Капелан Армії УНР
Шрифт:
якому вірять або не вірять, немає великих і малих справ,
бо в пастирському ділі усе значиме, і довірену ниву, не
91
лякаючись водянистого пухиря на долоні, з дня в день
має орати.
Навіть соборне послання тоді уряд надрукувати заборонив,
роздавав його переписане від руки отець Павло
після богослужінь. Хтось, напевне, доніс, бо заявилися
після чергової проповіді до
заборонена, мовляв, справа.
Пащевський тільки глипнув на них, щупленьких,
зверху вниз. «Ет, щиглики. Якби не в храмі, та не в одежі
пастирській, так би вас…» – подумав гріховне. І уявив,
як за комір тримає в руці кожного із тих щигликів, і лобами
їх так смачненько…
– Ви, напевне, висповідатися захотіли? – перепитав
отець таким тоном, що поліціянти, здивовано перезирнувшись,
раптом шухнули поза людські спини.
A ще судові пороги не раз доводилося переступати
отцеві Павлу, пороги, за якими не завжди зустрічала
його безпристрасна Феміда – балакала вона, здебільшого,
з польським акцентом або сором’язливо простягала
позолотити долоню.
Того разу суддя помітно поспішав і навіть починав
нервуватися: сперш він час від часу виймав кишенькового
годинника і, клацаючи кришечкою, близькозоро вглядався
у циферблат, а врешті поклав того годинника перед
собою на стіл. Слухання попередньої справи затягнулося,
свідки мляво давали поясненя, видавалося, не говорили,
а швидше жували кожнісіньке слово; суддя ж на сьогодні
домовився з приятелями із воєводської канцелярії виїхати
на маївку, заночувати собі на озері, зварити юшку та половити
раків. Тож тепер конче наздогнати згаяний час: читав
позов швидко, ковтаючи інколи слова.
– Слухається справа за позовом священика Георгія
Рибчука до свого парафіянина Петра Грищенка щодо по
Іван КОРСАК92
рушення громадського спокою. Це порушення, твердить
позивач, виявилося у співі під час богослужіння молитов
українською мовою. Чи було таке? – перепитав обвинуваченого.
– Аякже, пане суддя, то було, – схопився швиденько
і перелякано чоловік та став гортати невеличку книжечку,
бо ніяк не втямив, за що його сюди затягнули.
– Але я ніде не схибив, молитви у цьому молитовнику
нашою мовою, то я ще й очима водив, аби, крий Боже,
не збитися…
– Так яке ж тут порушення спокою, отче? – перекинув
З чим тільки сюди не приходять, дратувався у думці
суддя. Він ще розумів, коли звертаються у поважних
справах, он сидить запрошений отець Пащевський, то
він дійсно клопотався разом з парламентарем Масловим
у ваговитому ділі: Чеснохресне Братство судилося
з орендарями земель братчиків. Проти них виступали
вельми статечні орендарі: Герш Акерман, Янкель і
Шмуль Вайнери, Арон Турійськ, Фрума Снайдер, Абрам
Дрогичин, Бруха Гройсбург, Сруль Рухмільчук – кого не
візьми, то має вплив і не забариться віддячити. То ж не
міг він піти проти них, ухвалив виплатити орендарям
14 827 злотих за дев’ятнадцять з половиною соток землі.
Маслов, який мав повноваження державного секретаря і
міг розпоряджатися та відповідав за маєтності братства,
ще пробував оскаржувати судове рішення, писав апеляції,
та тільки марно чорнило переводив. То для суду була
цікава справа, а сьогодні тільки голову тут морочать…
– У чому ж порушення? – судді майже вдалося приховати
роздратування.
– Ваша честь, я не один раз попереджував, що богослужіння
у нас ведеться тільки церковнослов’янською
93
мовою, – священик вправно з-під ряси вихопив записника.
– То пряме порушення споконвічних православних
традицій. Наш високий архіпастир митрополит
Діонисій від цього застерігав, ось я прочитаю: «Українська
парламентська репрезентація на Волині поставила
собі за мету викреслити із церковного обіхода церковнослов’
янську мову богослужіння і силою накинуть православному
населенню Волині богослужіння на живій українській
мові»…
А щоб тобі грець, подумки лайнувся суддя, глипаючи
час від часу на годинника. Цей люд на всходніх кресах
досі не навчився сам поміж собою знаходити порозуміння,
хтось інший, в тім числі суд, має помагати дійти йому
згоди. Секретар суду передав записку, він розгорнув її і
підніс ближче очей: «Коні готові, їх доїдають ґедзі. Страви
досі холонуть. Пане суддя!..»
– Зрозуміло, – перервав на півслові священика, що
відомий в окрузі був як затятий москвофіл. – Прошу вас,
отче Пащевський.
Отець Павло і собі вийняв нотатника.
– Ваша честь, я процитую з дозволу інші слова владики