Кров і пісок
Шрифт:
В очах доньї Соль Гальярдо був вирваний із свого «обрамлення». Ох, цей Мадрид, дощовий і похмурий! її друг, який приїхав з мрією про вічно синє небо над Іспанією, геть розчарований. Та й сама вона, коли бачить на тротуарах біля готелю групки хвацьких юних тореро, то згадує екзотичних звірів, завезених із сонячних країв на північ, у зоологічні сади, над якими завжди висить сіре дощове небо. Там, у Андалусії, Гальярдо був героєм, справжнім дитям країни неозорих пасовищ і незліченних черід худоби. Тут, у Мадриді, зі своїм поголеним обличчям та клоунськими вихилясами, він здавався їй блазнем, що звик до оплесків
О, солодка омана сонячного краю! Облудне сп’яніння від світла та кольорів!.. І вона могла протягом кількох місяців кохати цього грубого, неотесаного селюка, захоплюватися його тупістю й невіглаством, вважаючи, що це додає йому оригінальності, і навіть вимагала, щоб він не зрікався своїх дикунських звичок, щоб не забивав парфумами тваринний запах, яким був наскрізь просякнутий, щоб смердів биками та кіньми!.. Ох, середовище! На які безумства може штовхнути воно людину!..
Доньї Соль пригадалося, як бик мало не розтерзав її рогами. Потім, як вона снідала в товаристві розбійника, як слухала його, мліючи від захвату, а на прощання подарувала йому троянду. Які безумства! І як усе це тепер далеко!..
Від нього минулого, що здасться їй безглуздим і сповнює її каяттям, залишився тільки оцей хлоп’яга, який стоїть стовпом і благально дивиться на неї, по-дитячому сподіваючись воскресити колишнє щастя… Бідолаха! Хіба ж можна повторити безумства, навіяні чаром ілюзій, коли ти в тверезому розумі?..
— Усе скінчено, — мовила дама. — Треба забути минуле. Коли ми оглядаємось на нього, воно постає перед нами зовсім в іншому світлі. Чого б я тільки по віддала, аби й тепер дивитися на все колишніми очима!.. Але, повернувшись до Іспанії, я бачу її зовсім іншого. Та й ви уже не той, яким я вас знала. Мені навіть здалося, що на арені ви менш відважний… що публіка вітає вас не так палко.
Вона сказала це просто, без лукавства, але Гальярдо вчулася в її тоні насмішка, і він похнюпився, густо почервонівши.
Прокляття! Його думками знову оволоділи професійні турботи. Усі його прикрощі від того, що він тепер не підходить близько до биків. Донья Соль дала йому це на здогад. Він здався їй уже не тим, що колись. Якби він був колишнім Гальярдо, вона, мабуть, прийняла б його краще. Жінки кохають тільки сміливих.
Тореро морочив себе марними ілюзіями. Не розумів, що донья Соль цілком забула про свою скороминущу примху, і вірив, що зможе повернути її кохання, вчинивши подвиг.
Візит затягнувся, а тореро, здавалося, й не думав іти. Він був щасливий сидіти поруч із доньєю Соль, і далі сподіваючись на якусь випадковість, що знову їх зблизить. Але дама підвелася, і Гальярдо довелося встати також. Вона попросила вибачення і сказала, що мусить попрощатися з ним. Незабаром прийде її друг, і вони підуть разом до музею Прадо.
Донья Соль запросила його прийти якось поснідати у дружньому колі, у неї в номері. Її другові, безперечно, буде цікаво побачити зблизька тореро. По-іспанському він майже не розмовляє, але буде радий познайомитися з Гальярдо.
Матадор потиснув простягнуту йому руку, буркнув у відповідь щось нерозбірливе і вийшов. Гнів затуманював йому очі, у вухах дзвеніло.
Ця жінка вирядила його за двері, мов
Прокляття! Але він таки має чоловічу гідність… Кінець усьому. Більше він до неї не прийде.
IX
У ці дні Гальярдо отримав кілька листів від дона Хосе й Кармен.
Повірений намагався піднести настрій свого матадора, як завжди радячи йому іти прямо на бика… «Р-раз! Удар шпагою — і бик готовий». Але за бадьорими словами дона Хосе відчувалася якась розгубленість, ніби віра його захиталась і в душу закрався сумнів — а чи справді Гальярдо «перший матадор світу»?
До Севільї доходили чутки про те, з яким невдоволенням і ворожістю приймає Хуана столична публіка. А остання корида в Мадриді і геть засмутила дона Хосе. Ні, Гальярдо не такий, як інші матадори, що спокійнісінько виступають під свист публіки, цілком задовольняючись великими заробітками. Його матадорові дорога честь тореро, він виходить на арену тільки для того, щоб зривати бурхливі оплески. Для нього виступити посередньо — це вже поразка. Люди звикли бачити Гальярдо відчайдушно хоробрим, і всякий його недосить сміливий крок вважають провалом.
Дон Хосе хотів знати, що ж скоїлося з його матадором. Він став боягузом? Ні, це неможливо. Повірений скоріше дозволить себе вбити, аніж погодиться, що його герой втратив мужність. Гальярдо просто стомився, мабуть, досі як слід не одужав після поранення. «А тому, — радив дон Хосе у кожному своєму листі, — краще тобі якийсь час зовсім не виступати. Відпочинеш і повернешся на арену таким, яким тебе звикли бачити…» Він обіцяє все влаштувати. Лікарі видадуть довідку, що Гальярдо тимчасово неспроможний битися з биками, а повірений візьме на себе переговори з цирковими імпресаріо та скасування вже укладених контрактів. У кожному такому випадку він посилатиме якогось матадора-початківця, який замінить Гальярдо за скромну винагороду. Цирки тільки вигадають на цьому.
Кармен була наполегливіша в своїх домаганнях і не вдавалась до риторичних вивертів, як повірений. Хуан мусить негайно покинути арену, «одрізати колету», як кажуть його товариші по ремеслу, і спокійно зажити в Рінконаді або в їхньому севільському домі зі своїми рідними, бо тільки вони люблять його по-справжньому. Вона не знає спокою: боїться тепер навіть дужче, ніж у перші роки заміжжя, а вже й тоді кожна корида вкорочувала їй віку — так мучили її тривога й неспокій. Серце підказує їй, — а жіноче серце помиляється рідко, — що має статися страшне лихо. Вона не може заснути, кожна ніч видається їй нескінченною, сповненою кривавих видінь.
Далі дружина Гальярдо гнівно обурювалася поведінкою публіки. Юрба невдячних, вони вже не пам’ятають, з яким блиском виступав матадор, коли був здоровий. Нікчемні людці, вони хочуть, щоб він загинув заради їхньої розваги, наче в нього нема ні дружини, ні матері. «Хуане, і твоя мати, і я благаємо тебе: кидай своє ремесла. Навіщо тобі битися з биками? На життя нам вистачить, а мені боляче, що тебе ображають усякі покидьки, не варті твого мізинця… А якщо знову з тобою скоїться лихо? Ісусе! Я, мабуть, збожеволію тоді».