Факир
Шрифт:
Вдчинили двер, не постукавши. Картина постала сумна. Навть сумнша, нж очкували. Посеред кмнати на стльц сидв бдолашний порть й задумливо смалив. Подумки мандруючи далеко. Бо вд того, що дться останнм часом на остров, хочеться гайнути куди-небудь у сузр'я Орона. Кожнй притомнй людин. Але Казандзакс зараз таким не був. Як, власне, й "лицар" Ордену детективв. Коли вони з'явилися на пороз, порть пдняв утомлений погляд випустив дим.
– Що трапилося, мстере Казандзакс?
– поцкавився, вдхекуючись, Тейлор.
Казандзакс газонув
– Божевлля, - ледве-ледве вимовив вн знову затягнувся. Приреченстю порть нагадував засудженого до страти ("...й оскарженню не пдляга"). Який нарешт зрозумв, наскльки цей свт несправедливий. Але зробив це надто пзно.
Богдан з поетом обвели кмнату поглядами й жахнулися: варварська рука нещадно потрощила прилади.
– А полцю ви встигли повдомити?
Лисиця запитав, а руки сам поривалися до Казандзакса. Затиснути рота. Тому що боявся вдповд. Бо знав . Чи передчував.
– Н.
Порть вдповв без емоцй. Чи вмло х погасив. Чи вони вже перегорли. Чи х не було зовсм. В останн нхто не врив.
Обличчя Казандзакса лишалося спокйним. Нби зараз домовлялися про екскурсю островом. Чи збиралися на пляж.
– Коли я вийшов з номера мстера Лукаса, ну, тод, як його знайшли, рушив коридором, мене затримав мстер Скарпсверд. Ну, такий блондин трошки за п'ятдесят. Швед. Завжди з дамою свою ходить... Так от вн клька хвилин мене не вдпускав. Плв про Химин кури. Запитував, де б можна половити рибу. Щось таке. Нби тод якраз для цього час. Чи вн справд не знав? Я хотв його швиденько позбутися, але вн ледь не руками мене тримав. Коли усе ж вдчепився, кинувся сюди. Та побачив ось це.
Порть кивнув на розгардяш. Ус подивилися. Сумно. Трагчно. Приречено. З апокалптичним вдблиском в очах.
– Ну й що тепер?
– запитав по якйсь хвильц Богдан.
Казандзакс пдвв порожн оч. Крзь них сочилася Сахара. Рвномрно й убивчо. Без аннайменших шансв на порятунок.
– Я велв Феодоросов дстатися материка й сповстити полцю. Це вже занадто. Мен ц гри надокучили.
– А що вдомо про сокиру?
– поцкавився Тейлор.
Порть перевв утомлено-пустельний погляд на поета й вдповв:
– Андреас каже, що вона зникла... Весь нвентар збергаться в сарайчику. Вн нколи не замикаться. Так що взяти там сокиру - робота неважка. зловмисник зробив.
– Ви говорите "зловмисник"?
– докинув Лисиця.
– А чому, скажмо, не "зловмисники"?
– А ви гадате, що тут х цла зграя?
"Кривсть" посмшки Казандзакса перевершила всю можливу статистику. Навть заскочила до неможливо. Але "у межах похибки".
– Не знаю, - знизав плечима Богдан, - та, судячи з ваших слв, "свом" ви довряте?
– Так, - упевнено, з нечуваною ранше твердстю, вдповв Казандзакс, показавши, що емоц в нього таки .
– Ц люди в мене не перший рк, - офцйно мовив
– Отже, коло пдозрюваних замикаться на вдпочивальниках, - урочисто пдсумував Лисиця.
Порть вдповв мовчанням.
– А де зараз Мартн?
– запитав Тейлор, його слова прозвучали зловсним натяком.
Мстер Казандзакс стрепенувся й глянув на поета. Поглядом Медузи Горгони. Вд якого завжди кам'янють. Та минуло клька секунд, а Марк цього все не робив. Може, вн не людина?
– У свой кмнат, - нарешт вдповв мстер Казандзакс вдвв погляд.
Богдана теж боляче кольнуло Тейлорове запитання. Чого це вн так узявся до бдолашного хлопця? Чи не через пр'ну, бува? Але ж убивство через вкно неможливе. поет нби погодився з цим.
Двер вдчинилися, й на пороз з'явився захеканий Феодорос. Вираз обличчя мав такий, наче тльки-но видерся з могутнх лап Кнг Конга, але велетенська мавпа, не бажаючи втрачати здобич, женеться за вткачем, дихаючи в потилицю.
– Хазяне, - мовив вн, часто дихаючи, - це якась маячня. дотизм! Дться щось неймоврне!
Усх пробив страшний здогад: Феодорос принс нову лиху звстку. , на жаль, не помилилися.
– Усю солярку - з цистерн у сховищ, з бакв "Делавара" - випущено, - приречено сповстив вн.
– Як?!
Обличчя Казандзакса вкрилося жахом. Наче в його серц запустили нфарктний механзм сповстили про це.
– Не знаю.
– з порть жах перекинувся й на Феодороса.
– Я пшов до причалу, дивлюсь, а бля "Делавара"... Я одразу до вас.
– Що ти верзеш?
– зввся хазян.
– Тебе часом змй зелений не покусав? Цього не може бути!
– Краще б покусав.
– Схоже, Феодорос не вмв ображатися.
– Це правда...
Мстер Казандзакс вдмовлявся врити. Однак варантв не мав. Поставлений невдомим режисером, жахливий фарс, що розпочався вбивством Лукаса, продовжуться у все нових актах.
– Гаразд, ходмо, - мовив порть й першим вийшов з кмнати. Сумний, майже траурний, "почет" рушив слдом.
Глава V. "Орден детективв"
27 вересня 1993 року, острв Авг, 15 год. 39 хв.
Море дихало споком. Далина вигравала синявою. Втерець примно бавився з усм, що траплялося на шляху. Картина на вс груди волала: людоньки, живть! насолоджуйтесь! радйте! Однак... На остров заховався той (а може - й т), хто вперто хотв усе змнити. Перелаштувати пд свй убивчий сценарй. Пд сво жахлив плани. поки йому це вдавалося.
"Делавар" сонно погойдувався на лагдних хвильках. Т мирно хлюпались об бетонн пал й стальну обшивку катера. Виконували вчну роботу. Побачене знову засочилось дилчнстю. Заважало врити, що коться жахливе та незрозумле. ця розбурхана незрозумлсть множила жах на всм. Хоча н. На всмдесят.