Капітан Зірвиголова
Шрифт:
РОЗДІЛ IV
Коли в діло втручаються жінки. — Героїчне самопожертвування матері і дочок. — Вибухи. — Перемога, здобута занадто дорогою ціною. — Похорон патріоток. — Пожежа. — Сутичка. — Знову улани! — Оточені. — Молокососи на краю загибелі. — Чи це кінець?
Роздратовані колючками, налякані запаленими ґнотами, що потріскували у них біля самих вух і, мов світлячки, виблискували перед очима,
Кілька тварин кинулося врозтіч по подвір'ю ферми, загрожуючи потягти за собою всю череду.
Зірвиголова здригнувся. Його тіло, обличчя, руки миттю вкрилися крижаним потом, з'явилось огидне відчуття прилиплого одягу.
Ще кілька секунд — і все тут буде підірвано, зруйновано, стерто з лиця землі.
— Так, — сумовито прошепотів Зірвиголова, — я був занадто самовпевнений… Усе пропало!
Та чи це так?
У відповідь на щойно почуту команду англійця розлігся дзвінкий і суворий голос, що покрив і брязкотіння зброї, і тупіт людей, які кинулися на приступ, і рев тварин.
То був жіночий голос:
— За мною, дочки! За мною!..
І стара мати, що зберегла, незважаючи на похилий вік, свою рухливість, з ліхтарем у руці кинулася в пролом.
Вона з'явилася в ньому з розпущеним по вітру волоссям, трагічно прекрасна, і ще раз повторила заклик.
— Врятуймо чоловіків! — кричала безстрашна жінка. — Врятуймо захисників нашої батьківщини!
Її дочки не вагаючись підбігли до неї, хоч прекрасно розуміли, що йдуть на вірну смерть.
З тилу на жінок вихором насувалися англійці, кинувшись у штикову атаку.
Попереду металося й ревло оскаженіле стадо.
— Вперед! Вперед! — гукали офіцери.
Стара мати скликала корів звичними для них ласкавими словами. Дочки допомагали їй, всіляко намагаючись заспокоїти тварин.
Ошалілі корови впізнали, нарешті, своїх господинь, стали прислухатися і пішли на їх голоси. Вони з'юрмилися біля пролому і раптом, знову оскаженівши від незвичної обстановки, ринули на англійців у ту саму мить, коли ті вбігали на подвір'я ферми.
Героїчні жінки опинилися поміж англійцями і худобою. З одного боку на них безповоротно насувалася щетина штиків, з другого — навалювалась жива лавина із сотень гострих коров’ячих рогів…
Крик співчуття ї жаху вирвався з вуст Жана Грандьє і його товаришів, які тепер тільки розгадали сміливий задум цих мужніх бурських патріоток.
— Ні, ні!.. Тільки не це! — уривчастим від сліз голосом крикнув Зірвиголова.
— Врятуймо захисників нашої батьківщини, хай живе свобода! — ще раз виразно і голосно прозвучав вигук матері.
— Хай живе свобода! — дзвінкою луною відгукнулися голоси дочок.
То був останній їх вигук. Очманівши від уколів прив'язаними до хвостів колючками, корови ринули
А слідом за ними прорвались і Молокососи, миттю скочивши в сідла.
Героїчна самопожертва жінок не була марною. Вона дала чоловікам час, потрібний для того, щоб проскочити англійські лінії, серед яких навала худоби зробила спустошення, ніяк не менші, ніж ті, які міг би завдати ураганний артилерійський огонь.
Але англійським солдатам не можна відмовити у відвазі й упертості.
Ріжок програв збір, офіцери перешикували солдатські лави і знову кинули їх в атаку. На все це було потрібно не більше як п'ять хвилин.
Раптом десь спалахнуло полум'я, і розлігся сильний вибух. За ним — другий, третій… І пішло!.. Кожну мить то там, то тут щось злітало в повітря. Спалахи виникали у найнесподіваніших місцях, навіть на артилерійських позиціях, перетворюючи в порохняву зарядні ящики і упряжки.
Звідусіль летіли страшні останки людей і тварин, перемішані з землею і камінням. Перелякані і оглушені англійські солдати не чули ні слів команди, ні людських вигуків: усе заглушалося коров'ячим муканням, яке весь час переривалось вибухами. Не в силі розібратися в страшному і таємничому сум'ятті, тварини розбігалися, охоплені панікою.
Задум Жана Грандьє вдався блискуче. Щоправда, жахливою ціною, але все-таки перемогу здобуто. І хоч вибухи динаміту ставали дедалі рідшими й дальшими, англійці вирішили, що вони наразилися на цілу армію, ї відступили аж до водойми. Нашвидку стягнувши туди всі свої сили, вони в тривозі ждали світанку, щохвилини чекаючи нападу.
Не спали й Молокососи, зупинившись поблизу, трохи на схід від Таба-Нгу. Вони мусили ще поховати тіла жінок, які врятували їм життя, і не хотіли відходити від ферми, поки не викопають цього священного обов'язку.
Ледве почало розвиднятися, Молокососи вирушили назад на ферму. Вони наближалися до неї дуже обережно, бо ферму могли зайняти вороги.
Зірвиголова йшов попереду. Однією рукою він вів поні, у другій держав напоготові маузер.
На фермі панувала мертва тиша, що звичайно настає після великих бур і потрясінь; жодної живої істоти, ні людей, ні тварин… Хатнє птаство і те розбіглося з пташника.
Перед очима Жана стояло моторошне видовище. У полі, недалеко від пролому, лежало десятків зо два покалічених трупів, потоптаних копитами корів. То були англійці. Повсюди видно було плями крові, понівечену зброю.