Короп по-чорнобильськи
Шрифт:
· Саме на ґрунті єврейського народного життя виросла велика кількість дотепних жартів… Це історії, створені євреями і спрямовані проти своєрідності єврейського характеру. Що ж до дотепів, створених неєвреями про євреїв, то в переважній більшості примітивні жарти, побудовані на приниженні єврея як особистості.
Зазначимо, як кажуть науковці, на маргінесі, що свідоме приниження інших народів є, на жаль, характерною домінантою так званого радянського гумору. Згадаймо незугарні дотепи щодо чукчів, “хахлов”, вірменського радіо та “ліц кавказской национальності”.
Але
Ось коротка антологія єврейського гумору, укладена Зиґмундом Фрейдом.
Переважна більшість анекдотів, що зацікавила знаного психоаналітика, присвячена шадхенам, себто, сватам. Маються на увазі не ті, котрі родичі через молодят, а ті, котрі облаштовують знайомство, сватання і все, чому за ним належить бути. За єврейською традицією цю почесну, складну і відповідальну, а відтак небезпечну місію виконують чоловіки.
Отже, маестро, вріжте, будь ласка, марш Мендельсона!
Молодий єврей запитує у свата, чи є у запропонованої ним нареченої батьки. Сват відповідає миттю:
– Напівсирота. Матір при здоров’ї, а от батька серед живих немає.
Вже на весіллі з’ясовується, що тесть живісінький, та от придибенція: сидить у в’язниці і незабаром має вийти на волю. Ошуканий жених бере свата за петельки:
– Ти мені сказав, що вона напівсирота, що батька немає в живих!…
– Ну, сказав. То й що? Хіба це життя - у в’язниці?
Шадхен пропонує молодому амбітному єврею кандидатку в наречені, але той крутить носом:
– Теща мені не подобається. Єхидна і дурна на додачу.
– Юначе, ви на кому женитеся - на тещі чи на її дочці?
– На дочці, але вона ж не така молода, як ви казали і на додачу некрасива.
– Це нічого, що вона немолода і страшненька. Не буде вам зраджувати.
– Та й посагу там, виявляється, як кіт наплакав.
– Хто сказав про посаг? Ви на баришні одружуєтеся, чи на грошах? Ви мені що замовляли? Баришню. От і беріть.
Ошуканий кандидат вдається до найвагомішого аргументу:
– Так вона ж на додачу ще й горбата!
– А ви що хотіли? Щоб у вашої нареченої не було жодного недоліку?
Шадхен привів із собою для переговорів про наречену помічника, котрий має підтверджувати в якості об’єктивного свідка все, що скаже сват.
– Вона струнка, мов ялинка, - починає шадхен.
– Як ялинка!
– підтверджує помічник.
– У неї такі очі, такі очі!… Це треба бачити.
– Ах, які очі, які очі!
– А яка вона освічена - інші їй не рівня.
– Така, освічена,
– Щоправда, є один м-а-анюсінький недолік, - признається сват.
– у неї невеличкий такий горбик.
– Що значить - невеличкий?
– обурюється помічник?
– Отакий-о горб!
Від авторів– зверніть увагу: сама конструкція цього анекдоту фактично повторює схему сюжету з української літературної класики. Ну просто вам “Підбрехач” Квітки-Основ’яненка у єврейському варіанті. Але про це своєрідне взаємопроникнення культур ми вже згадували.
Відповідальний момент: шадхен приводить молодого єврея на оглядини в хату до майбутніх родичів. На чільному місці в кімнаті стоїть засклена шафа зі срібним начинням. Сват радісно вигукує:
– Дивіться сюди! Ви мене питали, чи це багата родина - ось вам відповідь!
Молодий чоловік вагається:
– А може вони все це взяли напрокат аби справити на мене враження?
– Ну що ви таке подумали, юначе, - обурюється шадхен, - ви не знаєте цих людей! Їм не те що срібла - їм ламаної виделки ніхто не позичить!
Жених неприємно вражений оглядинами і тут-таки відводить шадхена у куток кімнати аби заявити претензії:
– Куди ви мене привели? Вона ж бридка, вона ж стара, вона ж зизоока і на додачу підсліпувата! І половини зубів немає!
– Вам не обов’язково про це шепотіти мені на вухо, - перебиває шадхен.
– Говоріть нормально, бо вона глуха на додачу.
Від авторів– у чорнобильській версії цього анекдоту фінал дещо інший:
– Ха!
– вигукує шадхен, - ви ще не чули, як вона кашляє!
Природно, що Зиґмунд Фрейд не міг оминути у своєму дослідженні таку колоритну фігуру, як рабин із Хелма:
Хелмський ребе зі своїми учнями молиться у синагозі. Раптом він обриває молитву і видає розпачливий зойк. На запитання, що сталося, повідомляє:
– Щойно у Львові помер головний рабин. Будемо сумувати і оплакувати.
Кілька днів хелмські євреї сумують і оплакують покійного. Аж тут випадково прибивається до міста єврей зі Львова. Природно, всі кидаються розпитувати, як помер славетний ребе, на що хворів і чи довго мучився.
– Тю на вас!
– вигукує шокований львів’янин.
– Наш ребе живий і здоровий, дай Боже кожному! Хто вам таку дурню сказав?
Хелмська община кидається до свого душепастиря:
– Ребе, ви сказали, що львівський рабин помер, а він живий! Це ж велика ганьба перед гоями!
– То нічого, - втішає ребе.
– Головне, що я з Хелма побачив, що робиться у львівській синагозі. Хіба це не чудо? А те, що я чогось там не додивився, так то дрібниця.