Михайло Драй-Хмара
Шрифт:
В умовах нашої революційної дійсности футуризм примушений був декляративно пристосовуватись до неї, але продовжувавши по суті в своїй роботі лінію «обновленого» футуризму. Футуризм, прикриваючись революційною назвою й абстрактно порожньою фразою, спромігся притягти до себе на певний час нові літературні сили, що народилися в революцію й раніше нічого спільного з футуризмом не мали.
Внаслідок цих причин та величезної ідеологічної недодуманости АСКК одкинула специфічні умови будівництва культури в переходову добу – добу диктатури пролетаріяту. Це позначилось тим, що АСКК цілком заперечувала пролетарську культуру, зокрема мистецтво та літературу,
«Пролетарское искусство есть лазейка, через которую проходит контрабандный ввоз оставшихся товаров капиталистического лавочника», – читаємо ми в «Гонгові Комункульту», ч. 1.
Разом з тим, оголошуючи установку нібито на комуністичну культуру й узявши за вихідну точку всебічний, але нежиттьовий і безпідставний універсалізм, АСКК прийшла до хибних і шкідливих для неї самої як організації висновків, що «советское строительство на третьем фронте совершается без определенного плана» та що «центр КК есть политический орган на третьем фронте и госплан по линии культпроизводства» («Гонг Комункульту», ч. 1).
На ґрунті так званої «панфутуристичної системи» в АСКК виникла теорія про «метамистецтво». Ця теорія, а також інші міркування комункультовців (див., напр., ст. М. Семенка «До постановки питання про застосування ленінізму на третьому фронті», «Червоний шлях» 1924 року, ч. 11–12) цілком одкидають потребу пролетаріяту в мистецтві, й зокрема в літературі, в переходову добу пролетарської диктатури, заперечують можливість клясово-організуючого впливу та ролі мистецтва й літератури, прирівнюють значіння мистецтва до значіння релігії, вважають його за «опіум інтелігенції» й т. ін.
Разом з тим, цілком всупереч усім своїм теоріям, «Комункульт» зробив спробу туманними фразами про тимчасове використання мистецтва й літератури (екструкція) притягти до себе ширші маси й цим самим поставити їх в атмосферу свого шкідливого по суті впливу.
Зважаючи на все вищенаведене, на чужість масам своїх ідеологічних концепцій та організаційних форм, а також через футуристично-богемські прийоми роботи та «високе» політиканство, АСКК не змогла стати до масової громадської роботи, не змогла об’єднати довкола себе пролетарський молодняк, що з кожним днем зростає й активно виступає на полі пролетарського культурного будівництва.
Ми, нижчепідписані, що були членами цієї організації або близько стояли до неї, поступово переконуючись у неправильності та шкідливості її ідеологічних та організаційно-тактичних засад, усередині організації провадили боротьбу проти цих засад, намагаючись повернути «Комункульт» на шлях дійсної масової роботи, підпорядкувати під свій вплив той молодняк, що йшов на галасливі революційні фрази та привабливу назву «Комункульт». Переконавшися, що верхушка АСКК й досі хвора на футуризм і немає будь-яких надій на вилікування її (див. ту ж статтю М. Семенка в «Червоному шляху»), та зорганізувавши навкруги себе молодняк, який був попав під вплив «Комункульту», ми прийшли нарешті спочатку до розколу, а потім і до остаточного організаційного та ідеологічного розриву з АСКК.
Ми остаточно переконалися в тому, що утворення пролетарської культури, зокрема мистецтва й літератури, на час диктатури пролетаріяту є справжньою установкою на комунізм у роботі на третьому фронті. Це утворення потрібне, перш за все, для успішної ідеологічної боротьби пролетаріяту з спробами впливу на нього через мистецтво й літературу з боку буржуазії.
З огляду на нашу зазначену роль в організації «Комункульту», ми не можемо взяти
Протягом п’яти місяців ми, що одкололися від АСКК, зберігаючи свій молодняк од розпорошення, провадячи внутрішню роботу щодо кристалізації наших поглядів на дальшу нашу громадську роботу, прийшли до висновків, які спонукають нас оголосити про остаточний наш ідеологічний, організаційний і тактичний розрив з АСКК, що залишилася зараз у складі декількох осіб з клясово чужим пролетаріятові розумінням завдань на третьому фронті мистецтва й літератури зокрема.
Після розриву з АСКК перед нашою групою повстало питання про дальшу її організовану роботу як усередині групи, так і серед широких мас на тих засадах, що об’єднували нас та спричинилися до розриву з АСКК. Треба було зважити літературно-мистецьку ситуацію на Україні, чи немає революційної організації з спільними нам завданнями й напрямком роботи, – і після відповідного вивчення ми прийшли до таких висновків.
Зараз на Україні нема літературно-мистецької організації: 1) яка б, стоячи на засадах утворення клясової пролетарської культури й мистецтва та літератури зокрема, провадила б широку масову роботу серед робітників, 2) яка б у своїй роботі спиралася на організовану масу робкорів, стінкорів та робітників, що цікавляться літературою й пролетарським мистецтвом взагалі, 3) яка б давала літературну продукцію в повному витриманому ідеологічно плані, 4) яка була б скована пролетарською ідеологією, 5) яка б твердо обстоювала, поширювала розвиток та зміцнення пролетарської культури, зокрема мистецтва та літератури, й боролася б активно з ідеологічним впливом буржуазії на маси робітників через мистецтво й літературу взагалі.
Між тим розвиток культурного будівництва пролетаріяту рішуче вимагає утворення такої організації.
Зараз ми маємо: 1) дрібнобуржуазний та буржуазно-націоналістичний фронт, на якому активно діють: а) окремі письменники старого націоналістичного ґатунку, б) окремі групи «безпартійних» естетів, неоклясиків, літературних жерців, що поклоняються мистецтву для мистецтва, бажаючи цим затьмарити його клясову суть і ролю, в) група «Ланка», що за загальними фразами ховає ще рештки націоналізму й міщанства, а на практиці являє собою не що інше, як попутництво, до того ж ще й не яскраво визначене.
З цим фронтом треба вести як теоретичну, так і практичну боротьбу. Проте, на жаль, ця боротьба не має зараз систематичного характеру, правильного підходу.
2) Революційний фронт мистецтва й літератури на Україні, коли не брати на увагу згаданого вже «Комункульту», фактично поки що складають: «Плуг» і «Гарт» та інші дрібніші угруповання (Харків, Донбас, Катеринослав і ін.).
«Плуг» є організація селянських письменників, що має яскраво визначену платформу («Октябрь»). У своєму центрі ця організація міцно скована ідеологічно. Вона провадить широку масову роботу переважно на селянському секторі. Проте, оскільки ця організація працює переважно серед селянських мас, вона стоїть перед певною загрозою з боку дрібнобуржуазної стихії села, що вже й тепер подекуди на місцях впливає на роботу «Плугу», схиляючи її до небажаних явищ у дусі «просвітянства».