Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– Хто той чоловік у жовте?
– Це Ксенофілій Лавґуд, батько нашої приятельки, - пояснив Рон. Його забіякуватий тон натякав, що вони не глузуватимуть з Ксенофілія, хоч їх явно до цього підштовхували.
– Пішли потанцюємо, - зненацька запропонував він Герміоні.
Для неї це була приємна несподіванка, вона підвелася й вони удвох розчинилися в дедалі густішій юрбі на танцмайданчику.
– О, вони тепер ходити разом?
– відразу засмутився Крум.
– Е-е... та ніби, - відповів Гаррі.
– А ти хто?
– запитав Крум.
– Барні Візлі.
Вони
– Ти, Барні... ти добро знати того чоловіка Лавґуд?
– Ні, тільки сьогодні познайомився. А що?
Понад краєм келиха Крум пильно вдивлявся у Ксенофілія, що балакав з кількома ворожбитами по той бік танцмайданчика.
– Бо, - пояснив Крум, - якби він не бути гостем Флер, я б його викликати на дуель, негайно, тут і тепер, за те, што он носити той мерзенний знак на грудях.
– Знак?
– перепитав Гаррі, теж приглядаючись до Ксенофілія. На грудях у того виблискувало дивне трикутне око.
– А що? Що в ньому поганого?
– Ґріндельвальд. То знак Ґріндельвальда.
– Ґріндельвальда... темного чаклуна, що його переміг Дамблдор?
– Саме так.
М’язи на щелепах у Крума зарухались, наче він щось жував. Потім він сказав:
– Ґріндельвальд убити богато люди, наприклад, мого діда.
Звичайно, він не був могутній у ця країна, бо казати, що він боятися Дамблдора... і недаремно, якщо згадати його кінець. Але це...
– він показав пальцем на Ксенофілія.
– Це його символ, я його відразу впізнати. Ґріндельвальд його викарбувати на стіна в Дурмстренґ, коли він бути там учень. Деякі ідіоти робити копія у свої книжки й на одяг, шоб шокувати інших, справляти на вони враження... аж поки ми, ті, що втратили через Ґріндельвальда рідних, показати їм, де раки зимувати.
Крум погрозливо хруснув пальцями й люто зиркнув на Ксенофілія. Гаррі розгубився. Неправдоподібно було, щоб Лунин батько виявився прихильником темних мистецтв, до того ж ніхто в шатрі ніби й не здивувався цьому трикутному, схожому на руну, знакові.
– А ти... е-е... впевнений, що це Ґріндельвальдів?..
– Я не помилятися, - холодно процідив Крум.
– Я богато років ходити повз той знак і добро його знати.
– Може бути й таке, - припустив Гаррі, - що Ксенофілій просто не розуміє значення цього символу. Лавґуди доволі... дивні люди. Він міг його десь підібрати й подумати, що це профіль якого-небудь зім’яторогого хропача чи ще когось.
– Профіль чого?
– Ну, я сам не знаю, що то, але вони з дочкою на канікулах вирушали в експедицію на пошуки хропачів...
Гаррі відчував, що йому важко пояснити звичаї Луни та її батька.
– Це вона, - вказав на Луну, що й далі танцювала сама, розмахуючи руками над головою, наче відганяла комарів.
– Чому вона це робити?
– здивувався Крум.
– Мабуть, хоче позбутися руйносмика, - упізнав знайомі симптоми Гаррі.
Крум, видно, не розумів, знущається з нього Гаррі чи ні. Він вийняв з-під мантії чарівну паличку й погрозливо постукав себе по стегну. З кінчика палички вилетіли іскри.
– Ґреґорович!
– вигукнув Гаррі голосно і Крум здригнувся, проте Гаррі був такий схвильований, що й
– А що з ним?
– підозріло перепитав Крум.
– Він майстер чарівних паличок!
– Я знати це, - кивнув Крум.
– Він зробив твою паличку! Ось чому я й подумав... квідич...
Крум дивився на нього з дедалі більшою підозрою.
– Як ти знати, шо мою паличку зробити Ґреґорович?
– Я... я десь це читав, здається, - пробурмотів Гаррі.
– У... фанатському журналі, - вигадував він на ходу, і Крума це трохи заспокоїло.
– Я й не пам’ятати, шо розмовляти з фанатами про своя чарівна паличка, - знизав він плечима.
– То... е-е.. цікаво, де зараз Ґреґорович?
Крум спантеличено замислився.
– Кілька роки тому він піти у відставка. Я бути серед останніх, хто купити чарівна паличка Ґреґоровича. Вони найкращі... хоч я знати, шо ви, британці, надавати перевагу Олівандеру.
Гаррі нічого не відповів. Він удавав, що дивиться, як і Крум, на танцюристів, а насправді тяжко замислився. Отже, Волдеморт шукав славетного майстра чарівних паличок, і Гаррі добре розумів причину: це було викликано непередбаченою реакцією Гарріної палички тієї ночі, коли Волдеморт гнався за ним у небі. Гостролистова паличка з феніксовою пір’їною перемогла позичену чарівну паличку, чого Олівандер не міг ані передбачити, ані збагнути. Чи Ґреґорович мав глибші знання? Чи справді був кращим за Олівандера майстром і знав недоступні тому таємниці чарівних паличок?
– Ця дівчина дужо гарна, - сказав Крум, повертаючи Гаррі до дійсності. Крум показував на Джіні, котра щойно долучилася до Луни.
– Вона теж твоя родич?
– Так, - роздратувався раптом Гаррі, - і вона вже зустрічається з одним хлопцем. Дуже ревнивий. І здоровенний, як троль. Краще з ним не стикатися.
Крум зітхнув.
– Што доброго, - допив він келиха і встав, - у тому, щоб бути відомим у світі квідичистом, якщо всі гарні дівчата уже хтось розібрати?
І він пішов, а Гаррі взяв у якогось офіціанта бутерброд і почав пробиратися до переповненого танцмайданчика. Він хотів знайти Рона й розповісти йому про Ґреґоровича, але Рон посеред майданчика саме танцював з Герміоною. Гаррі притулився до золотистого стовпа і розглядав Джіні - як вона витанцьовує з Фредовим та Джорджевим другом Лі Джорданом. Водночас намагався не ображатися на Рона за те, що сам же йому й пообіцяв.
Він ще не бував на весіллях, і тому не міг оцінити, наскільки чаклунські весілля відрізняються від маґлівських, хоч був чомусь упевнений, що в маґлів не буває весільних тортів, прикрашених кремовими феніксами, які злітають угору, коли торт розрізають, або пляшок шампанського, що самі собою літають у натовпі. Вечір густішав і нічні метелики закружляли під навісом, освітленим летючими золотими ліхтарями, а забава тільки набирала обертів. Фред і Джордж давно вже зникли в темряві з парочкою Флериних кузинок. Чарлі, Геґрід і ще якийсь присадкуватий чарівник у м’якому фіолетовому капелюсі виспівували в кутку про Одо-героя.