Факир
Шрифт:
Лисиця узяв "листа", оглянув з ншого боку, а потм рончно мовив:
– Ну, що, мстере "детектив"?
– повернув папрець поетов.
– Крига скресла?
– Та-а-ак, цкаво, - сухо вдповв поет, заглиблений у роздуми.
– Я б сказав, навть цкавше, нж цкаво, - мовив Богдан, сдаючи в крсло.
Тейлор теж св дстав сигарети:
– Я засмалю?
Лисиця повльно кивнув. Утома давалася взнаки. Опинившись у крсл, трохи розслабився.
Поет задимв. Вн теж утомився. Та вдпочивати
Та Богданов не сидлося. Вн зввся, понишпорив у шаф й повернувся, тримаючи стрлу. Перший "Привт вд Ункаса". Поклав зброю на журнальний столик. Дстав фотограф мертвого "Дволикого", сво креслення-розрахунки, "послання" вд анонма. Псля всього на стл лг маленький пакуночок з паперово серветки. Обережно розгорнув. Посеред блого тла синв вдламок язичка блискавки "adi...". Решта букв залишилися "вдома". Коли Тейлор вдрвав погляд вд "об'кта" встромив у Лисицю, той сказав:
– Це "adi..." я знайшов на катер. Бля бакв. Альбер?
– Точно!
– загорвся Тейлор.
– У нього на лвй кишен тенски цього шматочка нема. Вн?
– Як варант,- резюмував "мстер Фокс".
– Мг згубитися, коли йшли з Прея. Тримався слабенько. От вдпав. Тому це так, маленький натяк...
Тейлор дстав з-за пазухи довгу барвисту пр'ну. теж поклав. Але окремо.
– Колекця...
– сказав багатозначно й затягнувся.
– Маестро Холмс зараз би оглянув , до фантастичного точно й повчально виправив Ватсона , не встаючи з крсла, назвав би м'я вбивц. Й на тому можна було б ставити крапку. Але...
– Було б непогано, - погодився Богдан.
– ми б соб мирно вдпочивали.
– Мрйливо пдпустив оч.
– Однак...
– Мрйливсть як втром здуло.
– Те проклятуще "але"...
– Вд не не лишилося й слду.
– воно не дасть нам спокою. Тому...
– Зате з'явилась усмшка.
– Як заповдав великий Мюнхгаузен,– пдняв угору вказвний палець, - треба витягувати себе за волосся. Час вд часу. з будь-якого болота... Мамо ж не менше кла з гаком мозку (принаймн на двох). Спльними зусиллями... Та й помчник об'явився. Такий соб "А. Н. Онм". Це ж добре! Навть якщо його нформаця й не дасть нчого.
– Чи й, може, виявиться вдвертою фальшивкою. Щоб збити нас з пантелику.
Тейлор почав пдпалювати нову сигарету.
– Теж може бути.
– Лисиця став серйозним ближче пдсунувся до "колекц".
– Отже. Мстера Лукаса вбито стрлою "Ункаса".
– Узяв , наче це прикличе магю розслдування рвоне вперед.
– Логчна думка: це мг зробити тльки бдолашний Мартн, бо в нього, буцмто, нема алб. Нхто - н мс Стефанопулос, н решта - не бачив хлопця тод, коли плюс-мнус сталося вбивство.
–
– По-перше, пригадайте його безглузд погрози. По-друге, - вн теж узяв "шматочок маг", - пр'на. Деталь з наряду "Ункаса". Знайдена там, де мусив бути ймоврний убивця. це - не випадковсть.
– Скрегочучи зубами, але можу погодитись.
– Лисиця напружився.
– Але ж ви на власн оч бачили, що через вкно убити нереально.
– Не заперечую.
– Поет наче й вдступив, але з мсця не зрушив.
– все ж, можливий варант, що "Ункас" зрозумв це якраз тод, коли засв у кущах. Там згубив пр'ну. А потм зайшов через двер, пдстрелив Лукаса й нсценував убивство через вкно.
– ...з тим, щоби виправдати загублену в кущах пр'ну, - засмявся Лисиця.
– А потм - понвечив батькову радостанцю познущався над катером. це все тому, що побачив у "Дволикому" "дитину зла" - "свого одвчного ворога"? Ха-ха-ха! Три рази.
– Лисиця взявся за живт.
– Зараз реготатиму. Н, - продовжив вн, ставши серйозним, - дуже вже велика пррва мж "боротьбою "Ункаса" з злом" та реальною смертю Лукаса. Ну... всма загадковими подями... Ви багато приписуте цьому юнаков. Його розум таку махину не потягне.
Тепер усмхатись надйшла черга Тейлоров:
– Якби мж злочином злочинцем снувала хоч якась вдповднсть, цей свт нарекли б "справедливим".
Поет вдчув гордсть вд сказаного. "Тягнуло" на афоризм. Запишався.
– Так, - закивав Богдан, - але погодьтесь: додуматися до того, щоб залишити острв без зв'язку з материком... Це вже занадто. логки не видно. Навщо це йому? Та й на що сподваться? За п'ять днв приходить вантаж з продуктами. тод полцю все одно сповстять. Не знати про це хлопець не мг. все-таки зробив? Навщо?
Тейлор знизав плечима й нчого не сказав.
– Правильно, - пшов у наступ Лисиця.
– Тому що вн до цього не-при-чет-ний. Усе зроблено, щоб тльки виграти час. Який катастрофчно потрбен убивц. Але для чого?..
– Лисиця налг на спинку.
– До того ж Мартн - пд "хатнм арештом". З леною...
– Задумався.
– Н, - покрутив головою.
– Вн цього не робив. Та й не здатний. Плюс - розповдь садвника. Це не Мартн.
– А раптом вантаж - не прийде?
– Тейлор пустив у бй резерви.
– Це ж чому?
– здивувався Богдан.
– Усе може бути...
– напустив флософ поет.
– Ага.
– рончн кивки.
– Його торпедують... Мартн... Стрлою... Щоб остаточно нас золювати... Що за апокалпсис?
– Не знаю.
Вдповдь утомлена. Й не задоволена свом творцем. Чи, може, усм свтом.
– Таке дться... Жах... Аж не вриться... Що все це з мною...
– Тейлор задумався, а потм додав: - Справд - це не "Ункас"... Убивство... золяця... Переведення стрлок... Пдозру кладуть на бдолашного хлопця. Ображеного природою. Вдчуваться якщо не досвдчена рука, то, принаймн, холодний розум. Противник не з слабакв. То що, приймамо виклик, мстере Богдан?