Михайло Драй-Хмара
Шрифт:
Народи півночи тягнуться тут, як і там, для опанування казковими багатствами півдня, розбившись в непереможну міць Візантії, вони засновують на півдні державу, так саме, як коло границі Балканського півострова заснувались в свій час держави і кельтами, і німцями, а ще раніш тракійськими та іллірійськими племенами. Мусування народів, яке привело до цих рухів, почалося, очевидно, на півночі, про це голосно каже літописне оповідання, на це ж вказують і деякі досить певні факти – українці були втягнуті в цей рух і зуміли потім скористуватись його наслідками, але рух розпочався не з них. З Царгородом, з візантійською культурою стикнулися уперше, звичайно, українці: в їх переказах саме заснування Києва, докладніш сам закладач Києва ставиться в зв’язок з грецьким царем та з мирною мандрівкою закладача Києва до Царгороду,
Через українців почали доходити в верхні землі (так звали в Києві горішнє Подніпров’я) коштовні річі візантійської культури та звабні [нрзб.] оповідання про казкові багатства Царгороду. Кривичі та слов’яне з пожадливістю прислуховувалися до цих оповідань. Можливо, що ці південні течії не вчинили б скільки-небудь помітного наслідку серед народів півночи, якби тут не було могутнього [нрзб.] елементу в особі варягів. З природи пірати, вони зуміли зворушити [нрзб.] і стати на чолі народніх рухів. Слов’янам в особі північно-русів належало початок руху, але організація його перейшла до варягів, які вторгнули в нього і покірні їм фінські племена.
Роздивимось, що таке Русь, що так голосно заявила про себе на півдні в IX віці й що дало назву заснованій на Дніпрі державі. Зо всіх спроб з’ясувати це ім’я акад. Шахматов лічить за єдину вдатну ту, яка ставить ім’я Русі в зв’язок з фінською назвою для Швеції Ruots, Rotsaluinen. Цей зв’язок, по-перше, цілком бездоганний з погляду лінгвістичного (пор. передавання фінського Suomi через староруське сумь. Фінське «ts» повинно було бути переданим через руське c/s, бо руське «ч» було м’яким звуком, нетотожним з «ts»). По-друге, цей зв’язок годиться цілком з тим, що ми взнаємо від нашого літописця про походжен- ня імени Русь: літописець лічить Русь за одно з варяжських племен, значить, Русь в його уяві визначала колись шведів та Шве- цію, так само, як Ruots визначає в устах фінів Швецію і досі.
Чому фіни прозвали шведів Ruotsi, лишається неясним, питання відкрите, але це ніскільки не підриває многозначности самого факту. Скандинави були відомі на фінській півночі давно і, звичайно, далеко раніш прибуття туди з Подніпров’я північно-русів. Скандинавів північно-руси звали варягами, принесши, очевидно, цю назву з півдня, де вона визначала взагалі західно-европейців; але скандинавів тубільних, які мешкали серед фінів і навіть почасти втратили зв’язок з заморськими своїми родичами, північно-руси, наслідуючи фінів, повинні були, природно, назвати Русью.
Грецька назва Reos показує, що фінське Ruotsi скандинавами вимовлялося як Ros (nop. естонське Rots, вотське Rotsi).
Великий стихійний рух, про який ми допіру говорили, сильно струснув усю слов’янсько-фінську північ. Він підняв і всю Русь, всіх тубільних скандинавів, які поквапились стати на чолі руху.
Коли саме рушили перші незлічні ватаги північно-русів та фінів на південь, сказати трудно, але дуже правдоподібно гадати, що це скоїлось ще в першій половині IX віку, може, навіть з його початку. Ватаги, в яких перед вели скандинави, природно, назвалися Русью, і під цим іменем їх визнала і південна Русь, і херсонські греки, і Візантія.
