Експансія-I
Шрифт:
Голова. — Нам хотілося б дізнатися про діяльність Герхарда Ейслера, починаючи з червня сорок першого, коли він приїхав у Штати.
Фішер. — Уперше він приїхав у Штати в тридцять третьому, після того як я зустріла його на квартирі мого молодшого брата, композитора Ганса Ейслера, в Парижі, за адресою: Плас Вожірар, чотири, де Ганс жив після еміграції з нацистської Німеччини. Герхард їхав у Штати, щоб очолити антиурядову боротьбу. Я вважаю, що всі ці роки він очолював тут підпільну сітку російської секретної
Голова. — Як член Комінтерну?
Фішер. — Так, незважаючи навіть на те, що з двадцять восьмого по тридцятий рік він був в опозиції до Сталіна.
Сенатор Рассел. — Куди ще їздив ваш брат від Комінтерну?
Фішер. — До Іспанії, Австрії, Чехословаччини. Голова. — Місіс Фішер, чому ви вийшли з комуністичної партії?
Фішер. — Тому що Сталін зробив Комінтерн підрозділом ДПУ.
Сенатор Мундт. — «Нью-Йорк таймс» ще десять років тому писала, що комуністична партія — це не партія, а конспіративна група, яка ставила собі за мету зруйнування демократії й захоплення влади. Чи так це?
Фішер. — Так.
Голова. — Чи правда, що ваш брат був в'язнем концентраційного табору?
Фішер. — Ні.
Сенатор Мундт. — Але слідчий Стріплінг подав нам документи, що він був жертвою нацистського терору.
Фішер. — Його ув'язнив у табір уряд Віші, генерал Нетен…
Голові. — За антинацистську діяльність?
Фішер. — За комуністичну діяльність. Французька поліція знала, що він комуніст високого рівня, і хотіла ізолювати його від суспільного життя, бо Франція була окупована Гітлером…
Сенатор Ніксон. — Ви просили права на американське громадянство?
Фішер. — Так.
Ніксон. — Чи можу я вважати, що ви, хоч і вийшли з комуністичної партії, але ще й досі симпатизуєте марксизму, оскільки дуже добре інформовані про те, що відбувається в її лавах, зокрема з вашим братом.
Фішер. — Тепер ми бачимо загрозу сталінської імперії всьому світові. Я повинна бути інформована, щоб вести боротьбу проти більшовицького тероризму.
Голова. — Нам треба швидше закінчувати цю справу, бо в Сенаті мають голосувати з приводу важливого питання, і ми повинні бути там…
Сенатор Вайль. — Мисіс Фішер, ви сказали, що у вас є молодший брат. Він усе ще живе в Штатах?
Фішер. — Так.
Сенатор Вайль. — Ваші брати підтримували контакт у Франції? Тут вони також контактують?
Фішер. — Так.
Сенатор Вайль. — Які ваші стосунки з композитором?… З вашим молодшим братом?
Фішер. — Такі самі, як і з старшим.
Сенатор Вайль, — Отже, ви порвали стосунки з Гансом Ейслером з тих же причин, що й з Герхардом?
Фішер. — Так.
Сенатор Вайль. — Ваш брат-композитор теж комуніст?
Фішер. — У філософському розумінні безумовно.
Сенатор Ніксон. — Він дружить з Герхардом Ейслером?
Фішер. — Так.
Сенатор Боннер. — Оскільки
Фішер. — Кілька тисяч».
Штірліц акуратно відсунув од себе широкий телетайпний аркуш, підвів голову; Роумен сидів навпроти, витягнувши ноги; нижня щелепа випнута, немов у нього прилучився вовчий закус; волосся скуйовджене, комір сорочки розстебнутий, краватка спущена.
— А чого це ви розхвилювалися? — спитав Штірліц, — Ви ж знали про все це, коли вимагали моєї консультації про фашизм?
— Зараз знову вріжу, — пообіцяв Роумен. — І це буде погано.
— Ця Фішер нагадує мені Ван дер Люббе, — сказав Штірліц.
— Сука.
— Чому? Відробляє американське громадянство. Вона ж просила надати їй право громадянства… Його треба заробити… Їй написали сценарій, вона його з толком вивчила… Дамочку свого часу кудись не обрали, вона образилась… Але сюжет справді шекспірівський: так топити братів… Немає нічого найнебезпечнішого за істеричку, слово честі… Ніхто так не піддається режисурі, як жінки…
— Хто образив дамочку? — спитав Роумен.
— Ви що, не чули про неї досі?
— Ні.
— Вона хотіла повалити Ернста Тельмана, лідера німецьких комуністів. З ультралівих позицій. Не вийшло. Тоді вона закусила вудила, дуже їй хочеться бути першою… Між іншим, зовсім недалеко від Муссоліні, від цього лівого соціаліста… Не вважаєте?
— Я дуже люблю Ганса…
— Якого?
— Ейслера.
Штірліц стиха кашлянув, не підводячи очей на Роумеиа, спитав:
— Знаєте його музику?
— Я нічого не розумію в музиці. Я люблю його як людину. Він чудовий хлопець. Дуже добрий, лагідний… Терорист… Ну, сука, га?! Послухайте, і яку ж вона плела нісенітницю: «Його посадили у табір не за антинацистську, а за комуністичну діяльність». Адже це одне й те саме!
— Послухайте, Пол… Тільки не бийте мене в лоб, гаразд?
— Ну…
— Тільки пообіцяйте не бити. А то я відповім. Попільничкою по голові. Я це вмію, слово честі. Обіцяєте?
— Обіцяю.
— Хто ще знає про те, що ви дружили з Ейслером?
— А вам яке діло?
— Ніякого… Чи не зв'язана… Чи не зв'язані близькі вам люди із справою, що почалася у Вашінгтоні…
— Ти думаєш, що кажеш, нацистська гадино?
— Я думаю, що кажу, чиновнику, який виконує завдання своїх гітлерів, — Штірліц кивнув на телетайп. — Чи ти вважаєш, що все це паскудство — вінець демократії?
— Повтори, що ти сказав.
— Що ти служиш новим гі…
— Я не про це… Чому ти пов'язуєш жінку, яка… Як ти посмів назвати її агентом Кемпа? Чому ти, тварюко, вихована в смердючому рейху, де ніхто й нікому не вірив, смієш каляти фішерівським лайном жінку, яку не знаєш?!