Ліцей слухняних дружин
Шрифт:
І цей показник щороку зменшується.
Але нам нічого не говорили імена «покараних на смерть за провину», які на загальних зборах перераховувала пані Директорка. Так, абревіатури. Але ж Тур!
Тур, яку ми знали!
Тур – кращу виконавицю східних танців, відмінницю, приклад для всього ЛСД!
Тур, яка краще за всіх складала ікебану!
Яка співала, мов оперна діва, одягалась, мов голлівудська зірка, мала бездоганну фігуру й обличчя, з якого можна було воду пити!
Зналася на мистецтві
Тур, тиха і мила Тур.
Щаслива Тур, яку забрали до шлюбу першою. І не на авто, а у справжньому «ландо», запряженому четвіркою білих коней, всю засипану флердоранжем, огорнуту китайським шовком і австрійським мереживом.
У блиску діамантів.
У спалахах феєрверків.
У хвилях музики живого оркестру з Національної опери!
Тур, після від’їзду якої на всіх ланах ЛСД ще довго лежала тінь.
Тінь нашого смутку і нашої заздрості…
Тур…
– Тиша в класі!
Ми аж здригнулися від вигуку пані Вчительки, котра ще й ляснула по столу указкою.
Тиша в класі. Геть емоції. Урок. Все, як завжди.
Тільки Ліл все ще не піднімала голови і я не могла бачити виразу її обличчя. Ну, так воно і мало бути: я забула, що Ліл ще з дев’ятого класу бігала за Тур, мов песик.
Потім почався літсуд…
Дорогий щоденнику!
Мусила зробити невеличку паузу. Бо зовсім заплуталась – стільки подій за один день. І про літсуд хочеться окремо розповісти, і про Тур. Власне, саме звістка про Тур, яку випадково підслухала Ліл, вплинула і на події на літсуді.
Тому – ще трохи про Тур…
Вона була чи не єдиною дівчиною з усього ліцею (крім тої, кульгавої), якій всі дивилися вслід. Просто не можна було не обернутися, побачивши її завжди усміхнені світло-зелені очі.
Через Тур ми – наш секстет – страшенно грішили протягом усього року. А саме: спостерігали за балами у скляні отвори на даху бальної будівлі! А все через те, щоб побачити, як танцює Тур…
О, ці бали! Боюся не розповісти про них у плині подальших подій. Тому зроблю ще один, сподіваюсь – останній! – відступ.
…Бали відбувалися кожного сезону і розподілялися на Літній, Осінній, Зимовий і Весняний.
Влаштовувалися ці бали лише для випускниць із флігеля в окремому приміщенні, оснащеному тільки для цієї мети. У цьому приміщенні була одна велетенська зала і дві вбиральні – жіноча і (єдина у всьому ЛСД!) чоловіча. У центрі – місце для живого оркестру, в кутку – безалкогольний шинквас із соками та кавою. Зала була влаштована так, щоб у ній не було жодного прихованого від ока пані Директорки та Виховательок місця. Все мало відбуватися на видноті.
На Літній бал з’їжджалося багато кандидатів.
На Осінньому балу деякі кандидати – відсотків 10–20 – вже визначалися остаточно.
Зимовий закарбовував результат.
Весняний мав особливе значення: стовідсоткове покриття попиту!
Я вже розповіла, що відбулося з тою зганьбленою курсанткою, яка лишилася не обраною. Жахливе життя служниці, миття підлог, доїння корів і… ганебна смерть з безіменною могилою.
Думка про те, що нас можуть не обрати, висіла над нами всіма, наче дамоклів меч, і часом добряче псувала все наше існування в цьому затишному місці.
Так от, Тур була з «обраних» на першому ж балу!
Ми, наш десятий секстет, знали це напевно!
Адже…
Мушу зізнатися, бо ведення особистого щоденника вимагає правди і лише правди.
Адже ми… підглядали.
Так, так! Вибачте, дорога пані Директорко, але це правда.
І провина в цьому тяжкому злочині лежить лише на мені, присягаюсь!
Розповім, як я до цього додумалась.
Якось у вихідний, блукаючи довкола зачиненого Бального Будинку і мріючи, що колись його двері відкриються і переді мною, я… знайшла лазівку нагору.
Просто помітила високі перетинки, оповиті густими заростями дикого винограду. Я навіть не одразу здогадалася, що це – металеві сходи, що ведуть на дах. Чесно!
Я підстрибнула, підтягнулась (з фізкультури в мене завжди було сто балів!) і, перебираючи ногами й руками, швидко видерлась на самісінький дах.
Походила, радіючи сонцю і чудовому краєвиду, котрий відкривався згори. А потім помітила круглі товсті скляні ілюмінатори в даху. Певно, для того, щоб у романтичній напівтемряві балу закохані могли спостерігати за зірками. Чи ще для чогось подібного, не знаю…
Грішна і бентежна думка в ту ж мить охопила мене всю, мов полум’я, – ось як ми можемо побачити те, про що шепочемось по кутках чи не щодня: як відбуваються бали?! Як виникають ці дивовижні, омріяні й оспівані в ЛСД любовні легенди. Одне слово – як починається казка, до якої нас готують.
Я довго вагалась перед тим, як розповісти про своє відкриття дівчатам з мого секстету. А сама лізти на дах боялася. Бути викритою і зганьбленою перед усім ліцеєм – також.
– От якби хоч одним оком побачити бал! – якось сказала Іта.
– Ага, хоч би знали, до чого нам готуватися, – підхопила тему Мія.
Це було якраз на початку минулого навчального року перед Весняним балом.
До речі, в такі періоди – перед приготуванням до балу, всі, навіть малеча, ходили в загадковому і піднесеному настрої.