Михайло Драй-Хмара
Шрифт:
1935
«І степ смарагд'oвий, і хмура тайга…»
1935
Героєві
1935
«І знов обвугленими сірниками…»
27. V.1937, Нерега
Українці [11]
По умовах географічних країна, занята предками українців, тяготіла до півдня, але, як ми бачили, чорноморські степи не допускали природнього впливу чорноморської культури на район, що безпосередньо прилягав до них з північного боку і ще був занятий східними слов'янами.
Тільки в кінці VII в., коли болгари посунулись на Балканський півострів і коли виснажились авари (то втягнулися далеко на захід), відкривається для українців не раніш, значить, VIII віку змога поширити край їх розповсюдження й прилучитися в тій чи іншій мірі до блага цивілізації. Не пізніше VIII віку могли заволодіти українці долішнім бігом Дніпра, а також південними частинами басейнів Південного Бугу й Дністра. Правда, нові оселі далеко ще не могли бути забезпеченими від наскоків, але все ж вони одержують змогу існувати. Уперту боротьбу приходиться витримувати від мадяр, що сиділи в той час на північ від Азовського моря, в місцевості, яка звалася ними Лебедією. Правда, в руках українців зосереджуються численні елементи цивілізації, якою споконвіку був насякнений грунт південної України. Вплив греків через Корсунь та інші кримські центри, вплив їх і з другого боку – через балканських слов’ян, торговельні стосунки, що швидко направляються, й багатство України ставили українців в щасливі умови.
11
Розділ
Підручник лекцій М. П. Драй-Хмари «Слов’янознавство» вважався втраченим, але його пощастило віднайти на початку 2000-х років тодішньому декану філологічного факультету Кам’янець-Подільського університету Євгенії Сахацькій. Текст віднайденого примірника літографічного видання зберігся незадовільно, окремі фрагменти, особливо іншомовні назви, цитати, зокрема грецькою мовою, вписані рукою М. Драй-Хмари, не прочитуються, тому подаються лише частини розділу «Українці», що збереглися найкраще.
Але остаточне визволення й змогу вільного розвитку українці одержали не швидко. В IX віці вони підпадають під владу хазар. Українські племена були обкладені хазарськими податками. Можна думати, що залежність від хазар мала й свої сприятливі сторони: вона забезпечувала українців зі сходу.
Але здається, саме неможливість скористуватися природніми умовами, що приводили на південь, була причиною того, що українці виявляли сильні тяготіння до півночі, стикаючись тут на північнім заході з ляськими племенами, які оселювали теперішню Білорусь, а на півночі в межах пізнішого Смоленського краю – з північно-руськими кривичами. Ці стикання вели українців до єднання з районом балтійської культури.
Дніпро в минулі часи, що попереджали розселення східно-слов’янських племен, не міг бути злучною артерією межи районами балтійської та чорноморської культури. Почасти цьому перешкоджала труднація плавби по ньому, в долішнім його бігові, де були брояки-пороги, але особливо це залежало від відлучення обох світів – Балтійського і Чорноморського.
Грекам та скитам часів Геродота Балтійський район цілком був невідомий: їх знання обмежувались тими краями, які культурно тяжіли до Чорного моря.
Правда, фінські племена, що сиділи в південній Московщині, по самому свойому становищі могли б злучати обидва культурні райони і причинятись до усталення живих зв'язків межи ними, але в дійсності цього не було, і фіни, підлягаючи впливові обох районів, не змогли встановити межи ними стосунків.
Археольогічні дані VII–IX в., а саме розкопки, зроблені в Скандинавських землях, доводять, що і в той час чорноморський район не був в простім зв’язку з балтійським; рясні нахідки східних монет свідчать про зв’язки, що зав’язались з південним сходом через Волгу, але візантійські монети, поряд з цим, трапляються дуже рідко.
І от цьому становищу, що мало місце в VIII віці, ставляться проти нові з'явища, що мали місце в IX віці: Дніпро стає оживленим шляхом, яким рушають численні ватаги «изъ варягъ в греки» і на якім засновується українська держава.
Головною причиною цієї зміни було захоплення всього Дніпра східними (руськими) слов’янами. Північно-руси, що попали в район балтійської культури, не втрачували зв’язки з південними своїми родичами: в північнім Подніпров’ї відбувалися оживлені зносини межи конкунами [нрзб. – Упор.]та українцями; зносини ці не переривались почасти тому, що українцям не було відкрито вільного шляху на південь. Східним слов’янам прийшлось виконати те, що не вдалось зробити фінам – об’єднати культурні райони Балтійського та Чорного моря. Але зробили вони це не власними силами, а під керуванням скандинавів.
В IX та X віках ми спостерігаємо таке з’явище. Від часу до часу на півночі складається значне згромадження народів, і вони рушають на південь з простою метою заволодіти Царгородом. Так, у 860 році під мурами Цар-городу з’являється численна фльота східних слов’ян; по ясному свідоцтву нашого літопису коло того ж часу перейшли з півночи на південь з Новгорода в Київ варяжські ватажки Аскольд та Дір. Наш же літопис оповідає, що років через двадцять по цім другий варяжський ватажок, Олег, зібравши варягів, чудь, словен, мерю, весь та кривичів, пускається до Києва й, посівши його, через деякий час з цими ж ватажками, до яких пристали й українці, кидається здобувати Царгорода. Через 35 років по цім Ігор, на чолі вп’ять-таки варягів, словен, кривичів та племен українських, робить знову спробу заволодіти Царгородом.
Син Ігоря, Святослав, стремить до тієї ж мети, але рушає на Балканський півостров через Дунай. Онук Ігоря, Володимир, на чолі варягів, словен, чуді та кривичів йде з Новгорода і здобуває Київ, а через деякий час йде на Царгород, пускаючись одначе насамперед на грецьке місто Корсунь. Нам уже доводилось говорити про стихійні рухи народів, ми бачили, як ці рухи простували з середньої та північної Європи для здобутку південних земель середземноморських центрів культури та цивілізації.
Маються підстави поставити поруч з тими рухами індоєвропейських племен рухи IX віку в межах західної Московщини, Білорусі та України.