Матильда
Шрифт:
— Ну що ви, — заперечила Матильда. — Такий смачний.
Вони верталися до Матильдиного дому мовчки. Міс Гані відчувала, що Матильді потрібно помовчати. Дитина так заглибилася в думки, що навіть не дивилася, куди йде. Біля воріт Матильдиного будинку міс Гані сказала:
— Краще забудь про все, що я тобі сьогодні наговорила.
— Цього пообіцяти не можу, — відповіла Матильда, — але обіцяю не говорити про це більше ні з ким, навіть з вами.
— Це, мабуть, буде наймудріше, — погодилася міс Гані.
— Але не думати про це, міс Гані, не обіцяю, —
— Не треба, — захвилювалася міс Гані. — Забудь.
— І ще одне — перш ніж перестати про це говорити, я хотіла б вам поставити ще три запитання, — не вгавала Матильда. — Чи ви мені відповісте, міс Гані?
Міс Гані всміхнулася. Просто дивовижно, подумала вона, як упевнено й авторитетно ця крихітка взяла на себе відповідальність за її проблеми.
— Ну, — сказала вчителька, — залежно, які запитання.
— По-перше, — сказала Матильда. — Як зверталася пані Транчбул до вашого батька, коли вони були вдома?
— Та ж як іще — Маґнус, — відповіла міс Гані. — Так його звали.
— А як ваш батько звертався до пані Транчбул?
— Її звати Агата, — пояснила міс Гані. — Так він до неї і звертався.
— І нарешті, — сказала Матильда, — як ваш батько і пані Транчбул називали вдома вас?
— Вони називали мене Дженні, — відповіла міс Гані.
Матильда старанно обміркувала відповіді.
— Треба перевірити, чи я нічого не наплутала, — сказала вона. — Отже, вдома ваш батько був Маґнус, пані Транчбул — Агата, а ви — Дженні. Я не помилилася?
— Усе правильно, — підтвердила міс Гані.
— Дякую вам, — сказала Матильда. — Більше я цієї теми не торкатимусь.
Міс Гані було цікаво, що діється у дівчинки в голові.
— Тільки не нароби якихось дурниць, — попрохала вона.
Матильда засміялася, розвернулася й побігла стежкою до вхідних дверей, гукаючи на ходу:
— До побачення, міс Гані! Дуже вам дякую за чай.
Матильду, як завжди, зустрічав порожній будинок. Батько ще не повернувся з роботи, мати ще не повернулася з бінґо, а брат міг бути де завгодно. Дівчинка подалася прямісінько до вітальні й висунула шухляду шафки, у якій, як вона знала, батько тримав коробку з сигарами. Витягла одну сигару, віднесла в свою кімнату й там зачинилася.
«А тепер берімося за тренування, — подумала вона. — Буде нелегко, але я свого досягну».
У її голові почав вимальовуватися чудовий план допомоги міс Гані. Він уже прокреслювався в найменших деталях, але врешті-решт усе залежало від її здатності зробити дещо за допомогою своєї нової навички. Дівчина розуміла, що відразу не зуміє цього зробити, але не сумнівалася, що завдяки наполегливому тренуванню й зусиллям вона рано чи пізно досягне успіху. Сигара була для
У Матильдиній кімнаті був маленький туалетний столик, де лежали щітка для волосся, гребінець і дві бібліотечні книжки. Дівчина все це відсунула й поклала сигару прямо посеред столика. Тоді відійшла й сіла на краєчку ліжка. Була тепер метрів за три від сигари.
Зручніше вмостилася й зосередилась, до того ж цього разу дуже швидко відчула, як у голові вирують електричні імпульси, як вони збираються в глибині очей, як очі стають гарячі, й мільйони крихітних невидимих долоньок вистрибують, неначе іскорки, в напрямку сигари.
— Рухайся! — прошепотіла вона, і на її превеликий подив, сигара з маленькою золотисточервоною стрічкою посередині відразу покотилася по столу й упала на килим.
Матильді це дуже сподобалося. Було приємно таке робити. Здавалося, ніби іскорки кружляють у голові, а тоді вистрибують з очей. Це давало їй відчуття якоїсь неземної сили. І як це швидко сталося! Як легко!
Вона перетнула кімнату, підняла сигару й поклала назад на столик.
«А тепер перейдімо до складнішого, — подумала. — Але якщо я маю здатність штовхати, то, безумовно, повинна мати здатність піднімати?
Для мене це важливо — навчитися її піднімати. Я мушу навчитися піднімати її в повітря й там затримувати. Сигара важить небагато».
Вона сіла на ліжку й почала все знову. Тепер було легко нагромаджувати енергію в глибині очей. Так, ніби натискаєш на якусь кнопку в мозку.
— Піднімися! — зашепотіла вона. — Піднімися! Піднімися!
Спочатку сигара покотилася. Але потім, коли Матильда зосередилася з лютою силою, один кінець сигари поволі піднявся майже на два сантиметри над столиком. З колосальними зусиллями вона спромоглася так її втримати секунд з десять. Після цього сигара знову впала.
— Ого! — зраділа дівчинка. — Мені все вдається! Я починаю вчитися!
Цілу наступну годину Матильда невпинно тренувалася, й незабаром уже могла за допомогою самих очей піднімати всю сигару сантиметрів на п’ятнадцять над столиком і утримувати в повітрі майже хвилину. Після цього зненацька відчула таке виснаження, що впала на ліжко й заснула.