Факир
Шрифт:
Узаконити шлюб мусив Центральний палац рестрац шлюбв та новонароджених, який кияни лагдно називають "Бермудський трикутник". (До сих пр достеменно невдомо, звдки така назва: тому, що будвля ма форму велетенського рвностороннього трикутника з дещо ввгнутими катетами чи за аналогю до тамничо аномал? Скорше за все, - з обох цих причин). от коли святково вбрана процеся пдймалася сходами, позаду озвався сигнал автомобля. Вс озирнулись, а Рена кинулась донизу. На очах ошелешених гостей вона щезла в салон стареньких "Жигулв". Назавжди...
Так
вирушив "не-одинак-не-чоловк--не-вдвець" у подорож. Довго чи коротко "йшов-хав-летв ". Щоб земл казково дстатися. Дорогою вигадав розвагу: придумувати, як укоротить соб вку. Бо ж як жити без НЕ? Няк! Не ма сенсу таке життя. Не потрбне йому. - розважився, себто придумав: вн роздобуде пстолета й пустить в лоба кулю. Посеред середземноморсько краси. На чарвному (якщо врити реклам) остров. Романтично! - небачено трагчно! Може, про цю сторю хто й книжку устругне?
В Афнах надибав, де можна прикупити сяку-таку "пухкалку". Прикупив. Засунув до валзи. Чекати "хепп-енду" вже недовго. Але коли опинився на "Делавар" та познайомився з Тейлором, а потм загледв Крстн (красуню неземну!), життя потроху стало повертатися до забуто пустел, на яку перетворився колись щасливий Богдан Лисиця. що дал катер вдпливав вд прейського причалу, то бльше хотлося жити. "Лттл Том" у валз здавався дурницею галактичних розмрв. Хоча... Добру справу вн усе ж зробив: перший "Привт вд Ункаса" влучив саме в нього. гардероб лишився "недрявим". А тепер зовсм цей "малюк", схоже, стане незамнним помчником...
***
– Ого, - тльки й видав поет, коли Богдан замовк.
– Голлвудськ сценаристи дружно пасуть заднх? Еге ж! Пригодка! Мало хто захотв би опинитися на вашому мсц. Не доведи Господи! А я вам ось так лки.
– Тейлор почав:
Псн мо! Ваш голос негучний
До не я спрямовував щоразу,
Коли спвало серце. Мур мцний
Байдужост ламаться не зразу.
Отак я думав. Смшно згадать,
Що був колись я хлопчиком навним,
Що все, що мав, я й хотв вддать...
Тепер стрчаю це лиш словом гнвним.
Тепер я дол дякую свой,
Що змг сказати
"Псн мо, ми не потрбн й,
Красивий глек, та зроблений вн з глини.
Як не спвай - вн буде лиш густи
У вдповдь порожньо. Сонцем свтлим
Ти за горись, злети засвти -
Та глина все одно вже не розквтне.
Псн мо, ми геть звдсль йдемо,
Вже за лаштунками сховалась наша п'са,
Скнчивсь спектакль. Хай дивиться в трюмо
Краса бездушна - Глиняна Принцеса".
– Це точно, - видихнув важксть Богдан, але вона застрибнула назад. Так легко з нею не прощаються! У життя солодощ полчен. вида воно х лиш "пд розписку".
– Дякую... Хе... Такий я жахливий щасливець. , мабуть, до мого "крембрул" ще ой як далеко...
– Та н, - розправив плеч поет, нби збирався пдмнити атланта, - ваше на вас чека. Й обов'язково дочекаться. Та й програне мною морозиво ма пдсолодити...
– А я вже й забув...
– загорвся усмшкою Лисиця.
– Нчого, - виставив долоню Марк, нби щоб сйнути заспокйливо енерг.
– Для цього друз. Допоможуть. Нагадають. Пдкажуть. захистять. Якщо треба.
– Дякую, - простягнув правицю Богдан. "Свалка заспоконня" з'дналася з нею. Потиснула. Ого! Точно захистять.
– Усе просто, - мовив Богдан.
– Та, часом, - неосяжно...
– Так. Людиною мало народитися. Нею ще треба стати. А це не кожному пд силу...
– Поезя й флософя - нерозлучн дв сестри?
– Усмшка перетекла в питання.
– Нерозлучн...
27 вересня 1993 року, острв Авг, 17 год. 24 хв.
За годину пансонат облетла нова звстка: в кмнат "Ункаса" поковка знайшла сокиру. Пд лжком. У целофановому пакет.
Богдан з Тейлором кинулися шукати жнку. Допомг Андреас, сказавши, що та збиралася в сад. Погуляти. Робила так завжди псля прибирання.
Туди!
Сад акуратно доглянутий тим, хто знаться на цй робот. Кущ рвнесенько пдстрижен, дерева пдрзан. Та найбльше вражала головна алея. Тут Андреасова рука походила особливо старанно. Казандзаксов з садвником пощастило. Старий справд вртуоз. На свому мсц. Однозначно.
Поковку знайшли на невеличкй алейц, що вдходила праворуч. Ще не стара фарбована брюнетка з повним енерг обличчям. Темнуватою шкрою та розпущеним волоссям вона нагадувала циганку. Здавалося, що зараз так проспва: позолоти ручку, красунчику! пде в запальний танок (ай, не-не, не-не; ай, не-не-не). Проте цього не сталося. На втання щиро вдповла, а про знахдку сказала: