Оксамит нездавнених літ
Шрифт:
Зовсім не позбавлений Корсак артистичних здібностей. А вже щодо засобів досягнення власної мети - далеко обійшов легендарного О.Бендера, що знав усього 40 засобів загарбання матеріальних цінностей. На відміну від О.Бендера, котрий, як відомо, дуже шанував кримінальний кодекс, сучасні комбінатори нерідко діють на терені цього кодексу. Коли треба, наш редактор - “демократ” вміє швидко перетворити “карася на порося”.
Міркуйте самі.
У селищі Заболоття Ратнівського району мешкають його батьки - ветерани, які користуються законними пільгами. У місцевому виконкомі народних депутатів існує черга ветеранів на товари підвищеного
Батько Корсака стояв у черзі на кухонний гарнітур вітчизняного виробництва, а отримавши його 31 серпня 1990 року, з черги був знятий. Це підтвердили голова виконкому О.М. Олійник та завідувач меблевого магазину М.А. Свиржевська.
У січні цього року до голови виконкому О.М. Олійника спочатку зателефонував, а потім зробив персональний візит І.Ф.Корсак. Під час візиту Корсак вмовив Олійника надіслати лист-звертання до голови Волинської облспоживспілки І.І.Сарновського, де йшлося про нагальну необхідність продати два меблеві гарнітури Ф.Корсаку (батькові редактора “Народної трибуни”). 2 лютого цього року завідувач магазину Свиржевська отримала на Камінь-Каширській міжрайбазі дві накладні з №№212/2 та 8/103 на два імпортні гарнітури та імпортну пральну машину. Гарнітури вартістю в 2900 карбованців та пральну машину вартістю в 650 карбованців особисто отримав І. Корсак на вказаній базі.
На поставлене питання стосовно правової підстави цієї афери, М.А.Свиржевська відповіла, що такі “операції” суперечать закону про торгівлю і повинні переслідуватись відповідно до кримінального кодексу. “Тим більше, - підкреслила завідуюча, - що мій магазин імпортом пільговиків не обслуговує”.
Після цього можете мене не переконувати, що редактор “Народної трибуни” немає організаторських здібностей. Якби замість попа Федора йому доручили розшукати 12 стільців з діамантами мадам Петухової, успіх у змаганні з О.Бендером та його друзями був би на боці редактора “демократичної” газети. Адже зміг він звичайні вітчизняні меблі перетворити на імпортні.
Підтверджує великі організаторські здібності й справа з друкуванням листівок, котру спритно прокрутив І.Корсак. Ось деякі документи:
“Редакція газети “Народна трибуна”, орган Луцької міської ради народних депутатів Волинської обл. УРСР 263000, м.Луцьк, вул. Радянська, 62.
25 лютого 1991 року
Директору К-Каширської друкарні тов. Нестеруку В. С. Редакція газети “Народна трибуна" просить віддрукувати листівку, підписану до друку редакційно-видавничим відділом облполіграфдруку. Тираж - 20 тис. примірників.
Оплату гарантуємо.
Редактор (підпис) Корсак”.
Читав я цю листівку. Називається вона “Союзний договір”. Однак хай читач не думає, що друкований орган Луцької міськради закликає у своїх листівках до зміцнення дисципліни, порядку та сумлінної праці. Або турбується про дружбу між народами, збільшення житлового фонду, очищення міста від сміття, справедливе вирішення соціальних проблем.
Зовсім навпаки. Зміст и сприяє подальшій дестабілізації суспільства, сіє розбрат, тхне сепаратизмом.
Що це таке, зрозуміє
"Залишитися в Союзі - означає бути політичними рабами:
– жити в імперії під контролем Центру;
– підпорядковуватися імперській Конституції, що зневажає все, крім інтересів КПРС;
– постійно бути під пресом армії, КДБ, ОМНу...;
– жити в державі-тюрмі... ”
Природно, напрошується висновок. Чим більше колектив “Народної трибуни ” паплюжить минуле країни, підбурює до розвалу СРСР, тим гірше вирішуються у місті економічні питання. Невже керівництво міськради влаштовує деструктивна позиція газети?
З газети "За єдність”, 11.05.1991 р.
Про таких і подібних “дьогтьомазів” найвлучніше, мабуть, сказав Василь Симоненко:
Нікчемна, продажна челядь,
Банда кривляк для втіх,
Щоб мати що повечерять,
Годувала холуйством їх.
Сьогодні всі ці дрібні “укуси” зовсім змізерніли, відійшли у минуле, натомість залишилися в пам’яті зустрічі з достойними людьми, що вперто, не боячись мозолів, штовхали уперед скрипучий віз Часу. Своїми думками з того чи іншого приводу на сторінках видання ділилися Іван Драч і Леонід Кравчук, Володимир Яворівський і Мирослав Попович, Левко Лук'яненко і Михайло Горинь, останній Президент України в екзилі Микола Плавюк і редактор української редакції радіо “Свобода” Богдан Нагайло, генерали Віталій Радецький та Олександр Скіпальський, сенатори США, значна частина депутатського корпусу Верховної Ради України...
Як засвідчив відомий поет і талановитий бард Олег Покальчук, за рейтингом Конгресу Сполучених Штатів Америки газета “Народна трибуна” входила у десятку найкращих газет України.
МОЖЛИВО, БУЛИ МИ РОМАНТИЧНИМИ
Бесіда з адвокатом О.В.Максимовичем, заступником голови Луцької міської ради першого демократичного скликання.
– Олеже Володимировичу, Ви брали найдіяльнішу участь у раді, міській раді першого демократичного скликання. Проблем, очевидно, не бракувало?
Я не сказав би, що рада була демократичною. Це частина її демократична, як на той час говорили. Тоді нараховувалося 120 депутатів до міської ради. А демократичний прошарок, чи назвемо це групою, - у межах сорока. Але цінність у тому, що тих сорок своєю активність і енергією, наступальною позицією задавали тон. А інші були або налякані, або не знали, що робити. Тому що частина, і це не секрет, прийшла у депутатський корпус міської ради за рознарядкою. Це ж вибори 1990 року, “рознарядку” давали партійні органи, кому висунутися. Прийшли директори шкіл, були військові комісари, представники вищої школи, були з міського комсомолу, обкому комсомолу. До їхньої честі більшість із них все-таки зрозуміли ті процеси і, якщо не підтримали, то принаймні дотримувалися нейтралітету. Хоча й були люди, які боролися до кінця. Вони залишилися прихильниками старого режиму, тих методів, стояли за відновлення ролі компартії. Вони залишились дітьми свого часу, їх уже не переробиш.