Короп по-чорнобильськи
Шрифт:
З’являються. Вітаються. Потім один із євреїв простягає Папі якийсь листок:
– Ви з цих людей кого-небудь знаєте?
Папа дивиться - а це репродукція з картини Леонардо да Вінчі “Таємна вечеря”.
– Звісно знаю! Це все святі вітці, засновники нашої церкви. Оце апостол Петро, а це - Андрій… А ось і Спаситель…
Другий єврей дістає і свій папірець і простягає Папі:
– Отут у нас від предків їхній рахунок залишився. Вони тоді за вечерю таки не заплатили.
Ніхто достеменно не знає, коли була складена перша єврейська оповістка. Напевне, ще в ті часи, коли Мойсей списував зі скрижалів своє «П’ятикнижжя»,
Проте, достеменно відомо, коли була складена остання оповістка про хелмських мудрагелів. Прочитайте її уважно, не пропускаючи жодного рядка - і ви багато чого зрозумієте.
Було це десь у самому розпалі Другої Світової війни. Напевне, після Сталінграду. Бо того дня Гітлер мав дуже кепський настрій. Викликав Гебельса і каже:
– Слухай, Йосю, ти мені можеш пояснити, що таке єврейська мудрість, про яку мені з дитинства торочили?
А Гебельс йому:
– Адік, дорогий, на жаль, я не в курсі, бо відповідаю за пропаганду, а по євреям у нас Гершко Гімлер.
Покликали Гімлера, він почухався і заховався за Ейхмана. Мовляв, у його відомстві той безпосередньо єврейське питання вирішує. Гукнули Ейхмана. Він каже:
– Ну, ви, хлопці, пара цвай! Ша, зараз зробимо! У мене в люблінському гетто зосталося трохи хелмських євреїв. Про них кажуть, що вони наймудріші у своєму племені. А з-поміж них - їхній ребе. Цей же мусить знати.
Допровадили з гетто хелмського ребе. Ввели до Гітлера. Той йому одразу:
– А ну, кажи, пархатий, що то за одне - ваша єврейська мудрість, з чим її їдять?
– Бачите, пане Гітлер, то все не так просто, як може здатися. Це треба розтлумачити. Та й то не до кожного дійде.
– Що ти мені голову морочиш? Я, фюрер всієї Німеччини - і щоб до мене не дійшло? Пояснюй!
– Прошу, пане фюрер. Пояснюю. Уявіть собі типове єврейське містечко, отаке, приблизно, як наш Хелм. Тільки всі будиночки стоять один коло одного. А оскільки всі дахи пласкі, то можна не тільки гуляти по власному даху, а й переходити з одного на інший.
– Уявив.
– Прекрасно. Уявляємо далі: отож, ніч, місяць уповні, по дахам гуляють два євреї. Один із них зазирає в димар, щось його там зацікавило, і випадково туди падає. Другий встигає вхопити його за одяг, але падає слід за ним. І от, вилазять вони обидва, один чорний, бо зібрав на себе всю сажу, а другий - білий. Запитання, пане фюрер: хто з них піде вмиватися: чорний чи білий?
– Звичайно, котрий замурзався.
– Е, ні! Вмиватися. Якраз, піде білий.
– З якої ласки?
– Бо він подивиться на чорного і подумає, що він теж чорний. А чорний, у свою чергу, подивиться на білого і вирішить, що він чистий.
– Зрозуміло. але до чого тут єврейська мудрість?
– Зачекайте, пане фюрер, зараз буде! Уявіть собі ще раз: єврейське містечко, пласкі дахи, по дахам гуляють два євреї. Місяць уповні і все таке інше. Один єврей зазирає до димаря і падає туди, другий хапає - і летить услід за ним. Вилізли, один чорний, другий білий - хто піде вмиватися?
– Е, ти мене вже не надуриш! Білий піде!
– А от якраз і ні! Обидва підуть. Білий подивиться на чорного і подумає, що він теж замурзаний, а чорний подивиться на себе.
– Здається, збагнув.
– Отепер я кажу: е, ні! Пан фюрер, ви ще не все збагнули. Повторюю умову задачки: єврейське місто, дахи, місяць, два євреї падають до комина. Один чорний, другий білий. Хто піде вмиватися?
– Чекай… я чогось не розумію.
– Пане фюрер, то ж найпростіше:
– Усе?
– Ні, не все, пане фюрер. Востаннє запитую: місто, дахи, димар, євреї. Чорний і білий. Хто йде вмиватися?
– Побий мене грім - не знаю!
– На все ласка Божа, пане фюрер. Але вмиватися піде, нарешті, чорний, бо він подивиться на себе. А білий, нарешті, теж подивиться на себе і зрозуміє, що йому вмиватися не треба.
– Так я ж це одразу й казав!
– Казали, пане фюрер. Але мудрість єврейства полягає зовсім у іншому: от де ви бачили таке єврейське містечко, щоб усі дахи у ньому були пласкими? І щоби будиночки, на додачу, стояли так близько, щоб можна було спокійно переходити з одного на другий? А якщо навіть таке містечко і є, то де ви бачили таких двох євреїв, котрі би виперлися вночі гуляти по цим дахам при світлі місяця? Далі - ми, євреї, звичайно, народ допитливий. Але де ви бачили бодай одного такого єврея, котрий би з цікавості так перехилився над комином, аби в нього впасти? Залишимо антисемітам наступну проблему: якщо один дурний єврей з надмірної цікавості падає в комин, то чи є серед євреїв ще один такий дурень, який би намагався його рятувати?
І нарешті, головне, пане фюрер. Де ви таке бачили, щоби одна людина, навіть якщо це єврей, так вдало впала у комин, щоби витерла собою всю сажу і друга людина, котра летить слідом, вибереться чистісінька? Оце і є єврейська мудрість, коли я верзу вам дурниці, а ви намагаєтеся давати на них розумні відповіді.
І ще до теми - Гітлер і євреї. Фюрер звернувся до свого астролога з вимогою визначити час його смерті. Той довго відмовлявся, та нарешті наважився:
– Мій фюрер, ви помрете в день великого єврейського свята.
– А конкретніше - місяць, число?
– Та якого б числа ви не померли, це буде день великого свята для всіх євреїв…
Розділ третій
Кагал
«Що таке капітал? Це те, що у Карла Маркса на папері, а у Бродського в сейфі».
Єврейська мудрість, записана Г. Сафріним
Ми вже пояснювали, що таке кагал. Як дослівно - то це орган самоврядування єврейської общини. Але самі євреї називають кагалом і всю общину. Про хелмський кагал ми вже згадували. Ну, там безодня мудрості, перевершити яку просто неможливо. Хоча і конкуруючі містечка теж не в полу лапсердака сякалися.
Одна бідна єврейська община на Галичині, здається, з містечка Турки, звернулася до багатого львівського єврея, котрий тримав вугільний склад, з уклінним проханням офірувати кілька вагонів палива на зиму.
Багатій відповів:
– Я не маю звички щось комусь дарувати. Бо інакше вже давно ходив би з торбою попід тинню. Але як правовірний юдей, згоден продати вам за півціни п’ятдесят вагонів вугілля.
Община погодилася. І замовила для початку двадцять п’ять вагонів. Що характерно - без передоплати. Бо на ті дивні давні часи слово честі ще чогось вартувало. Багатій виконав свою обіцянку, проте, коли і через три місяці гроші не надійшли, він дозволив собі у ввічливій формі нагадати містечковому кагалу про їхній борг.