Факир
Шрифт:
Закнчивши, "творець" просяв. Усмшка росла, загрожуючи перетворитися на велетенський вищир. зробити з молодого хлопця персонажа готичних романв. Завадив садвник - мцний лтнй чоловк з нби витесаним з дерева, але незавершеним обличчям, що з'явився з-за живоплоту з двома могутнми ротвейлерами в намордниках.
– Перепрошую джентльменв, але якщо це не тамниця, що ви тут видивлятесь записуте?
– поцкавився вн.
Питання захопило зненацька. Нби - "як пройти до бблотеки о четвертй ноч".
Першим вдреагував Тейлор:
– Мстер Лисиця - художник-пейзажист, робить
Мабуть, оте "шкци" добре-таки подяло, бо чоловк приязнше мовив:
– А я вже подумав, що ви т... ну, хто вхекав отого красивого, як кнозрка, чоловка. щось нове замишляте.
– Так його ж нби "Ункас"... е-е-е, тобто Мартн на той свт спровадив, - вирвалось у Тейлора.
– Дурниц, вибачайте на слов, говорите, - вдразу ж отямився садвник.
– Щоб Мартн убив людину? Та вн комашинки за сво життя не образив, а щоб убити... Причинн, так як вн, навпаки - дуже обережн й лагдн з усм живим... Ви ось послухайте мене. Рокв зо два тому до "Прер" тамно намагались потрапити "два типи злочинно зовншност". Острова вони дстались моторним човном виршили тут поживитись. Та дстали добрячого вдкоша. Я помтив х, ми з мстером Казандзаксом поранили одного (хазян наш стрля, як Вльгельм Тель).
– А що, у "Прер" зброя?
– поцкавився Богдан, а потм, схаменувшись, додав: - Вибачте, що перебив.
– А як же без не?
– провадив дал садвник.
– Та ще й на остров, загубленому серед моря? З нею надйнше. Упевненше. Якби не вона, не солодко б нам довелося. Та й де гарантя, що напад не повториться? хоч ми й завели оцих ось вовкодавв, - потрпав по зашийку одного з ротвейлерв, - а вони службу знають добряче, з зброю розлучатися не збирамось... То до чого це я?.. Ага. Ось. Побачивши пораненого, наш "Ункас" не вдходив вд нього, аж поки незваного гостя не забрала полця. Жалв того бандюгу, хотв перев'язати рану, називав "свом блдолицим братом". псля того випадку став грше ставитися до батька... Або ще якось...
Садвник належав до тих людей, що люблять розповдати , мабуть, - набридати цим. Побував же ж у бувальцях. варто лише "бувалого" зачепити, як потм - проклянеш ту нещасливу мить, бо спвбесдника вже не зупинити. Але зараз слухали уважно. Чули багато цнного.
– Псля нападу оц "атлети" з'явилися. Привезли х, правда, слпими пуцьврнками. трапилося так, що цуценята захворли. Так хлопець наче й "забувся" про "ункасування" на деякий час знову майже став собою. Ну, тим, справжнм. Ще до хвороби. Забрав обох песикв до себе в кмнату нкому не вддавав. Навть лкували х там. А ви кажете: "людину"... Н, не врю. не поврю нколи.
– Хто ж тод пдстрелив мстера Лукаса?
– кинув поет, але стрвшись з Богдановим поглядом, прикусив язика.
– Того я не знаю, - захитав головою садвник.
– Полсмени все з'ясують. Одне можу сказати точно: стороннй сюди потрапити не мг. Упевнений. Це ж саме повторю й детективам.
– Андреасе, зайди-но будь ласка до мене, - громом серед довколишньо тиш пролунав у гучномовц голос Казандзакса.
– Вибачте, джентльмени. Побжу. Мнихалок
Покликавши собак, Андреас сховався за рогом.
Тейлор наблизився, , сторожко озирнувшись довкола, прошепотв:
– Ну як вам усе це подобаться?
Богдан усмхнувся, а потм задоволено вдповв:
– Дуже... дуже й... дуже!
– Тобто?
– Поет здивувався, наче побачив Шекспра. той запрошував у спвавтори "Ромео Джультти".
– Завдання легша.
– Обличчя Лисиц витанцьовувало в стил "диско".
– Чи навть зника зовсм.
– А це ж як?
– няк не мг уторопати поет. пропозиця Шекспра сили ще не втратила.
– Просто. "Ункасов" ота, - Лисиця придавив на цьому слов, - наша допомога не потрбна: Лукаса вн не вбивав.
– Це тому, що наслухались садвника?
– криво посмхнувся Тейлор. , може, бльше Богдановим словам, анж пропозиц сера Вльяма.
– Н, звсно, - посерйозншав Лисиця, - хоча вн розказав багато цкавого... Беззаперечн факти. Довряю м. А до таких сторй лиш прислухаюсь... Цей Андреас - персона зацкавлена. що сказане - правда, врити не поспшатиму. Але погляньмо сюди.
– Лисиця розгорнув "графчн шедеври".
– У вас як з геометрю, мстере поет?
– Як у всх, мабуть...
– знизав плечима Тейлор, а Шекспр почимчикував додому, одержавши вдкоша. До Англ. Пшки. По вод.
– Чудово!
– мажорно прозвучав Богдан.
– Цлком вистачить. Дивться. Ось це, перше, креслення зроблене ще в номер, - умовне зображення трупа й стрли. На фотограф я побачив, що кут, пд яким стрла зайшла в тло, кут "альфа", - тупий дорвню приблизно ста градусам. Друге креслення - це умовно максимальний кут, пд яким стрла могла увйти в тло. Тобто, гострий кут "бета" - всього, хоча теж приблизно, десь градусв з всмдесят. Не обов'язково бути Фалесом або Пфагором, щоб побачити рзницю мж ними. Це, так би мовити, - гол розрахунки. Теоретичн. А тепер погляньмо на все практично.
Не ховаючи папрця, Богдан пдйшов ближче до стни.
– Лукас мусив стояти там, бля розчиненого вкна. Причому, такою вже ледачою людина, що у дев'яти з десяти випадках вона обов'язково спираться на пдвконня, - мовив, дивлячись на вкно двст сьомого номера, Лисиця, а потм опустив голову, пройшов ще деклька крокв до живоплоту й повв дал: - "Ункас" же, щоб лишатися непомченим, мусив ховатися в цих кущах. Мсце для схованки непогане. Але звдси кут буде ще гостршим.
Тейлор подивився на кущ, потм провв уявну лню до вкна й мовив:
– Ваша правда. якщо припустити, що хлопець залз на дерево, - Марк подивився на могутн кедри, що височли над кущами, знову сполучив уявною лню хн верхвки з вкном, - то ваш всмдесят градусв справд тут найбльш. Де вже там сто...
– Вн на мить замислився, а потм пдйшов до Богдана, поглянув у вч й повльно промовив: - Невдаху Лукаса вбито не через вкно...
– не "Ункасом"...
Лисиця задумався й вдвернувся.
– Можливо...
– закивав поет, а потм, нби прозрваючи, додав: - Послухайте, "мстере Фокс"... Ми зовсм забули...