Шрифт:
Jingle Bells
Dashing through the snow
In a one horse open sleigh,
Over the fields we go,
Laughing all the way.
Bells on bobtail ring,
Making spirits bright.
What fun it is to ride,
And sing a sleighing song tonight!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!
A day or two ago,
I thought I'd take a ride,
And soon Miss Fanny Bright
Was seated by my side.
The horse was lean and lank,
Misfortune seemed his lot.
He got into a drifted bank
And we, we got up sot!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!
Dashing through the snow
In a one horse open sleigh,
Over the fields we go,
Laughing all the way.
Bells on bobtail ring,
Making spirits bright.
What fun it is to ride,
And sing a sleighing song tonight!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!»
1
«П’ятеро
Написала Вона чорними літерами шрифту старенької друкарської машинки на білосніжному аркуші паперу. Хвилю подумала, піднявши очі догори,
Це – робоча назва, а книга, можливо, називатиметься по-іншому, бо оце пригадала собі, що були вже троє в човні, проте з ними не рахували собаку. А якщо розвивати асоціативний ряд далі, то неодмінно з’являються чотири танкісти і пес. Гм. Коли вже маємо їх стільки, то п’ятеро в ліфті – очевидний прогрес. А наявність Музи замість пса взагалі можна вважати феєричним злетом. Отож хай залишається як є – «П’ятеро в ліфті, не рахуючи Музи».
Після крапки в останньому реченні Вона зупинилася, пригадавши, що й про ліфти до неї також писали, і, навіть, більше – про них знімали кіно, але вирішила не зважати на творчість попередників і продовжила.
Мене звати Кліо. І це я ота «не рахуючи Музи». Нагадаю вам, що маю безпосередній стосунок до історії, як до великої, так і до малої. Саме зараз Велике Колесо Великої Історії зупинене для Великого Профілактичного Огляду, а малі колеса малих історій крутяться самі по собі. Тому в мене є Час описати якусь кумедну бувальщину. Як не як, а я все ж Муза.
Останній абзац проте не вніс ясності в сюжет майбутніх подій і не додав жодних ідей чи бодай якихось їх фрагментів – в Її голові лише яскраво блимала неоновими буквами назва «П’ЯТЕРО В ЛІФТІ, НЕ РАХУЮЧИ МУЗИ» та невиразно світився десь далеко на межі перетікання несвідомих думок у свідомі ескіз обкладинки книги. Та Вона сміливо продовжила далі.
Отже, жив собі ліфт. Просторий, з дзеркалами, з блискучими кнопками, з електричним табло та з плавним ходом вниз і вгору.
Працював він, тай зараз працює у хмарочосі під назвою «Офісний центр», який виріс у місті нещодавно і своїми гігантськими розмірами побив усі регіональні рекорди висотного будівництва.
Гарний ліфт. Він навіть має ім’я. Працівник заводу-виробника свого часу біля панелі з кнопками з гордістю прикрутив залізну до блиску відполіровану табличку, на якій зазначалося: «ODIN XB-140507». Деякі з постійних його пасажирів зауважили цей напис і звертаються до нього по-імені ODIN. Наприклад: «Ну, ODIN, закривай швидше двері і поїхали», або «Привіт, ODIN, як справи?». Чи називають його ODIN при розмові з іншими його постійними пасажирами, наприклад: «Наш ODIN сьогодні особливо галантно відкриває двері», або «Видно ODIN за день дуже втомився, ледь доповзли на наш поверх».
ODIN знав та відчував, що до нього звертаються не просто як до бездушної кабіни, а як до партнера чи співбесідника, і відповідав тим людям добрим та уважним ставленням.
З іншого боку, коли у когось виникали якісь проблеми з ліфтом, то це означало, що ODIN сердиться, або ODIN повернув злість чи агресію туди, звідки вони прийшли.
«Так, тепер діло за пасажирами», – подумала Вона і поглянула долі.
Розгледіти щось внизу було досить складно, оскільки в цю пору доби на центральних дорогах міста традиційно розгорталася щоденна драма під назвою «Година Пік», головні персонажі якої, власники транспортних засобів, вишикували в ламану лінію свої авто, а ті дружно диміли вихлопними газами, створюючи задушливу атмосферу.