Останнi орли
Шрифт:
— А без виписок цих, — мовив сотник переяславський, — насмiлюся доповiсти вашiй ясновельможностi, не зостанеться скоро жодної православної церкви в усiй землi заднiпровськiй.
— Серцем засмучений… серцем засмучений! — зiтхнув Воєйков, опускаючи голову i здiймаючи руки. — Та справи вiри надто делiкатнi, i в сiй дражливiй факцiї…
— Можуть статися новi кон'юнктури i всiлякi шкiдливi пересуди й наслiдки, — прохрипiв полковник, — а для тих, хто подає до цього привiд, може вийти лиха кон-секвенцiя…
— Справедливо й розумно, — мовив генеральний обозний, вiдсапуючи i позираючи спiдлоба, як вовк, на своїх товаришiв, — у сих справах треба дiяти
Воєйков обернувся до обозного i, пiднявши догори палець, подивився на всiх таким поглядом, який нiби промовляв: "Слухайте, ось де iстина!" Потiм уголос сказав, з жалем розводячи руками:
— Тим паче, що про цi привiлеї i польське духiвництво, i шляхта добре знають, отже, коли вони, всупереч їм, утискують людей грецької вiри, то щоб виписки, якi просить мотронинський iгумен, могли тих людей належно захистити — надiя мала. А втiм, про все це ти завтра ж одержиш, пане сотнику, з нашої канцелярiї докладну промеморiю.
Воєйков схилив голову на знак того, що посланець вiльний. Сотник переяславський вклонився генерал-губернаторовi й мовчки вийшов з кiмнати; слiдом за ним пiдвiвся молодий секунд-майор i ще двоє з малоросiйської старшини; у вiтальнi залишилися тiльки Воєйков, полковник, Калнишевський i обозний.
Якусь мить усi мовчали, потiм Воєйков звернувся до Калнишевського з напiвласкавою, напiвсумовитою знiяковiлою усмiшкою.
— Ремствуєш, либонь, на мене, пане кошовий; та що вдiєш — полiтичнi резони…
— Аж нiяк, — вiдказав Калнишевський, — ясновельможний пан вчинив резонабельно. Певна рiч, ся ухвала викличе в народi вiдчай, а вiдчай i безмежна лютiсть ляхiв, що зневажили всi закони природи, спонукають його до бунтiв i повстань; коли ж сi смути пiдiймуться в Коронi польськiй, де й без того сум'яття i безладдя в усiх станах в такому градусi, що далi вже нiкуди, то, гадаю, сусiднi держави втрутяться в цi справи, i наймилостивiша цариця наша, яко протекторша всiх народiв греко-руської вiри, допоможе їм вiд нестерпної лядської кормиги звiльнитися.
При останнiх словах кошового по губах Воєйкова майнула загадкова посмiшка.
— На все свiй час, на все свiй час, пане кошовий, — промовив вiн, постукуючи пальцями в дiамантових перснях по кришцi табакерки. — Цариця сама в своєму рескриптi зволила оголосити, що всiх православних пiд свiй захист приймає; та не тiльки вона має вплив на справи польськi, але й король прусський, i австрiйська iмператриця, а тому вони не допустять такого рiшучого її втручання в справи польськi. Однак ти, пане кошовий, вельми слушно зауважив, що цi сум'яття й безладдя в усiх станах Корони польської терпимi бути не можуть, i коли онi дiйдуть до такого градуса, що й кордонам сусiднiх держав загрожуватимуть, то тi держави втрутяться, i, цiлком можливо, Росiя назавжди визволить, — на цьому словi Воєйков зробив помiтний притиск, — так, назавжди визволить народ православний з-пiд лядського правлiння…
— Якби господь дав! — зiтхнув Калнишевський, зводячи побожно очi до стелi. — Ох. коли б тiльки швидше, а то важко, ой як важко!
— А що, пане?
— Та от iз запорожцями… Хочу просити Колегiю, аби видали ординанс про розквартирування вiйськ росiйських на кордонах польських, якi лежать поблизу нас.
— Що? Бунт, заворушення, смути? — жваво мовив полковник, випростуючись у крiслi.
— Нi, хай бог боронить! А от гайдамаки повсякчас у степи нашi вторгаються, ну
— Ох, — нарештi промовив Воєйков, сумовито схиляючи голову набiк, — яку ж пораду можу я дати тобi, любий пане кошовий? Цiлком натурально й резонно, що запорожцi, чуючи про насильства, чиненi над братами, обурюються й прагнуть захистити їх i вiддячити мучителям… Дуже натурально! I воiстину, за всiма божими й людськими законами, запорожцiв нiхто не може й осудити за це; та хоч як схиляється цариця серцем до злигоднiв рiдного нам народу, але видати ординанс вiйську своєму на вiдкритий захист народу українського не може, бо ця обставина, тобто саме ординанс цей, — пiдкреслив вiн, — був би для iнших держав свiдченням Тi явного втручання у справи Польщi.
— Виходить, вiйська, якi прибули сюди, не…
— На захист права й порядку державного i на випадок чого… сподiваюся, пiдтримають персональну славу її величностi, — обернувся Воєйков до полковника.
Почувши це, полковник випростався, наче лiнiйка, в крiслi й багатозначно крекнув.
— А втiм, — вiв далi Воєйков, звертаючись знову до Калнишевського з найлюб'язнiшою посмiшкою, — найшановнiший наш пане кошовий, маючи на увазi слова мої, чини у всьому, як тобi природна твоя розсудливiсть пiдкаже!
Кошовий низько схилив голову. На мить у вiтальнi запала мовчанка, яку порушували тiльки звуки менуета, що долинали з залу, та човгання нiг.
Нарештi Калнишевський пiдвiвся з мiсця i, звертаючись до Воєйкова, промовив:
— Даруй, ясновельможний пане, менi треба ще побачити добродiя секретаря в однiй приватнiй справi.
— Зроби ласку! Та ось пан генеральний обозний i проведе тебе до нього.
— Охоче! — квапливо промовив обозний, схиляючи голову, i пiдвiвшись вийшов слiдом за Калнишевським.
Воєйков довго дивився їм услiд глузливим поглядом i, коли вони зникли за танцюючими парами, звернувся з посмiшкою до полковника:
— Хитрий хохол…
— Авжеж, з такими вести компанство неспокiйно — кого завгодно обдурять…
— Та не завжди вдається!
— А єпископам та iгуменам у свiтськi справи втручатися i такими турбацiями народ до сум'яття й бунту пiдбурювати не слiд!
— Про се вже й сiятельний князь Рєпнiн у Петербург вiдписував; базiкають вони багато, чого й не було, а хоча б i було, то нам тепер на справи дисидентськi особливо натискати нема чого, бо цiєю справою не токмо ми, але й король прусський вельми цiкавиться, а понеже в православнiй вiрi залишився в Коронi польськiй тiльки чорний люд, що не має нiяких прав, тодi як лютеранськi та iншi протестантськi толки сповiдує сила-силенна людей знатних i багатих, то таке зрiвняння прав дисидентiв дало б королевi прусському, яко государевi держави протестантської, великi переваги й загрожувало б вирвати з наших рук увесь вплив на справи європейськi.