Ліна Костенко. Поезія
Шрифт:
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претенсій нема
до Долі – моєї обраниці.
"Літературна газета", 26 січня 1962
"До мене в хату заповзла гадюка"
* * *
До
Кажу: — Сідайте. Кави чи вина?
Та й не туди, що тут би треба дрюка,
бо вже по підрах шастає вона.
В її очах болотяна сітчатка,
її язик — роздвоєне жало.
Вина ж сичить, сичала і сичатиме
і розворушить все своє кубло.
Воно ж кишить, і пнеться, і звивається,
і жалить всіх і вся наперебій.
Бо це ж гадючки прості, не вульґаріс,
тут не поможе заклинатель змій.
Кому ж таке потрібно страховидло,
що розвело круг себе мошкару?
Пора сказати: — Все. Кінець. Набридло.
Тепер вже пані, Здвиження. В нору!
16.10.1999
«Мадонна перехресть», 2011
"Домовичкам незатишно у місті"
* * *
Домовичкам незатишно у місті.
Нема горища й комина. А ніч.
Немає хати, що їй років двісті,
і не зітхає челюстями піч.
Нема колиски, щоб поколихати,
а як і є, то зовсім не така.
І навіть сон не ходить коло хати
і не співає "люлі" і "Котка".
На Страсть не пишуть хрестика свічками.
З екранів щось стріляє і реве.
Біда сьогодні буть домовичками,
у інтер'єрах казка не живе.
17.01.2003
"Мадонна перехресть", 2011 р.
ДОН ПІППО ЛІРОЗІ
Сицілія. Етна. Душа як в гіпнозі.
І море, і скелі, і тиша терас.
Дон Піппо Лірозі, ми завжди в дорозі.
Я вперше Вас бачу. Я згадую Вас.
Ми десь розминулись. Мабуть, в Сарагосі.
А може, колись Ви були й на Русі.
Дон Поппо Ліроз, я згадую й досі
троянду і шпагу у Вашій руці.
Цей дзвін цього слова — не ваша терцина?
Цей лицар в пустелі — не Ви вдалині?
Цей шрам на щоці — чи не
Ця ніжність в очах — чи не сум по мені?
Дон Піппо Лірозі, чм є у нас тіні?
Чи грек,чи іспанець? Ім’я мандрівне.
А може, Ви — простір, і крилами піній
Ви хочете море обняти й мене?
Прощайте, я їду, ми знову в дорозі.
Добра Вам і тиші священних дібров!
Якби ж тільки знати, дон Піппо Лірозі,
В якому столітті ми стрінемось знов?!
«Мадонна перехресть», 2011
"Дорогий мій, сонячний, озвися"
* * *
Дорогий мій, сонячний, озвися!
Може й справді, краще так, — мовчи.
Золотої пам’яті узвишшя,
звідки видно вже лиш силует.
Який печальний в пам’яті естамп!
Мої слова від болю недоріки.
А ти десь там, а ти десь там, десь там —
як обрій мружиш сонячні повіки.
"Дорогі мої, діамантові"
* * *
Дорогі мої, діамантові!
Не циганка я, а скажу.
В кодах нашої хіромантії
бачу лінію пречужу.
Ось тут є вона, тут сховалася,
тут лаштується до злиття.
Тут поглинута, тут урвалася,
тут скалічила нам життя.
Де майбутнє? У траєкторії.
Де минуле? Було колись.
Не взолотиш руку Історії.
То, принаймні, хоч схаменись!
17.02.2009
"Мадонна перехресть", 2011 р.
ДОСВІД. АКАЦІЯ
Весна, дівчисько в ластовинні,
ще не ціловане в уста,
світанки жовті, аж левині,
хорал, проспіваний з листа
такими щиглями, канарками,
перепелиними капелками,
дзвенить лісними закамарками,
цвіте рясними закапелками!
Цвіте акація, акація —
на хмарі біла аплікація —
мого дитинства експлікація —
і просто так — цвіте акація!
Тепер дітей годуй не кетями.
— Дівча, а кинь-но і мені! —
Ряхтять акацій білі кетяги
в прудкій дитячій пелені.