Iван Туркенич
Шрифт:
– Ти, Павлику, часом не мисливець? Па ведмедів не ходив?
Солдат розвів руками:
– Чого не було, того не було.
Туркенич похитав головою:
– Жаль, жаль… А я думав, ти до цих дубів ще двійко ведмедиків додаси… метрів по шість! Усі ж мисливці утроє збільшують.
Паша збагнув затаєний сміх у голосі командира і, образившись, сказав:
– Що з вами говорити, все одно не повірите. Бач, вигадали: «мисливець утроє…» – Раптом обійшовши кущі, він опинився попереду. – Ось приїдете в гості,
– Метрів сорок буде? – знову посміхаючись, спитав Туркенич, та, побачивши, що солдат справді образився, примирливо сказав: – Гаразд, Павлику! Обов'язково на берегах Сури ці самі дуби та сосни оглянемо і в колгоспі твоєму побуваємо.
Солдат одразу заспокоївся:
– От і спасибі, товаришу старший лейтенант! Та приїжджайте влітку, коли на берегах Сури шипшина цвіте. Сура у нас таки справжня красуня!
– Приїду, Пашо, адже пообіцяв.
– Скоро на кордон вийдемо, а там і Берлін недалечко, – збуджено говорив Скворцов.
– Ох, Павлику, Павлику! Звичайно, ми до Берліна дійдемо- хто в цьому сумнівається? Тільки роботи солдатові нашому буде немало. Найзапекліші бої попереду.
Повернувшись на командний пункт, Туркенич зв'язався по телефону з начальником штабу полку.
– Я закінчив огляд вибраного вночі передового спостережного пункту.
– А вогневі позиції батареї?
– Також вдало вибрані.
– Як з боєприпасами? Батареї забезпечені повністю?
– Так, я сам перевірив: основний склад готовий до бою.
– Добре.
Командир полку приїхав у дивізіон пізно ввечері і не зміг оглянути на місці вогневі позиції. Командир дивізіону, доповідаючи про становище, весь час поглядав на Туркенича, ніби хотів почути його схвалення. Але Тур-кенич мовчав.
– Ви згодні з командиром дивізіону? – спитав його командир полку.
– Згоден.
– Ну, що ж, це добре, що у вас єдина думка.
Усі троє вийшли із землянки. Командир полку дістав портсигар і простягнув його офіцерам. Михайлов не курив.. Туркенич узяв цигарку.
– Щось фрици замовкли зовсім. Другий день від них нічого не чути.
– Оце-то й підозріло,- зауважив командир полку,- готуються до наступу. За даними нашої розвідки, в цьому районі вони зосереджують дві піхотні і одну танкову дивізію з якихось резервів – так що сподівайтесь непроханих гостей. Ну, гаразд, Михайлов, бувай здоров,- і він попрямував до машини.- Що буде неясно,- дзвони, та й Туркенич тут поки що зостанеться,- додав він.
Туркенич хотів був доповісти командирові полку про наказ начальника штабу повернутися на КП, але той, очевидно знаючи про це, перебив його:
– Залишайся,
Ніч минула спокійно. На світанку Туркенич вийшов із низької землянки командного пункту й роздивився навколо. В глибині лісу ще панував густий морок, дерев не можна було розрізнити. Туркенич любив побути на самоті у цю досвітню пору, коли прокидається життя, любив постежити за народженням нового дня.
Із землянки вийшов Михайлов.
– Ну що, не спиться? – пожартував Туркенич.
– Щойно подзвонили з «Фіалки».
– Це з ПСП?
– Еге. Травінцев передав, що в районі сорок другого квадрата чути приглушений шум моторів, очевидно – танки.
Туркенич глянув на годинника. Було шість годин двадцять хвилин.
– Он як, приглушений шум… Значить, заговорили.
Він повернувся в землянку і підійшов до карти, що лежала на столі.
– У штаб полку подзвонили?
– Щойно подзвонив. Сказали, що й сусіди звернули увагу на цей шум.
– Сорок другий квадрат, кажеш? Це отут, за лісовим масивом?
– Тут. Ось невеликий ряд озер, а за ними добра бита дорога,- показав Михайлов на карті.- Ми тому тут на виході з лісу й підготували РЗВ
«Молодець,- подумав Туркенич,- буде з нього хороший командир дивізіону». Він швидким поглядом окинув карту з поміченими на ній різними видами вогню артилерії і Зрозумів, як правильно передбачив командир дивізіону можливий хід бою, який міг нав'язати ворог.
Якщо справді підтвердиться здогад лейтенанта Травінцева про те, що в сорок другому квадраті німецькі танки, то атака з-за лісу буде зустрінута сильним артилерійським вогнем.
«І ми, здається, не помилились»,- задоволено думав Туркенич, розглядаючи квадратики та інші спеціальні значки, нанесені на карті командира дивізіону за вказівкою штабу полку.
– Товаришу капітан, знову «Фіалка»,- перервав думки Туркенича телефоніст.
Михайлов узяв трубку і почув схвильований голос Травінцева:
– Товаришу капітан, із-за лісу виткнулися танки… Поки що не видно скільки, але здається, що дуже багато.
– Стежте уважно, про все докладно доповідайте, готуйтесь коригувати вогонь наших батарей,- наказав Михайлов.
Він передав трубку телефоністу, підійшов до Туркенича, щоб доповісти, але той узяв Михайлова під руку, даючи зрозуміти, що офіціальність не потрібна.
– Що, танки? – спитав Туркенич.
– Так. Здається, починається наступ.
– Ну що ж, робота буде.
Десь далеко за нашим переднім краєм почувся гарматний залп. Противник почав артилерійську підготовку. .
Михайлов запитливо подивився на Туркенича, чекаючи його вказівок як представника штабу, але той спокійно звелів: