Острів Тамбукту
Шрифт:
Всі стояли мовчазні й насторожені. Арикі трохи помовчав, але оскільки ніхто не відповів, знову заговорив:
— Андо, пакегі гена, бреше! Андо, пакегі гена, проти Дао! Він не може бути сином нашого племені! Не може бути, ні! І жоден рід не усиновить його. Жоден! Анге бу!
Настала мертва тиша. Чути було тільки потріскування вогню та шум хвиль. Боамбо стояв на місці, нахиливши голову. Він теж розгубився. Мабуть, Арикі і йому нічого не сказав про свої наміри, і тепер він був вражений не менше, ніж я… Я мовчки чекав, що буде далі. Раптом почув голос капітана, який тихо сказав Сміту:
— Цей пройдисвіт — небезпечна
Сміт нічого не відповів.
— Тримайтеся, юначе! — звернувся до мене капітан. — Що б не трапилось, я з вами…
Я кивнув йому головою на знак вдячності. Нарешті Боамбо опам'ятався і вийшов наперед. Обличчя його було все таке ж похмуре.
— Комунатуа! — звернувся він до натовпу. — Друзі! Арикі сказав правду: Андо, пакегі гена, ходив у Каліо проти його волі. Але чого він ходив? Хай скажуть наші друзі з Каліо. Чи давав він нанай кобрай хворим? Давав! Видужали вони? Видужали! Вірно я говорю?
— Вірно! Вірно! — дружно гукнули тубільці з Каліо.
— Андо, пакегі гена, врятував Боамбо від смерті, — крикнув вождь, щоб почули всі. — Арикі сказав, що Боамбо помре від кадіті, а Андо переміг кадіті — зміїну отруту. Чи вірно це?
— Вірно! Вірно! — пролунало з усіх боків.
— Говорив Андо, пакегі гена, що Дао не може прогнати рибу з Великої води і не може всушити дерева? Так, говорив! Говорив, і я сам це чув. Але Андо, пакегі гена, досі не був сином нашого племені. Він не був зобов'язаний вірити в Дао. Плем'я фарора теж не вірить в Дао, але всі сини племені фарора — наші друзі. Вірно це?
— Вірно! Вірно!
— Андо — син іншого племені і тому не вірить в Дао. Але Андо — наш друг! Вірно?
— Вірно! Вірно!
— Андо, пакегі ген, не вірить у біле листя Арикі. Але й Андо має біле листя, в яке Арикі теж не вірить, Я сам бачив біле листя Андо, і Арикі бачив його. Вірно я говорю? — обернувся Боамбо до головного жерця. — Ти бачив біле листя Андо?
Арикі скривив губи, зажував беззубим ротом, але нічого не сказав. З усього було видно, що захисна промова вождя була йому неприємна. Проте він швидко оволодів собою і, піднісши високо суху руку, певно для того, щоб привернути загальну увагу, промовив:
— Я сказав те, що хотів сказати. Мій рід не усиновить Андо, пакегі гена. Не усиновить, ні! Вірно я говорю, сини мого роду?
Із натовпу відгукнулося досить багато людей, мабуть, із роду Арикі:
— Вірно! Вірно!
Тоді Боамбо підніс руку і сказав:
— Слухайте, сини мого роду! Слухайте всі свого тану! Я заявляю, що мій рід усиновить Андо, пакегі гена. Мій рід усиновить його! Ви згодні, сини мого роду?
— Згодні! Згодні! — залунали голоси.
— Арикі, чуєш? — повернувся вождь до головного жерця. — Мій рід усиновить Андо, пакегі гена. Хочеш що-небудь сказати на це?
— Нічого! — прошипів головний жрець. — Твій рід може усиновити Андо, пакегі гена, це його право. Але тоді він не може стати чоловіком твоєї дочки, бо стане її братом. Анге бу!
Арикі відійшов убік, навіть не глянувши на мене. Капітан, що стояв між мною і Смітом, нахилив голову до мого вуха і прошепотів:
— Я не звертав уваги на головного жерця, але зараз бачу, що його треба якось приборкати. Як ви гадаєте, сер? — обернувся він до Сміта.
Плантатор удав, що не почув!
Арикі
Мене покликав Боамбо, Сміт і капітан підійшли до головного жерця. Натовп відхлинув, і ми лишилися самі посеред майдану. Кілька коротких, але сильних ударів бурума сповістили, що церемонія починається. Настала повна тиша, яка тривала досить довго. Всі стояли мовчки і дивились на нас. Нарешті, головний жрець дав знак рукою, і до нього підійшли ренгаті й тауті інших селищ. Двоє з них — із родів Боамбо й Арикі — тримали під пахвою по в'язці сухих дров, які поклали до ніг головного жерця і вождя. Після цього другий тубілець подав головному жерцеві загострену суху палицю і невелику суху дощечку з дірочкою посередині — прилад для добування вогню. Ще один тубілець приніс дві рогожі і постелив їх під деревами. Головний жрець і вождь сіли на рогожі.
Бурум знову обізвався кількома сильними ударами і знову замовк. Тоді головний жрець вставив паличку гострим кінцем у дірочку на дошці і почав швидко її вертіти між долонями. Хвилин через десять від сильного і тривалого тертя стружки в дірці задимілись і спалахнули. Головний жрець запалив свої дрова, а потім і дрова, які лежали перед вождем.
Ми стояли і з нетерпінням чекали, що буде далі. Коли дрова розгорілися, Арикі наказав нам сісти до вогнища, а ренгаті й тауті стали навколо.
Нові удари в бурум — і знову тиша. Головний жрець встав. Урочисто оглянувши натовп, певно, щоб привернути до себе загальну увагу, він узяв маленький бубон, забив по ньому долонями і під тихі звуки ударів повільно пішов у танок. Тауті й ренгаті рушили за ним, також ступаючи в такт і злегка згинаючи ноги в колінах. Проходячи повз вогнище, вони поверталися так, що полум'я зігрівало їх з усіх боків. Як я дізнався пізніше, таким чином вони хотіли розпалити в собі приязнь і добре ставлення до нас, трьох білих людей. Обійшовши тричі обидва вогнища, вони зупинилися кожен на своєму місці, а головний жрець сів на рогожу і запалив люльку.
Знову пролунали короткі удари в бурум. Головний жрець тричі затягнувся тютюновим димом і видихнув його раз у небо, вдруге в землю і втретє — до сонця. Першим клубком диму він висловлював вдячність Дао за те, що до цього часу зберіг йому життя і дав змогу керувати нинішнім торжеством; другим клубком диму він дякував землі за її врожайність, а третім — дякував сонцю за його ніколи незгасаюче світло. Потім головний жрець передав люльку Боамбо. Вождь випустив дим до неба, до землі і до сонця якось дуже швидко, не так урочисто, як Арикі, і передав люльку мені. Я повторив те саме, а після мене — Сміт і капітан. Нарешті, головний жрець взяв люльку, вибив її в жменю і кинув попіл у вогонь, а люльку засунув у торбинку, що висіла у нього на шиї.