Метою походу було опанування Царгородом. Ми бачимо, що мета не була досягнута, але можливо, що спроби здійснити її зайшли досить далеко. Можливо, що Русь пустилась на човнах до Царгороду і досягла тих чи інших здобутків, поживившись на малоазійськім березі або в містах західнього, Чорноморського побережжя; проте перший наскок Русі не зробив на Царгород особливого вражіння, бо візантійські історики не занотували його; можливо, що греків оборонила і на сей раз, як не раз потім, сама морська стихія, потопивши бурею руські човни. Можна думати, що велика сила війська повернулась на північний беріг Чорного моря до гирлів Дніпра. Це військо осілось в південнім Подніпров’ї і від нього ж назва Русь перейшла й на все південне Подніпров’я до самого Києва.
Можливо, що Київ став осередком цих руських ватаг, але можна також припустити, що цей осередок був і далі на південь або навіть на схід, де-небудь на берегах Азовського моря (порівн. тут коло гирлів Дону місто Росія, відоме в дванадцятім віці, воно було під владою греків укупі з Тмутараканню).
Що Русь була відома задовго до так званого «призвання
По походженню це були скандинави, шведи. Коли Русь шукала знайомства з греками та дороги через Західну Европу, то це показує, що вона допіру прийшла на Україну, що вона недавно там змостила собі гніздо. Варварські народи, які мусіли пустити Русь на південь, але не пускали її назад, були не хто інші, як східні слов’яне: поляне, сіверяне та кривичі.
Мусування північних племен, їх стихійне стремління на південь не могли припинити і після відходу з півночи тих численних ватаг, яких повела за собою Русь. Навпаки, мусування повинно було всилитись, бо з відходом цих ватаг як політичне, так і економічне життя півночи було зруйновано. Картина цього життя почасти відбивається і в літопису: «и начаша сами в себ володти и не б въ нихъ правъди и вст родъ на родъ и быше въ нихъ усобици воевати начаша сами на ся». Такий стан північних слов’ян можна з’ясувати тільки тим, що Русь вийшла з півночи на південь, забравши в свої полки найкращих людей. Такий заколот мав своїм наслідком не «призвання варягів», а появу заморських варягів з власного їх почину. Якщо хто міг прикликати варягів, то це тільки їх родичі, що залишилися серед слов’янських та фінських племен: слов’яне та фіни, скористувавшись їх нечисленністю, і скинули або хотіли скинути з себе чужоземне ярмо.
Викорінення самого імени Русь на півночі може вказувати на знищення тих скандинавів, які тут залишилися. Вигнані ж скандинави поховалися, очевидно, серед західно-фінських племен – чуди та веси і відтіля шукали допомоги за морем, закликаючи варягів. Для словен та кривичів останні вже були не руськими, не Руссю, яка пішла на південь, а варягами, бо й Швецію вони звали Варяжською землею й Балтійське море – морем Варяжським.
Варяги з’явилися на слов’янській півночі яко завойовники. Підтримані фінськими племенами, вони усталюють своє панування над словенами, кривичами та мерею й обкладають їх податками. Усталення варягів в Новгороді, Ізборську, Полоцьку, Білоозері та Ростові відноситься до середини IX століття. В звойованих країнах вони зостають те саме мусування в народніх масах, яке за кілька років перед цим привело до формування численних ватаг, що під керуванням Руси рушили на південь.
Мусуванням цим квапляться скористатись найбільш видатні з варяжських ватажків. Коло 860 року становляться на чолі північних ватаг два таких ватажки: Аскольд та Дір, які втертими вже шляхами спускаються на південь, щоб посісти Царгород. З візантійських джерел ми узнаємо, що цей похід на столицю Візантії був згубним для руських. Можна з цього зробити висновок, що Аскольд та Дір злучилися з Руссю, цебто з ватажками, яких привели з півночи їх попередники. Тим воякам Аскольда та Діра, що врятувалися від катастрофи, яку викликано було морською бурею, довелося оселитися на Україні. Опірним пунктом на цей раз було обрано Київ. В Києві вкупі з Аскольдом та Діром осіли варяги і Русь. Про це ми довідуємося з літопису: «Аскольд же и Дир остаста въ град семъ и многи съвъкупаста и начаста владти польскою землею».