Останній шаман
Шрифт:
— Ще одну? — запитав незнайомець.
— Ні-за-що.
Змахом руки незнайомець закликав бармена, який вивіреними рухами повторив свої маніпуляції: викрутив пустий бокал із Ліниної долоні й натомість вклав бокал повний. Біля покерних автоматів вчинилося легке заворушення, весело хлюпнула нескінченна механічна мелодія, задзвенів нервовий жіночий сміх.
— Сьогодні казино несе колосальні збитки, — зауважив з іронічною посмішкою незнайомець. — Спершу ви, потім любителі покеру…
— А я багато виграла?
Мовчазний супутник незнайомця зиркнув на Ліну здивованим оком.
— Півтори
— Моя місячна зарплатня… — пошепки сказала Ліна. Незнайомець запахнув пальто й підвівся, простягаючи Ліні руку.
— Якщо ви вже виконали місячний план, дозвольте запросити вас на пізній обід або ранню вечерю.
Ліна звелася на нетвердих ногах. «Маргарита» шуміла в голові й слабкістю розтікалася по всьому тілу. Незнайомець махнув комусь у глибині залу. Одразу ж до них підкотив хлопець із візочком, повним жетонів, і обміняв, старанно підраховуючи, жетони на гривні. В Ліниній руці опинилася пристойна пачка двадцяток.
— Ходімо? — запитав незнайомець, повертаючи Ліну обличчям до виходу й киваючи своєму супутнику. Супутник рвучко піднявся з-за столу й рушив до виходу трохи позаду від них, зашпилюючи на ходу чорне пальто.
Ліна недовірливо озирнулася на суворого й мовчазного супутника.
— Навіщо він застібає пальто? — спитала вона незнайомця, який обережно, але твердо вів її до виходу. — Хіба ми не тут пообідаємо?
— Є чарівне місце зовсім неподалік. О, яке філе міньйон там подають! Рапани під білим соусом… Креветки… Асорті з морепродуктів… Ви ж любите морепродукти?
— Не виношу, — чесно зізналася Ліна.
— Тоді курячі крильця під соусом «териякі».
— Ну, не знаю… — завагалася Ліна. Курячі крильця під темним, солодким і гострим соусом «териякі» смачно запахли в її уяві.
Біля виходу з зали, куди двері відчиняє тільки «допуск третього рівня», замість натренованого охоронця стояла, спиною привалившись до лутки й мружачи очі, чорно— і буйнокоса відьма в рожевому піджаку. Впіймавши Лінин погляд, вона весело підморгнула, відступаючи від проходу й пропускаючи маленьку журналістку та її небезпечних супутників.
Галантний швейцар чекав із дублянкою в руках, немов міг бачити крізь стіни. Вийнявши люстерко з сумки, Ліна підправила ясно-червону помаду на вустах і нарешті дозволила швейцару допомогти собі вдягнутися. Незнайомець у чорному пальті вже тримав для неї відчиненими вхідні двері.
Просто перед входом до ресторану стояв джип, займаючи піввулиці. Коли він устиг тут з’явитися, не відомо: тоді як журналістка підходила до ресторану, вулиця була моторошно пустельна. Тоненько дзявкнула сигналізація, і незнайомець відчинив для Ліни задні двері машини. І тут вона зненацька злякалася.
— Де ваше чарівне місце розташоване? — спитала вона, зводячи горіхові очі на незнайомця.
— Поряд, зовсім поряд — хіба дві вулички звідси…
— Де саме? — спитала Ліна недвозначно. — Мені треба подзвонити й попередити колегу. Він чекає на дзвінок.
— За годинку ми йому подзвонимо, не хвилюйтеся, — улесливо сказав незнайомець, м’яко забираючи з Ліниної руки чорну трубку мобільного телефону. Його рухи нагадали їй чомусь бармена з більярдної, який обережно, проте твердо викручував із її долоні бокал із «Маргариток».
—
— Їдеш, — почувсь уперше скрадливий голос другого незнайомця, і в спину Ліні вперлося залізо. — В машину!
Стоячи впівоберта до машини, Ліна озирнулася на ресторан в пошуках допомоги. Двері відхилилися, й у щілині з’явилося чорне око відьми в рожевому піджаку. Відьма на ім’я пані Мокош подивилась уважно на двох незнайомців, що тісно взяли журналістку в коло, й похитала головою. Ліна розтулила губи, та крик зачепивсь у горлі, бо відьма зробила заперечливий рух, поглянула в один кінець вулиці, тоді в інший, щось порахувала на пальцях, ствердно кивнула й підморгнула Ліні, як вона це зробила в ресторані.
У цей момент залізо, обриси якого згладжувала зелена дублянка, підштовхнуло Ліну в машину, й вона, опустивши голову, полізла на сіре шкіряне сидіння джипа.
* * *
Після шаманського відкриття Юрась Булочка очікував на прихід старшої колеги нервово, але смиренно. Перед ним на зсунутих докупи ліжках розкидані були касети з записами Мар’яни Богданівни Омелянич, які він прослухав чотирнадцять разів. Міг повторити всі сни напам’ять, міг процитувати їх із будь-якого місця. Він хотів поговорити з Ліною, конче цього потребував, але вона — як крізь землю пройшла.
О пів на п’яту Юрасик, стурбований украй, нарешті не витримав. Гарячкове накинувши куртку й похапцем перекидаючи речі в кімнаті — де запропастилася клята синьо-жовта шапка? Святий Миколай, пошуткував і оддай! — він уже намалював у своїй уяві шалену картину: Ліна, в неосвітленому, зимному, брудному й неозорому приміщенні, підвішена за зв’язані руки; її маленькі і зазвичай дуже білі долоні набрякли й потемніли, наче крізь шкіру проступила кров; коло неї, тицяючи їй у печінку короткою цівкою пістолета, стоять двоє в чорних довжезних пальтах, і з-під пальт вистромлюються тільки носаки широких черевиків на товстих підборах. Один із двох, роздратований Ліниною непоступливістю, навідліт б’є її пістолетом в обличчя, і бризкає кров із розтятої щоки, і тіло Лінине здригається, а тоді мішком обвисає. У цей час у прорізі дверей з’являється висока й тонка постать Юрася Булочки; Юрасик стрибає на двох головорізів, розкидує їх на різні боки, рве з кишені ножа й розсікає мотузку на Ліниних руках…
З-під подушки вилетіла синьо-жовта шапка. Юрась здригнувся, отямлюючись од марева, насланого нечистою силою, й шарпнув двері з кімнати. На сходах, ляскаючи себе по кишенях, він одшукав папірець, на якому була записана адреса Ореста, сина Мар’яни Богданівни Омелянич, і побіг, світячи навіжено-натхненними очима.
За мить, хряснувши дверима «копійки», Юрась устромив у замок запалювання ключ і рвучко повернув його — але двигун навіть не писнув. Акумулятор переохолодився за ніч, мастило стужавіло — і все. І з товкача тепер не заведешся! Ледь не обливаючись сльозами, Юрась Булочка від’єднав акумулятор і заніс до готелю, щоб відігріти, як змерзлу дитину. Востаннє озирнувшись на техніку, яка так невчасно підвела його, Юрась попрямував на автобусну зупинку.