Ге, людина з Моого

Шафранек Ота

— Якщо хочеш знати, воно не перестало нам слугувати і досі й ще довго не перестане. Проміння холодне, гаряче, легке і всепроникне. Промінням ми розпушуємо грунт, збираємо врожай, кришимо скелі, рівняємо терен, приймаємо променевий душ, перемо в промінні шмаття, смажимо м'ясо, проміння наші ліки і найгрізніша зброя.

Я сягнув у кишеню й поклав на стіл довгастий ліхтарик.

— Променевий пістолет, — мовив я.

— Звичайнісінький електроліхтарик, — виправила мене Гелена.

— Якщо я звичайна людина, то це звичайний електричний

ліхтарик. Але я не радив би нікому засвітити його. Куди впаде його проміння, там загине все живе. Це особиста зброя кожного мооганина, кожен мооганин бере її з собою в дорогу, і кожен надіється, що ніколи не скористається нею.

Я знову сховав ліхтарик. Усі дивилися на мене похмуро, а Кароліна — з докором у помаранчевих очах. Певно, вона не погоджувалася з тим, що моогани винайшли таке лихо.

— Ге, — зненацька звернулася до мене Геленка, — скажи: ти друг людям чи ворог?

Я озирнувся й побачив, що кожен із моїх чотирьох слухачів нетерпляче жде од мене відповіді.

— Скажи, Геленко, — відмовив я, — ти друг мооганам чи ворог?

— Як це я можу знати? — Та все ж таки вона на мить задумалася. — З усіх мооган я знаю тільки тебе. А ти нас, людей, спостерігаєш уже давно і вже знаєш, чи любиш людей.

— Я люблю їх. Люблю їх так, що волів би загубитися між ними на Землі й своїх кількасот літ прожити тут із вами, може, й оженитися тут, мати щоденні клопоти, працю й купу дітей.

В цю хвилину всі пишалися своєю земною кулею. Хоч яка вона ще не досконала, а все ж таки це найкраща планета у всесвіті. Ладіслав голосно зареготав і заляскав себе по колінах, Йозіфек уклонився від імені всієї земної кулі, Кароліна дивилася мені у вічі й усміхалася, а Геленка була вдоволена, як учителька, що їй я добре відповів на іспиті.

Тепер я міг повернутися до Міста з проміння.

— Зараз там вечоріє. Хочете сей мент опинитися в місті? Я волів би спуститися туди на тхолензі. Що ви сказали? Що це таке? Вертоліт з мініатюрним, проте дуже сильним мотором. Під гвинтом прилаштовано парасолю, а під нею до жердини підвішено сидіння. На взір сидіння під парасолею — оце і є тхоленг. Ми літаємо в ньому над містом і на короткі відстані.

Ми сідаємо у парк тхоленгів. Теутендомон під нами схожий на зоряне небо, від обрію до обрію пітьма, всіяна прегарними вогнями. Наша парасоля світить зелено. Підведіть голови, тхоленги над нами світять рожево, а он голубі, червоні, жовті, бузкові.

Вечір, над містом світять барвисті парасолі, ми падаємо, наближаємося до музики і надзвичай веселого гомону. Сідаємо на травнику між тисяч барвистих тхоленгів.

Увага! Увага! Ви вперше ступаєте на прекрасну зірку Моого. Там, за темними деревами, сяють вогні Теутендомона.

Місто має свою сталу течію тепло-вологого повітря

з присмаком океану. Що шість годин іде легенький живущий дощ, о шостій ранку — злива. Досить тільки вдихнути теутендомонського повітря, і ви вже почуваєтесь, наче після ковтка доброго вина.

А тепер я відкрию вам, чому ми вдерлися до Теутендомона згори. Бо з парку ми вийдемо на майдан Моди й там переберемося на мооган.

Майдан величезний і майже порожній. Мало кому спаде на гадку шукати собі одіж такої пізньої години. Довкола нічого не видно, крім освітлених відкритих вітрин, де повно вбрання та всіляких прикрас. Оце, друзі, модне в нас цього року. Легенькі речі різноманітного крою й з оздобами. Я зараз покличу консультантів, щоб вони дали вам поради, як краще одягтися. А я перевдягнуся сам. Зустрінемося на цьому самому місці…

13

ВУЛИЦЯ ЗАБАВОК.

ЩО МИ ТАМ БЕРЕМО СОБІ.

ТАНОК НА ВУЛИЦІ ГОРІХОВИХ ТОРТІВ.

РОЗМОВА НА ОСОБИСТИХ ХВИЛЯХ.

СТОЯЧІ МОТОЦИКЛІСТИ.

ЗМАГАННЯ В ОВОЧЕВІЙ ЮШЦІ

— Вже перебралися? Тепер ви як правдиві моогани. А як пасує Кароліні. Тобто Кароліні й Геленці. Молоді елегантні мооганки. Персні на ноги вам дали? У нас це модно. Я гадаю, вам не зашкодить те, що ми підемо босі, взуття тут давно нема ніякого, так само як і головних уборів.

А тепер уже можемо йти, куди нас понесуть наші оздоблені перснями ноги. Що тобі, Кароліно?

— Я хочу запитатися, кому ми маємо подякувати за це вбрання. Тобі, Ге?

— Чому мені і взагалі чому дякувати?

— Вибач, але я не знаю, чи ти заплатив за це вбрання, чи нам його тільки позичили.

— Його там просто видають, Кароліно. — А чиє воно?

— Наше з цієї хвилини. Тхоленг теж був наш, поки ми його потребували. А зараз він нічий, або всіх, або знову буде наш, як схочете.

Ми йдемо вулицею Забавок. Але діти пішли вже спати, і вітрини сяють тут лише для запізнілих перехожих. Можна щось вибрати для вас?

Кароліні шоколадний годинник, він цокає, його можна накручувати, він показує точний час. А коли годинник набридне тобі, вкинь його в ротик — там він розпливеться.

Геленці ось цю кліточку з соловейками, що засинають перед північчю, а ввечері співають, мов живі, а іноді, кажуть, навіть краще.

Йозіфек одержить навушники, які перекладають мову тварин на людську.

А Ладіслав? Ладіславові ми дамо дивовижну прозору кулю. На її дні є містечко, а над містечком синє небо або хмари, залежно від того, на який гудзик він натисне. І на його бажання піде дощ, випаде сніг або вдарить буря з бузковими блискавками та громом.

— Дякую, щиро дякую.

— Отакої! Знову? Скажи, ти дякуєш на Землі, коли зірвеш собі стокротку? Верніться в часи, коли ви були маленькими дітьми. Тоді ви не розрізняли свого й чужого, брали собі все, що вам подобалося.