Корабель приречених

Крупкат Гюнтер

Мерджері опустила очі.

— Він чарівний.

— Тоді в чому річ! Я був би радий бачити зятем лорда. Енергійніше, дівчинко!

— Майк, прошу тебе! — з жахом просичала місіс Кеннеді. — Не поводься як ковбой, ми не в Техасі!

Містер Кеннеді відповів таким громовим реготом, що з-за сусіднього столика обурено глянули на нього. Але це не збентежило Майка Кеннеді. Він був певен: коли сидиш на п'ятдесяти мільйонах доларів, можна сміятись, як тобі заманеться.

У барі «Атлантика» було весело. Тут зібралися представники найвищих кіл, любителі погуляти,

порозважатись до ранку. Містер Кеннеді, багатозначно підморгнувши, дозволив своїй доньці, що знудьгувалася без розваг, відвідати бар у супроводі Едварда, хоч це й суперечило загальноприйнятим правилам. Кінець кінцем, Хакслі не хто-небудь, а лорд. До того ж він дав урочисту обіцянку своєчасно доставити додому дитину.

Мерджері з Едвардом не пропустили жодного танцю. Міс Кеннеді танцювала з темпераментом і викликала захоплення у веселої компанії.

— Ви запевняєте, що я п'яна, мілорде?

— Ні, ні, міледі, — сміючись заспокоїв її Едвард і обережно взяв з рук Мерджері бокал. — Але ми повинні бути «у формі», щоб тенісний матч не перетворився на індійський танець.

— Що ви знаєте про індійців, Едварде? Ви про них зовсім нічого не знаєте. Показати вам справжній танець індійських воїнів?

— Боже мій, Мерджері! Ви поводитесь жахливо, ваш батько викличе мене на дуель. Нам пора йти, прошу вас, ходімо!

— Ще один вальс! — благала вона.

Близько одинадцятої години в бар прийшов Кашбарн.

Хто той лисий біля стойки? — почув Едвард у себе за спиною.

— Ювелір з Лондона. Подорожує разом з дружиною. Певно, захотів вихилити бокальчик перед сном.

— Він, здається, не дуже полюбляє розваги. До речі, дама, що подорожує з ним, не дружина його, а сестра. Вона цілими днями сидить у каюті, не виходить навіть обідати. Типова стара діва.

— Чому стара діва? Ця молода особа справжня красуня.

— І це ви говорите тільки зараз? Дуже цікаво! Мабуть, ви потихеньку вже пробуєте там грунт.

Едвард сам собі дивувався: як він не дав ляпаса цим світським бонвіванам [10] ? Адже вони говорили про Бетті, про його Бетті! Але чи мав він право влаштовувати скандал? Кашбарн, звичайно, був би дуже незадоволений, і тоді все загинуло б. Лорд Хакслі похапцем випив бокал шампанського, щоб розвіяти неприємні думки. Метнувши на нього погляд, мимо пройшов Кашбарн.

10

Бонвіван (фр. bon Vivant) — у буржуазно-дворянському середовищі — людина, яка любить пожити собі на втіху, гуляка, весельчак.

Едвард накинув на плечі Мерджері дорогу хутряну накидку і разом з нею вийшов з бару. Міс Кеннеді була в якомусь солодкому сп'янінні і весь час тихенько сміялась. Вони вже були біля її каюти, коли в дівчини виникла думка прогулятися по палубі.

— Це неможливо, міс Мерджері! Треба приберегти сили на завтра, інакше в нас нічого не вийде з грою в теніс. Крім того, я обіцяв вашому татові…

— Ах, тато… Що йому до цього… Старий буркотун…

Едвард

посміхнувся.

— Хто цьому повірить?

— Слово честі!

— Слово честі після вина нічого не варте, маленька міс.

— Значить, ви мені не вірите? — надула вона губки.

— Повірю лише в тому разі, коли ви дасте мені що-небудь в заклад. Скажімо… оцей браслет.

Вона поглянула на сяючу брильянтову прикрасу і голосно розсміялася.

— Будь ласка, візьміть! Тепер ви задоволені, невірний Хома? Тільки не кажіть мамі. Вона лаятиме мене.

— Ні в якому разі! Якщо завтра ви будете на місці в точно призначений час, я урочисто поверну вам браслет. Якщо ні… я віддам його мамі. А тепер на добраніч, міс Мерджері!

Вона потяглась до його губ.

— Не тут! — прошепотів він і, поцілувавши їй руку, зник.

Глибоко зітхнувши, Мерджері обернулась до дверей каюти і обережно відчинила їх. Вимкнувши світло, вона, не роздягнувшись, кинулась на ліжко. З суміжної каюти доносилося гучне хропіння старих Кеннеді.

Едвард спокійно крокував по безлюдній палубі. Під відкритим небом було прохолодно, і він підняв комір пальта. Знизу, з бару, долинала музика. Десь грюкнули двері, задзвонив дзвоник. Потім знову стало чути тільки одноманітний глухий шум машин. Едвард глянув на море, там була чорна ніч.

Раптом коло нього, наче з-під землі, виріс Кашбарн.

— Ну?

Едвард засміявся.

— Думаю, ви виграєте у цій суперечці.

— Дістали браслет?

— Ось він!

— Дуже добре! Чудова річ! Вона мені зразу впала в очі, — Кашбарн милуючись повертав браслет на всі боки. — Ви знаєте, скільки він коштує? П'ятдесят тисяч доларів! Мені хочеться докладно розглянути цю прекрасну роботу.

— Вранці я неодмінно мушу повернути браслет, містер Кашбарн.

— Ясна річ. Дозвольте мені помилуватися ним тільки одну ніч. Я його сховаю в надійному місці. — Він поклав браслет у кишеню і посміхаючись глянув на Едварда. — Це було дуже важко?

— Ніскільки.

— Хіба я не казав… Тільки не закохайтесь!

— Що ви, містер Кашбарн! Маленька Кеннеді ще гусеня. Дуже потішна, і більш нічого.

— Наречена з мільйонами не буває гусеням.

— Я не продаюся.

— Чудово!

— Що робить Бетті?

Вона спить. А взагалі цілком щаслива.

Ви певні?

— Навіщо так турбуватися? Думаєте, я охоронятиму свою сестру гірше, ніж ви коханку?

— Я байдужий до всіх жінок, крім Бетті. Ви це знаєте!

— Безперечно, це вже я знаю, — іронічно промовив Кашбарн.

Ранком погода поліпшала. Поміж хмарами, що швидко мчали по небу, часом з'являлося неяскраве весняне сонце. Качка була не такою сильною, як уночі. Новий день почався радісно й безтурботно. Пасажири першого класу, по-домашньому снідаючи в сонячних салонах, складали плани на день. Перед обідом можна буде пограти в що-небудь на А-палубі чи погуляти, а після обіду піти на концерт або у Віденське кафе.

— Мені треба до перукаря.

— А мені — купити дещо в магазинах.

— В усякому разі побачимося сьогодні ввечері в театрі.