Матильда

Даль Роальд

Так її і знайшла увечері мати.

— Що з тобою? — запитала, будячи. — Захворіла?

— Оце так! — Матильда сіла на ліжку й роззирнулася. — Та ні. Зі мною все гаразд. Трохи втомилася, та й годі.

Відтепер щодня після школи Матильда зачинялася в своїй кімнаті й тренувалася з сигарою. І невдовзі все в неї почало виходити просто чудово. Наступної середи, через шість днів, вона вміла не тільки піднімати сигару

в повітря, а й рухати нею так, як забажає. Це було класнючо!

Тепер залишалося тільки здійснити її грандіозний план.

Потім настав четвер, а це, як добре знали учні міс Гані, був той день, коли перший урок після обіду проводила директорка.

Міс Гані сказала їм уранці:

— Дехто з вас не виявив особливого захвату минулого разу, коли урок вела пані директорка, тож сьогодні будьте вдвоє уважніші й мудріші. Як твої вуха, Еріку, після минулої зустрічі з пані Транчбул?

— Вона їх розтягла, — відповів Ерік. — Мама сказала, що вуха стали більші, ніж були.

— О, Руперте, — сказала міс Гані, — я рада бачити, що ти після минулого четверга не полисів.

— Мені тоді страшенно боліла голова, — пожалівся Руперт.

— А ти, Найджеле, — звернулася міс Гані, — не будь сьогодні, прошу тебе, дуже велемудрий з пані директоркою. На тому тижні ти з нею поводився доволі зухвало.

— Ненавиджу її, — буркнув Найджел.

— Постарайся не виявляти цього так відверто, — порадила міс Гані. — Ти цим нічого не досягнеш. Вона дуже сильна жінка. М’язи в неї, наче сталеві канати.

— Хотів би я скоріше стати дорослим, — зізнався Найджел. — Я б її відправив у нокаут.

— Сумніваюся, — мовила міс Гані. — Досі ще ніхто її не подолав.

— А що вона сьогодні в нас перевірятиме? — поцікавилася одна дівчинка.

— Думаю, що таблицю множення на «три», — припустила міс Гані. — Саме це ви мали вивчити за минулий тиждень. Добре її повторіть.

Настала й минула обідня пора.

Після обіду учні знову зібралися в класі. Міс Гані залишилася стояти під стіною. Усі сиділи мовчки, боязко чекаючи. І ось величезна, мов злий велетень, пані Транчбул вломилася в клас у своїх зелених бриджах та бавовняному балахоні. Вона відразу рушила до глечика з водою, підняла його за ручку й зазирнула всередину.

— Рада бачити, — гаркнула, — що сьогодні у воді нема ніякої гидоти. Бо інакше у всіх учнів цього класу були б великі неприємності. І у вас теж, міс Гані.

Учні сиділи мовчки, страшенно напружені. Вони вже бачили, на що здатна ця потвора й ніхто не хотів випробовувати долю.

— Чудово, — гримнула Транчбул. — Побачимо, чи добре ви знаєте таблицю множення на три. Або, інакше кажучи, побачимо, як погано вас навчила міс Гані.

Пані Транчбул височіла перед учнями, розставивши ноги й підпираючи руками стегна, і люто зиркала на міс Гані, котра тихесенько стояла збоку.

Матильда незворушно сиділа за партою в другому ряду й уважно за всім спостерігала.

—

Ти! — крикнула Транчбул, тицяючи пальцем завбільшки з качалку на Вільфреда —хлопця, що сидів у першому ряду з самого краєчку праворуч. — Ану встань! — гаркнула вона.

Вільфред підвівся.

— Кажи таблицю на три задом наперед! — прогавкала директорка.

— Задом наперед? — розгубився Вільфред. — Я ж не вчив її задом наперед.

— Оце тобі на! — переможно заволала Транчбул. — Вона вас нічого не навчила! Міс Гані, чому ви нічогісінько їх не навчили за увесь минулий тиждень?

— Це не так, пані директорко, — заперечила міс Гані. — Усі учні вивчили таблицю на три. Але я не бачу сенсу в тому, щоб зазубрювати її задом наперед. Який сенс узагалі вивчати щось задом наперед? Усе в житті рухається вперед. Відважуся припустити, що й ви самі, наприклад, не вимовите відразу по буквах задом наперед навіть таке просте слово, як «кепсько». Я дуже в цьому сумніваюся.

— Не смій бути зі мною такою зухвалою! — огризнулася Транчбул, а тоді обернулася до бідолашного Вільфреда.

— Що ж, хлопче, — буркнула вона. — Дай мені відповідь на таке. Я маю сім яблук, сім апельсинів і сім бананів. Скільки всього я маю фруктів? Швидко! Не тягни! Відповідай!

— Це ж додавання! — вигукнув Вільфред. — Це не таблиця множення!

— Ти круглий ідіот! — гарикнула Транчбул. — Гнійний флюс! Покусаний блохами грибок! Це і є таблиця множення на три! Маєш три окремі купки фруктів, і кожна купка складається з семи плодів. Тричі по сім буде двадцять один. Ти що, цього не бачиш, смердюча урно?! Даю тобі ще один шанс. Я маю вісім кокосових горіхів, вісім земляних горіхів і вісім таких, як ти, тупих опудал горіхових. Скільки всього в мене горіхів? Відповідай швидко.

Бідолашного Вільфреда це геть спантеличило.

— Стривайте! — вигукнув він. — Зачекайте! Я маю додати вісім кокосових горіхів до восьми земляних... — Він почав рахувати на пальцях.

— Ти набряклий пухир! — зарепетувала Транчбулка. — Поточена міллю личинка! Це ніяке не додавання! Це множення! Треба відповідати — три на вісім! Чи, може, вісім разів по три? Яка різниця між три на вісім і вісім разів по три? Говори, малий розчавлений буряк! Швидко!

Вільфред був уже такий переляканий і приголомшений, що не міг і говорити.

Двома величезними кроками Транчбул наблизилась до хлопця, а тоді якимось дивовижним спортивним прийомом, запозиченим, можливо, з дзюдо чи карате, підчепила Вільфредові п’яти своєю стопою так, що хлопець підлетів угору, зробивши сальто-мортале. Та він устиг виконати тільки половину сальто, бо директорка вловила його за кісточку ноги, і він повис догори дриґом, наче обскубана курка у вітрині крамниці.

— Вісім разів по три, — верещала Транчбул, тримаючи Вільфреда за ногу й гойдаючи ним з боку в бік, — вісім разів по три — це те саме, що й три на вісім, а три на вісім буде двадцять чотири! Повтори!