Підняти вітрила!
Шрифт:
— Що таке, Педро? — спитав капітан, здивований, що бачить у себе цього чоловіка, котрий повсякчас погрожує йому кулаком.
— Мій сеньйор хоче з вами говорити.
— Дуже добре! І де він хотів би поговорити?
— Сеньйор запрошує вас до себе в дім.
— Скажи йому, що це мені не підходить.
Нарешті після тривалих переговорів, які вимусили Блека Педро багато разів снувати між будинком і кораблем, домовилися зустрітися на березі річки. І хоч довелося голосно кричати, бо річка тут широченька, жоден з них не захотів перейти на берег сусіда.
Мартін
— Ти став місіонером, капітане! А похвалявся, що моряк.
— Я й роблю моряцьку справу, пане! Навіть більше, бо йду дуже небезпечним морем, де не бракує піратів!
— Гм! Ти вважаєш, що ми маємо щось ділити?
— Ясна річ! Тільки не золото!
Мартін Стрікленд помовчав трохи, вороже дивлячись на нього.
— Я ось що пропоную, — почав він знову. — Скільки ти хочеш золота, щоб покинути ці краї за чотири дні?
— Якби йшлося тільки про золото і я міркував так, як міркують торгаші, то попросив би його стільки, щоб наповнити трюм, а це, ясна річ, вам не з руки. Але мене цікавить не золото, а тут ви мені нічого не можете запропонувати.
— Ти ще довго тут думаєш бути?
— Щонайменше до весни.
— Слухай, капітане! — вибухнув Мартін Стрікленд, перемінивши тон. — Я — людина небезпечна. Багато хто боїться мене.
— І ви про це говорите вголос? — іронічно усміхнувся Антон.
— Так! Тут нема ні суддів, ні поліції! Подумай про це.
— Я вже давно думаю, пане!
— І що ж ти вирішив?
— Залишаюсь! — твердо сказав каштан «Сперанци».
Мартін Стрікленд стояв мовчки, силкуючись погамувати лють.
— Востаннє пропоную, — нарешті обізвався він. — Хочеш, щоб ми жили в дружбі? Я зобов'язуюсь не втручатися в твої справи при умові, що й ти не втручатимешся в мої. Дай спокій дикунам. Не забувай, що я привіз їх сюди.
— Але ж не на власній спині. Ви не сиділи на веслах, не давали їм харчів.
— Харчі вони собі знаходили самі.
— Не завжди. Іноді вони навіть не знають, як їх знайти. Ваш обов'язок турбуватися про них.
— Я золотошукач, а не місіонер… Навіщо ти їм зробив хати?
— Вони самі їх зробили.
— Але з твого наказу!
— Це правда. А вас бере злість, що вони не мерзнуть під дощем?
— Так. Бо тепер вони б'ють байдики у теплі. Блек Педро переконає їх спалити хати, бо вони приносять їм нещастя.
Антон Лупан стиснув кулаки.
— Ви здатні навіть на таку підлість? Якщо я побачу Блека Педро в селищі, то вирву йому ноги. А коли все-таки йому вдасться заподіяти якусь шкоду, ви заплатите за це подвійно.
— Ти оголошуєш мені війну, капітане?
— Ні, але приймаю виклик!
Обидва супротивники ще раз глянули один на одного через річку, що клекотіла між ними, й повернулися один до одного спинами.
Блек Педро чекав свого пана поблизу будинку.
— Педро! — загадково обізвався Мартін Стрікленд, діставши з кишені фотокартку і звіддаля показуючи йому. — Я обіцяв віддати її тобі. І дотримаю слова того дня, коли ворога твого батька
Цього разу метис загарчав, мов звір, готовий до стрибка.
— Стривай, Педро! — заспокоїв його Мартін Стрікленд, ховаючи фотокартку. — Треба все робити обмірковано. Він хитрий, і в нього багато людей. Для того, щоб поїхати до твого батька, нам потрібен корабель. Зараз важко, бо вони всі разом, та ще й собака. Восени було б легше, але тоді я не знав, чи можна покластися на тебе і чи ти справді заслуговуєш, щоб я відкрив перед тобою цю таємницю.
Тепер Блек Педро звів отупілі очі й розгублено заревів. Хіба він не може зробити хоч що, аби тільки побачити батька?
— Ходімо, Педро! — вів далі Мартін Стрікленд. — Обміркуємо все спокійно в теплі та почекаємо слушної хвилини…
А в цей час Антон Лупан зібрав усіх своїх людей у каюті.
— Хлопці, ми привезли з собою гадюку…
Ісмаїл приклав палець до чола і хитро усміхнувся:
— Я бачити, що справа не є чистий із цей Стрікленд!
— Облиш, Ісмаїле, не вихваляй себе даремно… Зараз нам залишається тільки оплатити помилку: або ми йдемо, або сходимося з мерзотником урукопаш.
Очі в людей засвітилися.
— Відходити? А навіть думки такої не може бути, пане! — відповів стерновий, грюкнувши кулаком по столу.
— Золото, Герасіме?
— Хай би й так, та золото ми можемо знайти і в іншому місці, бо берег довгий. Але ж є ще й гордість наша!
— Ви теж такої думки? — спитав він, глянувши на всіх.
— Звичайно! Ми чоловіки чи ні, щоб боятися якесь стерво!
Нарада тривала до вечора. З настанням сутінок Ієремія узяв мушкет, бо йому випало першому, добрався шлюпкою до берега і знайшов зручне для спостереження місце на березі річки. Так вони вирішили: відтепер екіпаж «Сперанци» охоронятиме щоночі селище, аж поки алкалуфи зрозуміють, що вони мусять охороняти його самі.
Одначе люди в засідці ніколи не чули скрадливих кроків. Блек Педро жодного разу не перейшов річки, зате коли алкалуфи прибували на той бік, він про щось потай шепотівся з деякими з них.
А загалом зима минала в спокої. Вода в протоці здавалася мертвою, за цілі місяці тут не пройшов ні корабель, ні навіть пірога, ніби весь світ вимер.
РОЗДІЛ XXX
НЕВІДОМА ЗЕМЛЯ
Тепер, коли була оголошена війна між екіпажем «Сперанци» і Мартіном Стріклендом, експедиція через гори зазнала удару, якого не сподівався Антон Лупан. Він думав узяти з собою п'ять чоловік, і Герасіма в тому числі, оскільки той найсильніший, найвідважніший, найрозважливіший і водночас найвідчайдушніший з-поміж усіх, але якраз саме через ці якості його слід залишити на борту, щоб тут була людина, яка могла б зійтися груди в груди з таким небезпечним ворогом, як їхній сусід через річку.