей, а тепер він звернувся до кумів.

– А увечір, лиш покажешся до хати такий, як віхоть, як ми­йка, усотаний, [9] а вони тобі в один голос, і жінка і діти: “Нема хліба!” Та й ти не йдеш, бідний чоловіче, спати, але ти тягнеш ціп та й молотиш напотемки, аби завтра мали з чим іти в жорна. Та так тебе ціп і звалить на сніп, та й так деревієш до ранку у сні, аж тебе роса припаде. Та й лишень очі пролупиш, то зараз тебе та роса їсть, бо мало тебе біда їсть, ще вона вночі тебе найде! Промиєш очі та й точишся на лан, такий чорний, що сонце перед тобою меркне.

8

– Дюгати - колоти, шпигати.

9

– Як мийка, усотаний - смертельно втомлений.

– Іване, не журіться дітьми, бо то не лишень ви, але бог їм тато, старший від нас.

– Я з Богом за груди не беруся, але нащо він тото пускає на світ, як голе в терен?! Пустить на землю, талану в руки не дасть, манни з неба не спустить, а потім увесь світ кричить: “Мужики злодії, розбійники, душогубці!” Зіпреться один з другим у церкві такий гладкий, що муха по нім не полізе, та корить, та картає! “Ви,- каже,- дітей не навчаєте страху божого, ви їх самі посилаєте красти...” Ей, де я годен так ганьбити! А коби коло моєї дитини і мамка, і нянька, і добродзейка ходила, коби мені люди всього назносили, то і я би, єгомость [10] , знав, як діти вчити! Але мої діти рос­ту­ть по бур'янах разом

з курами, а як що до чого прийде, отак, як тепер, то ніхто не знає, що вони цілий день їдять? Чи крадуть, чи жебрають, чи пасуть, а я відки знаю? Я косю ваші лани та й забуваю не лиш за діти, але за себе не па­м'я­таю! Ви би хотіли, аби я ваші лани обробив і діти аби учив. А ви від чого? Так, люди, ви самі знаєте, яке наше життя...

10

– Єгомость - так називали попа в Галичині.

– Знаємо, куме, знаємо, як не знати, самі в нім бродимо.

– Я на діти дивлюся, але я не гадаю, аби воно було чемне, аби вміло до ладу зробити. Я лиш заглядаю, чи воно вже добре по землі ходить, аби його упхати на службу, оцього я чекаю. Я не чекаю, аби воно убралося в силу, аби путерії [11] набрало, аби воно коло мене нажилося. Коби лиш багач або пан створив пащеку, а я його туди кидаю, аби лишень збутися! А потім воно бігає коло худоби, ноги - одна рана, роса їсть, стерня коле, а воно скаче та й плаче. Ти б йому завернув худобу, поцілував би його в ноги, бо ти його сплодив, та й сумління тебе п'є, але минаєш, ще ховаєшся від нього, аби він не чув!..

11

– Путерії набрати- путнім стати, набрати розуму, сили.

Аж почервонів, аж задихався.

– Та й росте воно в яслах [12] , під столом або під лавою, їсть кулаки, умивається сльозами. А підросте, та й щось воно украде, бо воно ніколи добра не знало, та краденим хоче натішитися. Дивишся - іде до тебе жандар. Скує тебе, на­б'є, як товарину [13] , бо ти тато злодієві та й мусиш із ним бути у змові... Та й ти злодій навіки! Але це не решта, кінець ще напереді. Най би син,- ваша дитина, а людський злодій,- най би зогнив у тюрмі, бо злодія не шкода! Най би! А то вони візьмуть здоров'я та й дають до шпиталю лічити, а потім пускають письмо до війта [14] , аби тато платив кошта. З хати виганяють з бебехами! Ідеш до війта, по руках цілуєш: “Війточку, виберіть мене із цієї кари”. “Ти,- каже війт,- бідний чоловік, то можу тебе випустити, але яку я вигоду буду мати за твою вигоду?” Стиснеш плечима, скла­дешся, як цізорик [15] , та й кажеш: “Місяць вам буду задурно служити...” Так чи не так, люди, правду кажу чи бре­шу, як пес?!

12

– Ясла - відгороджене в хліві місце, куди закладають корм для худоби.

13

– Товарина - худоба.

14

– Війт - голова волосної управи.

15

– Цізорик - складаний ножик.

– Все так, цілий гатунок такий, одного слова не замилили [16] .

Іван дрижав цілий, чув на собі вагу страшних своїх слів.

– Аби-сте не казали, люди, що кранчу над головами своїх дітей, як ворон над стервом, не кажіть, люди, не кажіть! Я не кранкаю, я правду говорю, мій жаль кранкає, серце кра­нкає!

Очі його запалилися, і в них появилася страшна любов до дітей, він шукав їх очима по хаті.

– Бо виглядає так, що я свої діти геть позбиткував [17] , гірше, як темний ворог. А я, видите, не позбиткував. Я лишень прогорнув з-перед очей сьогодні, і завтра, і рік, і другий і подивився на мої діти, що вони там діють? А що я уздрів, те й сказав! Я пішов до них у гості, та й кров моя застигла на їх господарстві...

16

– Не замилили - не помилилися.

17

– Збиткувати - знущатися.

По хвилі:

– Якби до тої Канади не було морів, то я би їх у міх забрав та й пішки б з ними туди йшов, аби їх занести далеко від цього поругання. Я би ті моря берегами обходив...

Куми забули були за відпочинок, а тепер собі нагадали, швидко повставали і пішли.

ІI

Рано.

Діти обідали на землі, обливали пазухи і шелестіли ложками. Коло них лежала мама, марна, жовта, і бгала коліна під груди. По чорнім, нечесанім волоссі спливала мука і біль, а губи заціпилися, аби не кричати. Діти з ложками в роті оберталися до мами, дивилися і знов оберталися до миски.