Короп по-чорнобильськи
Шрифт:
– Та ні, мені просто пощастило. Кілька днів тому я запитав нашого високоповажного рабина, що це за слова такі: “єйнені жодеа”? А він мені сказав: не знаю. От я й подумав: якщо вже наш високоповажаний ребе не знає, то навряд чи це знає отой пархатий.
Хасид із Чорнобиля емігрував до Америки. І одразу звернув увагу, що місцеве населення якось не дуже доброзичливо споглядає на його традиційні довжелезні пейси і бороду. Тож він негайно подався до нью-йоркського рабина і запитав:
– Ребе, маю потребу поголити бороду. Чи наш Закон це дозволяє?
– Забудь раз і назавжди! І не заїкайся! Наш Закон
– Ребе, а чого ж у такому разі ви поголений?
– Бачиш, сину мій, бо я ні в кого не питав на це дозволу.
Чорнобильський єврей, який живе через паркан од місцевого цадика, доходить висновку:
– Святі книги пишуть правду. Немає жодної людини без гріха. Але! Є різниця між цадиком і звичайним грішником. Цадик, доки живе, знає, що він грішить, а грішник - доки грішить, знає, що він живе.
У поїзді здибаються чорнобильський та брацлавський цадики. Ввічливо вітаються, зручно вмощуються і мовчать.
Хасиди, що супроводжують достойників, з нетерпінням чекають, коли ж ті розпочнуть мудру і повчальну бесіду або, ще краще, дискусію.
Але обидва мудреці мовчать.
Нарешті в одного з хасидів уривається терпець:
– Високоповажні ребе! Чого ви мовчите?
Чорнобильський, як старший за віком, відповідає з усмішкою:
– Я знаю все. І він знає все. То про що нам говорити?
Від авторів: допитливий читач одразу впізнає в цьому сюжеті класичний віршик українського пересмішника Степана Руданського. Нічого дивного! Адже поет більшу частину життя прожив на Поділлі. До того ж - неподалік од Брацлава. Почув від місцевих хасидів - і літературно обробив. А може, все було навпаки: склав отакий от жарт, добре знаючи вдачу своїх сусідів-євреїв - і пустив у народ.
Чорнобильський рабин та кілька віруючих виходять із синагоги. Настрій - сама благість, ребе продовжує говорити про щось там божественне і піднесене, коли раптом уриває на півслові і поминає нечистого. Ще б пак! Під самісінькою синагогою стоїть молодий Сруль і, даруйте, лапає християнську дівчину.
– Лайдак! Атеїст!
– вибухає ребе.
– Побійся Бога! Як ти посмів! Та ще й під час посту.
– Ребе, не робіть ґвалту, - заспокоює Сруль.
– Я Бога поважаю. Те, про що ви подумали, ми з цією дівчиною робитимемо після “кучок” (єврейська Паска, - авт.). А зараз ми про це лише домовляємося.
Взірець красномовства чорнобильського ортодоксального рабина:
– Як пожертву на цвинтар офірувати - так від вас не допросишся. А як дійде до там поховати, так біжите наввипередки!
Ще один анекдот на тему про одвічне. Небідний чорнобильський єврей звертається до рабина:
– Що ви скажете, ребе, якщо я офірую все своє добро на синагогу, то після смерті я втраплю до раю?
Ребе замислюється, а потім видає:
– Стовідсоткової гарантії дати не можу, але думка цікава. Треба обов’язково спробувати.
Ми вже зазначали, що слава чорнобильського рабина вийшла за межі не лише самого містечка, а й губернії. Тож або порадитися до пастиря пхалися не тільки свої, місцеві, а й чимало приїжджих. Порадь їм та порадь, а головне - на халяву.
Зрештою одного дня
Перший же відвідувач довго крутить носом, врешті решт сплачує і уїдливо зауважує:
– Ребе, вам не здається, що 10 рублів за два запитання - то забагато?
– Здається. А яке ваше друге запитання?
Один із останніх анекдотів про чорнобильського рабина з’явився, на нашу думку, десь у середині 30-х років минулого століття. Бо саме тоді у великій моді були так звані антирелігійні диспути і гасла на взірець “Комсомолець - на літак!”
Так от - хтось із місцевих єврейців-комсомольців єхидно запитує:
– Ребе, а ваша (???) віра дозволяє у суботу стрибати з парашутом?
Якщо брати до уваги ту обставину, що Талмуд забороняє віруючому юдею в суботу навіть виходити з хати, не кажучи вже про поїхати на аеродром, взяти парашут, сісти в літак і злетіти, то підступність за питаннячка стане очевидною. Але ребе реагує миттєво:
– Стрибати можна. А от розкривати парашут - ні.
Від авторів: ми вже згадували вище, що чорнобильські хасиди, ледь почалася Перша Світова війна, швиденько спакувались і зникли з міста. У зібраннях Горація Сафріна ми знайшли оповістку, котра, як нам здається, проливає світло на обставини цієї таємничої події.
До чорнобильського рабина приходить удова-хасидка і запитує:
– Ребе, кажуть, війна почалася?
– Не кажуть, а почалася. Руський цар з німецьким зчепилися.
– Ой, біда, біда, біда! Це ж мого єдиного сина можуть до війська забрати!
Ребе виголошує монолог:
– Не мороч собі голову завчасно. Послухай мене! І запам’ятовуй. В житті кожного єврея завжди є два виходи з халепи - один кращий, другий гірший. Коли твого сина призвуть до війська, то у нього буде два виходи: або його таки заберуть, або він не пройде медичну комісію. Якщо не пройде - це добре. Якщо ж пройде, то знову є два виходи: або його пошлють на фронт, або прилаштують десь у тилу: щось там охороняти чи лайно з-під поранених у шпиталі виносити. Як втрапить виносити лайно, то це добре. А якщо його пошлють на фронт, то знову є два виходи: його там або поранять, або не поранять. Якщо не поранять, то це дуже добре. А якщо поранять? Знову дві можливості. Якщо легко поранять, то це дуже добре. А якщо важко? Ну що ж, або житиме калікою, або помре. Якщо зостанеться калікою, то це дуже добре. А якщо ж помре, то, знову ж таки - або його поховають на єврейському цвинтарі, або кинуть до спільної могили. Якщо його поховають на єврейському цвинтарі за всіма приписами Закону, то це дуже добре. А от якщо його закопають у спільній ямі, без рабина і без кантора, та ще й так, що його вигребуть і з’їдять собаки - от тоді тільки у нього буде лише один вихід.
Розділ восьмий
Наше вам із Фрейдом
Про непересічний вклад бідолашної єврейської кози в українську сучасну науку ми згадували у передмові. Подейкують навіть, що сам директор Інституту філософії НАН України Мирослав Попович в’їхав у велику науку верхи на цьому бідолашному створінні, котре в незрозумілий спосіб змінювало стать на заздрість нинішнім трансвеститам.
Але задля об’єктивності наголосимо, що задовго до Поповича справді науковий глибокий аналіз єврейського гумору зробив славетний Зиґмунд Фрейд. Ще в 1905-му році у своїй книзі “Дотепність і її ставлення до підсвідомого” батько психоаналізу чітко визначив, чим відрізняються власне єврейські анекдоти від анекдотів про євреїв: