Матильда
Шрифт:
Саме в цю мить на другому кінці класу зірвався на ноги Найджел, який схвильовано почав показувати на дошку й кричати:
— Крейда! Крейда! Дивіться на крейду! Рухається сама собою!
Найджел верещав так істерично й пронизливо, що всі присутні — і пані Транчбул теж — подивилися на дошку. І справді — над її чорносірою поверхнею завис у повітрі новесенький шматочок крейди.
— Вона щось пише! — репетував Найджел. — Крейда щось пише!
Так воно й було.
— Що
— Хто це робить? Хто це пише?
Крейда й далі писала.
Усі в класі почули зойк, що вирвався у пані
Транчбул з горла.
— Ні! — верескнула вона, — не може бути! Це не може бути Маґнус!
Міс Гані швидко зиркнула на Матильду. Дівчинка сиділа за партою, випроставшись і тримаючи високо голову, вуста стиснуті, а очі світилися, наче дві зорі.
Тепер усі чомусь подивилися на пані Транчбул. Лице її стало біле як сніг, вона хапала ротом повітря, наче камбала, витягнена з води, раз по раз здавлено ойкаючи.
Крейда перестала писати. Якусь мить ще висіла в повітрі, а тоді впала, хряснувши, на підлогу й розломилася навпіл.
Вільфред, що вже зумів знову сісти за свою парту в першому ряду, заволав:
— Пані Транчбул упала! Пані Транчбул на підлозі!
Це була чи не найголовніша сенсація, тому всі учні позривалися з місць, щоб добре роздивитися. І справді, велетенська постать директорки розпласталася навзнак на підлозі в глибокому нокауті.
Міс Гані підбігла до повергнутої велетки й опустилася поруч з нею навколішки.
— Зомліла! — вигукнула. — Знепритомніла! Негайно хтось побіжіть по медсестру.
Троє учнів вибігло з класу.
Найджел, завжди готовий діяти, зірвався на ноги й кинувся до великого глечика з водою.
— Тато каже, що того, хто зомлів, найкраще приводити до тями холодною водою, — повідомив він і з цими словами вилив увесь глечик просто директорці на голову. Ніхто не був проти, навіть міс Гані.
Тим часом Матильда й далі сиділа нерухомо за партою. Відчувала дивне піднесення. Так, ніби торкнулася чогось потойбічного, найвищої точки небес, найдальшої зорі. Так приємно було відчувати енергію, що накопичувалася в глибині очей, фонтануючи теплим потоком у голові, і очі її стали враз нестерпно гарячі, пекучі, як ніколи, і з них щось шугонуло, а шматочок крейди здійнявся
До класу вбігла шкільна медсестра у супроводі п’яти вчителів — трьох жінок і двох чоловіків.
— Господи, нарешті її хтось збив з ніг! — вишкірився один чоловік. — Вітаю вас, міс Гані!
— Хто на неї вилив воду? — запитала медсестра.
— Я, — гордо визнав Найджел.
— Молодець, — похвалив його інший учитель. — Може, принести ще?
— Перестаньте, — звеліла медсестра. — Треба занести її в ізолятор.
П’ятеро вчителів і медсестра ледве спромоглися підняти цю гігантську жінку і, хитаючись, винесли її з класу.
Міс Гані сказала учням:
— Ідіть усі надвір і розвійтеся перед наступним уроком.
А тоді підійшла до дошки й старанно витерла все, написане там крейдою.
Діти почали виходити з класу. Матильда подалась було за ними, та коли проминала міс Гані, зупинилася на мить і її мерехтливі очі зустрілися з очима вчительки. Міс Гані підбігла до неї, міцно пригорнула й поцілувала.
Невдовзі, ще того самого дня, розповзлися чутки про те, що директорка очуняла й пішла додому зі стисненими губами й бліда.
Наступного ранку вона в школі так і не з’явилася. На обідній перерві її заступник, пан Трілбі, зателефонував до неї додому, щоб довідатися, чи вона, бува, не занедужала. Ніхто йому не відповів.
Після уроків пан Трілбі вирішив детальніше все з’ясувати й пішов на край села, де мешкала пані Транчбул. Її симпатичний особнячок з червоної цегли, відомий під назвою «Червоний дім», зачаївся в лісі за горбами.
Учитель подзвонив у двері. Жодної відповіді. Голосно постукав. Жодної відповіді.
Гукнув:
— Чи є хтось вдома? Жодної відповіді.
Він штовхнув двері й виявив, на превеликий свій подив, що вони незамкнені. Зайшов у дім.
У будинку стояла тиша й нікого не було, хоч усі меблі залишалися на місці. Пан Трілбі піднявся по сходах до головної спальні. Там теж усе було начебто нормально — поки він не почав висувати шухляди й зазирати в шафи. Ніде не було ніякого одягу, білизни чи взуття. Усе щезло.
«Вона накивала п’ятами», — подумав пан Трілбі й подався назад, щоб повідомити шкільних управителів про зникнення директорки.
Минув ще один день, і міс Гані зранку отримала рекомендованого листа з місцевої адвокатської контори, в якому йшлося про те, що несподівано й загадково знайшовся заповіт її покійного батька, доктора Гані. За цим документом міс Гані після смерті її батька була законною власницею нерухомості на краю села, відомої під назвою «Червоний дім», де досі мешкала пані Агата Транчбул. У заповіті також зазначалося, що всі батькові заощадження, які, на щастя, й досі надійно зберігалися в банку, теж належать дочці. Лист завершувався проханням до міс Гані якомога скоріше відвідати їхню контору, щоб переписати цю власність та гроші на її ім’я.