Короп по-чорнобильськи
Шрифт:
Вислухавши оповістку Рувіма Фана, правління станіславського кагалу весело розреготалося і заробило, що називається, одразу в лоб:
– Шановні євреї, ви напевне теж вважаєте, що як самі ніколи не брали до рук книжок, то й решта членів нашої общини теж не вміють читати?
Які би мудрі євреї не засідали в правлінні кагалу, та й їм час від часу доводиться йти на уклін до рабина. Ну, не все люди знають, що поробиш.
У 1932-му році в Польщі (до складу якої входили тоді українські Галичина,
– Ребе, - звернулися до нього громадські достойники, - поясніть нам, що робиться з усім оцим світом. Половина з нас тримає крамниці, друга половина має комерцію на продовольстві. Отже, якщо цей світ живий, то люди мусять їсти, пити і купувати одяг. А якщо цей світ помер, то має бути попит, принаймні, на похоронні приналежності. Але вся наша комерція ось уже котрий місяць не дала нам ані злотого. То що воно робиться з отим світом, ребе?
Ребе Сафрін важко зітхнув і пояснив:
– Кохані мої, світ ще не помер, але з іншого боку - вже й не живе. Він мучиться перед смертю.
Ці слова мудрого бориславського рабина тоді сприйняли, як жарт. І довго переказували його по всій Польщі. Та коли через сім років розпочалася Друга Світова війна, а ще через два роки весь бориславський кагал повели на розстріл, отоді і став зрозумілим глибокий сенс слів ребе Сафріна.
Але не будемо про сумне. Давайте краще пригадаємо ще одну улюблену тему єврейських оповісток під умовною назвою «теологічні дискусії».
Щоб ви знали, як ще не знаєте, до обов’язків рабина входило рецензування робіт кандидатів у талмудисти (професійні коментатори релігійних текстів Старого Заповіту і в першу чергу «П’ятикнижжя», тобто, Талмуду). Ну, звичайно, доручали це не будь-якому ребе, а найдосвідченішому і найповажанішому. Такому, наприклад, як рабин з Бердичева.
Втрапила йому якось досить таки кепська праця. Проте, кандидат, людина молода і наполеглива, довго благав пастиря написати йому нормальну рецензію. Мовляв, сім’я, маленькі діти, хворі батьки, дурна коза… Бердичівський рабин, людина, добра, м’якосерда і поступлива, врешті решт погодився, але за однієї умови:
– Рецензію я вам дам, але ви надрукуєте її не на початку, а наприкінці вашої праці і між моєю рецензією та вашим коментарем має бути принаймні сім аркушів чистого паперу.
– Ребе, чого це раптом?
– Юначе, отепер я таки переконався, що ви нічого не тямите в Талмуді. Що там написано? «Тримайся від брехні якомога далі».
Поважаний рабин із Дубна відкритим текстом пояснив одному псевдо-талмудисту, що його «коментарі» не варті не те що рецензії, а й жодного доброго слова. Той розгубився і поставив абсолютно безглузде запитання:
– То що ж
– Ні в якому разі!
– закричав ребе.
– Тримай його постійно при собі, особливо якщо доведеться мандрувати в нічну пору.
– А чому саме в нічну, ребе?
– А тому, що в Талмуді написано: злі духи вночі переслідують тільки вчених людей. А з оцією от писаниною в руках тебе жоден дух не зачепить, хоч мандруй аж на край світу. Головне - вчасно дати почитати.
Дві наступні оповістки євреї приписують легендарному бердичівському рабину Леві-Іцхаку. Поважаний ребе ще двісті років тому зафіксував явище, котре, на жаль, не втратило своєї актуальності й донині - і не лише серед іудеїв:
– Нинішні євреї брешуть на вулицях і глаголять істину в синагогах. На жаль, минули старі добрі часи, коли євреї були щирими на вулицях і махлювали в синагогах.
А тепер, власне, про ребе Леві-Іцхака і кандидатів у талмудисти.
– Ребе Іцхак, я хотів би досконало вивчити Тору. Порадьте, як це зробити.
– Бачите, юначе, існує щонайменше сімдесят способів вивчення Тори.
– А який з них найкращий?
– Мовчки!
До того ж таки Леві-Іцхака заскакує молодик з криком:
– Ребе, мені треба якомога швидше вивчити Талмуд! Як кажуть росіяни - щоб одна нога тут, а друга - там.
– Немає проблем, юначе. Запам’ятайте, що вся мудрість цього великого вчення полягає в одній-єдиній фразі: «Возлюби ближнього свого, як самого себе». А все решта - то лише коментарі до цієї думки.
До Чернігова приїздить молодий зарозумілий талмудист, аби продати свою книгу коментарів до Біблії. Загалом намір у нього був правильний, бо навіть перед Другою Світовою війною єврейська община складала третину населення цього древнього міста.
Талмудист заходить до чернігівського рабина і запитує, кому в першу чергу він міг би продати чи навіть подарувати цей шедевр для подальшої реклами. Рабин уважно читає книгу і радить:
– Я думаю, найкраще тебе зрозуміє крамар Сруль Цвібль.
Талмудист іде за вказаною адресою, знаходить яточку з металовиробами і, пославшись на авторитетну думку слуги Божого, дарує хазяїну свою книгу.
Крамар ледь не прибив талмудиста:
– Та ви що, з вашим ребе, збожеволіли? Чи він забув, що я не вмію ані читати, ані писати?
Переляканий талмудист виривається з рук розлюченого комерсанта і біжить до синагоги по пояснення. Рабин поблажливо посміхається:
– Все дуже просто. Ваші коментарі - то суцільний плагіат. Жодної власної думки. А в нашому місті серед євреїв краденим товаром торгує тільки Сруль Цвібль. То до кого ж іще я мав би вас послати?
Славетний чорнобильський цадик Менахем Нахум, повертаючи одному молодому талмудисту книжечку його коментарів, вимовив наступне: