Капітан Зірвиголова

Буссенар Луи Анри

Англійці, розгубившись від несподіванки, послали були навздогін сміливим тваринам кілька пострілів, але, побачивши, що поні без вершників, перестали звертати на них увагу.

Переслідувачі, звичайно, також чули свист. Але їхні загони були досить далеко один від одного, і тому вони не могли визначити місця, звідки він долинав. Навіть більше, кожен з них вважав свист за сигнал іншого загону до атаки. І всі вони поспішали зійтися там, де нікого вже не було.

Не можна не визнати, що для трьох хлопців, один з яких до того ж був поранений, це був блискучий

маневр. На жаль, небезпека ще не минула. Поні примчали до них вихором. Трохи підвівшись, Зірвиголова зупинив їх, стиха прицмокуючи язиком, і за якісь дві секунди розв'язав стремена.

— У сідло, Поль! — скомандував він. — Не дбай про мене і жени прямо в ліс.

А поки маленький бур сідав на коня, пін підняв Фанфана, посадив його верхи на холку поні і, скочивши позаду пораненого в сідло, помчав за буром.

Англійці, збагнувши нарешті, що їх обдурено, послали вслід втікачам, які мчали, мов вітер, залп прокльонів і відкрили по них шалений вогонь.

Кулі свистіли, вили, дзижчали навколо Молокососів, зрізали стебла трав: музика була не з приємних.

Поки одні з англійців стріляли, інші відновили погоню. Якихось п'ять-шість хвилин — і втікачі будуть у лісі, де їх чекає порятунок.

Так, але п'ять хвилин…

Раптом Полів коник стрибнув убік, хитнувся і трохи не впав. По лівому боку тварини потік довгий струмінь крові.

— Тримайся, Поль, твого поні поранено! — гукнув Зірвиголова.

Бур і сам почував, що кінь осідає під ним. Даремно він підбадьорював його голосом і встромляв йому в боки шпори. Боячись, що поні впаде, і намагаючись просунутись якнайдалі, Поль навіть почав колоти його ножем.

Раз у раз спотикаючись, добра тварина пробігла ще метрів з триста, потім захиталась і важко звалилась на землю. З її рота і ніздрів побігла кров.

— Бідолашний Коко! — схлипнув Фанфан, що дуже любив свого коня.

А маленький бур, цей спритний наїзник, встиг уже зіскочити і стояв цілий і здоровий.

Зірвиголова крикнув йому, зупинивши свого поні:

— Здирайся позаду мене, Поль, і міцно тримайся. Чим ми гірші від синів Емона? ^[5]

Стомлений і перевантажений поні вже не міг бігти так швидко, як досі. І хоч до лісу залишилось не більше як триста метрів, відстань між втікачами і англійцями меншала щосекунди.

Гримнув новий залп, і Поль, застогнавши, скотився в траву.

Правда, він зразу ж підхопився і крикнув, доганяючи товаришів:

— Нічого страшного, я тільки залишився без зброї!

Куля влучила йому поміж лопаток, але, завдяки надзвичайно щасливому випадку, сплющилась, ударившись об дуло рушниці, причому скривила його і розтрощила ложе приклада.

Ще півтораста метрів!

Англійці наближалися з несамовитими вигуками «ура». Ще б пак! Таке чудове полювання!

Маленький бур біг по траві слідом за поні,

але трава зараз уже була не така густа і висока.

А тут ще поні, потрапивши ногою в розкопаний мурашник, упав на коліна, і Зірвиголова з Фанфаном, перелетівши через його голову, гепнулись об землю кроків за шість від нього.

Напівоглушений, Зірвиголова миттю схопився, але його товариш лежав без пам'яті.

— Здавайтесь!.. Здавайтесь!.. — загорлали англійці.

— Нізащо! — крикнув їм у тон Зірвиголова, наводячи на них свою рушницю.

З дивовижним спокоєм він тричі підряд вистрілив і збив з коней трьох передніх англійців.

Потім, передавши свою рушницю Полю, він сказав:

— У магазині лишилося ще чотири патрони. Затримай ворога, а я понесу Фанфана.

Фанфан і досі лежав непритомний. Зірвиголова підняв його і побіг до лісу.

Він уже майже досяг узлісся, коли раптом всього за кілька кроків від себе почув, як з лісу пролунав громовий голос: «Вогонь!» І в ту ж мить він опинився серед диму і полум'я: звідусіль гриміли постріли.

Капітанові Зірвиголові здалося, що він у справжньому пеклі.

РОЗДІЛ III

Спогад про «Крижане пекло». — Задум молодого мільйонера. — За бурів! — Зустріч з Фанфаном. — В дорогу! — Набір добровольців. — У затоці Делагоа. — Португальська митниця. — Преторія. — Президент Крюгер. — Молокососи.

Не так давно «Журнал мандрівок» опублікував під назвою «Крижане пекло» розповідь про пригоди французів у Клондайку, країні багатющих золотих розсипищ. Нагадаємо стисло про цю захоплюючу драму.

Кілька молодих французів, жертви прославленого своїми злочинами бандитського товариства «Коричньова зірка», вирушили шукати щастя у це таємниче Ельдорадо Полярного кола. Ціною неймовірних страждань і смертельних небезпек їм справді пощастило добути величезне багатство. Але бандити, що не спускали з них ока, потай вирушили за ними в Клондайк. Там вони дізнались, що французам пощастило відкрити «Золоте море» — багатющу жилу, як у вперто прагнули знайти всі шукачі золота. Звичайна річ, бандити вирішили заволодіти цим скарбом, що, навіть за попередніми підрахунками, перевищував, і набагато, сліпучу цифру в сто мільйонів.

Героями цієї драми золота і крові було семеро: молодий учений Леон Фортен і його чарівна наречена Марта Грандьє; газетний репортер Поль Редон; старий канадець Лестанг, що приєднався до них уже на місці; Дюшато і його смілива дочка Жанна і, нарешті, брат Марти — Жан Грандьє.

Жану Грандьє, вихованцеві колежу Сен-Барб ^[6] , було тоді всього п'ятнадцять років. Природа обдарувала його неабияким розумом, фізичною силою і надзвичайною для юнака його віку витривалістю. Цей школяр, який умів сміливо протистояти всім випробуванням долі, зробив там чудесні, майже легендарні подвиги.