П'ятеро в ліфті, не рахуючи Музи
Шрифт:
І на узвишші з’явилося щось біле: чи то вивіска, чи то плакат, чи то стіна будинку.
Він пришвидшив ходу в напрямку того узвишшя: «Швидше, швидше, може когось зустріну».
№ 2 + № 5
Втомлений молодий чоловік, тримаючи під пахвою течку, засунувши руки в кишені і насвистуючи собі під ніс якийсь марш, ступав по зеленому трав’яному килимі. Поряд з ним, тримаючи в руках борсетку і дивлячись собі під ноги, йшов тілистий коротун.
В голові коротуна з’явилися певні роздуми щодо особистої безпеки: «Може цей тіп – мусор? Бач, яку папку має. Точно,
Непомітно для молодого чоловіка його насвистування стало повторювати ритм композиції «Jingle Bells», яка продовжувала звучати всюди. Та за якийсь час він врешті усвідомив, що мимоволі підсвистує загальному музичному фону:
– Тьху, прилипла, як гівно до ребристої підошви…
– Що? – перервав свої роздуми коротун.
– Та «Jingle Bells» той причепився, влізло в голову і крутиться там, – пояснив молодий чоловік.
– А ти взагалі куди їхав? – вирішив перевірити свої попередні припущення коротун.
Молодий чоловік зверхньо поглянув на співрозмовника:
– На кудикіну гору.
Такої відповіді коротун аж ніяк не очікував, тому дещо знітився, проте продовжив спробу довідатися більше про свого несподіваного попутника:
– Ти шо, досі кисляк давиш? Якого милого? То все дєд, провокатор хрєнов, його навіть привлєкать можна за розпалювання міжетнічної ворожнечі, – коротун повторив фразу, нещодавно почуту в телевізійних новинах. – Я собі їхав спокійно, он борсєтку знайшов, – коротун підняв догори руку, в якій тримав борсетку, – видзвонив власника, хотів віддати, а тепер он хожу хєр знає де, – коротун глянув довкола. – Стрєлу двінув…
– А мені по барабану, – перервав монолог коротуна молодий чоловік і раптом почав насвистувати мелодію пісні «Наша служба и опасна, и трудна1». Зачувши нові рулади, коротун однозначно вирішив: «Точно, мусор».
– Перекур, – постановив втомлений молодий чоловік, і парочка зупинилася, потім всілася на м’яку траву. Молодий чоловік, продовжуючи насвистувати мелодію пісні «Наша служба и опасна, и трудна», видобув з кишені штанів пачку сигарет і запальничку, дістав дві сигарети, одну мовчки простягнув коротуну, той взяв.
Припалили, глибоко затягнулися, випустили дим. Затягнулися ще раз, дим клубами поволі підіймався вгору.
Зненацька зверху полилася вода. Однак попри опади, небо залишалося таким самим блакитним й сонячним як і раніше, а струмені води фонтанчиками розбризкувалися в усі боки, ніби з пристрою для поливання газонів. Сигарети зашипіли і в одну мить стали абсолютно непридатними для куріння.
– Во, западло, – роздратовано промовив коротун.
– Блін, і сховатися нема де, – додав молодий чоловік.
Краєм ока коротун помітив, що на узвишші з’явилося щось біле: чи то вивіска, чи то плакат, чи то стіна будинку:
– Он, дивися, там щось є, чешемо туди.
І двоє, обравши новий напрямок, швидко побігли.
6
Кліо ще не знала достеменно, у що перетвориться для них оте біле – чи то вивіска, чи то плакат, чи то стіна
А стосовно води, то тут її сприйняття, та відчуття п’ятьох осіб були одностайними – зверху лилася справжня прохолодна рідина без запаху, без смаку та без кольору. Щоправда була одна маленька відмінність – Вона просто дивилися на те, як вода поливає людей, а п’ятеро мандрівників промокли наскрізь, відчувши воду і на дотик, і на смак.
Біле щось – чи то вивіска, чи то плакат, чи то стіна будинку, при наближенні перетворилося на один об’єкт – півтораметровий у висоту і шестиметровий у довжину прилавок, схожий на барну стійку з вивіскою над нею. Остання була прикріплена до двох колон та мала на собі напис із чотирьох букв. Давним-давно одна з літер загадково зникла, не лишивши по собі й сліду, і напис перетворився на «С_КИ», що, зрештою, значно розширило можливості його індивідуального прочитання та тлумачення.
Стійка мала праву, ліву і задню стінки, оздоблені поличками. Їх наявність робила споруду схожою на маленьку і затишну кімнатку з балконом у вигляді прилавка.
Але після тривалого споглядання вся архітектурна композиція починала нагадувати собою декорацію відділу рецепції у готелі чи лікарні.
Перед стійкою виструнчилися м’які барні крісла на високих сталевих ніжках, а за стійкою стояв справжній Дід Мороз, одягнутий відповідно до найбільш поширеного класичного стандарту: червона шуба і шапка, оторочені білим хутром, штучна біла борода, перука із синтетичного матеріалу, пластмасовий червоний ніс, з приєднаними до нього такими же пластмасовими квадратними окулярами.
Дід Мороз схилив голову над відкритим зошитом і водив в ньому олівцем, щось шепочучи собі під ніс. Його шепіт переплітався із мелодією «Jingle Bells».
З трьох сторін одночасно на узвишшя піднялися п’ятеро людей. Побачивши один одного знову, вони дещо здивувалися (окрім юного хлопця, який щиро зрадів цій зустрічі), але проявити свої реакції назовні не встигли, оскільки помітили Діда Мороза за стійкою і цей факт викликав у всіх п’ятьох неабияке зацікавлення.
І вода перестала литися зверху.
– Нарешті ми когось зустріли, – почав дідо, – Здрастуйте, добродію, – звернувся він до Діда Мороза.
Дід Мороз промовчав, підняв догори олівець, зупиняючи цим жестом монолог співрозмовника, прошепотів собі під ніс декілька коротких фраз, закрив зошит і лишень після цього поглянув на старшого чоловіка.
– Здрастуйте, добродію, – повторив ще раз дідо.
– Здрастуйте, здрастуйте, якщо не жартуєте, – відповів Дід Мороз басом і поглянув на інших чотирьох супутників діда.
– Які вже тут жарти, – оглядаючи свій мокрий одяг, відповів замість діда втомлений молодий чоловік з течкою, – Це над нами тут прикалуються.