Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Я не зрозумів.
Зедд проникливо подивився на нього.
— Якби ти надумав стати чарівником, це було б першим твоїм уроком. Всі ми маємо відношення до магії, але те, чим ми володіємо, — Магія Перетворення. Магія Приросту використовує те, що вже існує, збільшуючи його кількість або потужність або поєднуючи різні сили і матерії. Келен посилає людині іскру любові, і ця іскра зростає, поки не народжується щось нове. Чарівний Меч Істини посилює твій гнів і сам черпає в ньому силу, також народжуючи щось нове. Подібне роблю і я. Я беру те, що є в природі, і перетворю це, наприклад, можу
— Так ти все можеш? — Прошепотів Річард.
— Ні. Я можу пересувати камені або перетворювати їх на порох, але я не в змозі змусити камінь зникнути. Такі справи називаються Магією Втрати. Моя магія, чарівна сила меча, сила Келен належать цьому світу, як і вся Магія Приросту. Даркен Рал може робити все те ж, що і я. — Обличчя його потемніло. — Магія Втрати належить підземному світові. Даркен Рал володіє нею, я — ні.
— Вона так само могутня, як і Магія Приросту?
— Вона протилежна їй по суті, як ніч і день. У той же час вони пов'язані між собою. Можна щось створити в світі, а можна зруйнувати. Магія Одена дає владу над обома цими силами. До цих пір у людей не було потреби про це турбуватися, вони були ізольовані від Магії Втрати. Але Даркен Рал володіє нею, як я — Магією Приросту.
— І як же це сталося? — Насупившись, запитав Річард.
— Не знаю. Але мене це страшно турбує.
Річард зітхнув.
— Ну, я боюся, ти робиш з мухи слона. Це була просто хитрість, не більше.
Зедд дивився на нього серйозно.
— Так і є, якщо мова йде про звичайну людину. Але я — Чарівник. Я знаю, що таке Перше Правило Чарівника. Ти не міг би це зробити по відношенню до мене, не будь у тебе здібності до магії. Мені доводилося не раз вчити чарівників тому, що ти зробив. І у них нічого не виходило без спеціальної підготовки. Люди рідко народжуються з таким даром, як у тебе. Рано чи пізно ти повинен будеш навчитися керувати своєю силою. А тепер дай Ніж, щоб я збрив цю безглузду бороду. — Він простягнув руку.
Річард вручив йому ніж, попередивши:
— Лезо тупе, я ним копав коріння. Голитися неможливо.
— Он як? — Зедд затиснув лезо між великим і вказівним пальцями і провів рукою по клинку. Потім повернув лезо і обережно взяв його трьома пальцями. Річард, витріщивши очі, дивився, як Чарівник голиться, навіть не намиливши щік. Від одного дотику ножа відвалився великий жмут бороди.
— Це що. Магія Збитку? Ти видалив частину леза, щоб воно стало гостріше?
— Ні, — відповів Зедд, — я просто перетворив існуюче лезо, яке вже було, просто зробив його гострішим.
Річард похитав головою і почав збирати речі, поки Зедд голився. Келен допомагала Річарду.
— Знаєш, Зедд, — сказав Річард, укладаючи посуд, — ти на свій лад дуже впертий. Я думаю, тобі потрібна людина, яка б про тебе дбала, допомагала би тобі. Сам поміркуй. Хіба тобі не потрібна дружина?
— Дружина?
— Так.
— З Еді?
— Так, з Еді. Ти знаєш, про кого я. Одноногу чаклунку.
— Так, я чудово її знаю. — Він невинно подивився на Річарда. — Але в неї дві чарівні ніжки.
Річард і Келен схопилися.
— Як?
— А так, — усміхнувся Зедд, — здається, у неї вже відросла нога. — Він простягнув руку, щоб витягнути яблуко з кишені Річарда. — Ні з того, ні з сього. Взяла і відросла.
Річард схопив його за рукав.
— Зедд, ти…
Зедд посміхнувся.
— Ти до кінця впевнений, що не хочеш бути чарівником? — Він почав їсти яблуко, задоволений зробленим враженням, і простягнув Річарду ніж, гострий, як ніколи.
Річард знову похитав головою і продовжив збори.
— Я хочу повернутися додому і залишитися там, тільки і всього. — Подумавши, він запитав: — Зедд, я пам'ятаю тебе з тих пір, як був дитиною. Ти завжди був Чарівником, а я цього не знав. Як тобі вдавалося втримуватися і не пускати в хід свою чарівну силу?
— Але ж використовувати її небезпечно, та ще й болісно.
— Небезпечно? Чому?
Зедд уважно подивився на нього.
— Ти сам говорив мені про це, коли дізнався про чарівний меч.
— Ну, то меч. Зовсім інша справа. А яка небезпека для Чарівника в магії? І що за біль?
Зедд хитро посміхнувся.
— Не встигли закінчити перший урок, і вже хочеш отримати другий?
Річард звалив на спину мішок.
— Все одно, повернувшись, я хотів би залишитися лісовим провідником.
Продовжуючи гризти яблуко, Зедд подивився на стежку.
— Я зрозумів. А тепер розкажіть мені про все, що сталося з тих пір, як я втратив свідомість. Не забудьте нічого, нехай навіть вам здається, що це неважливо.
Річард і Келен з тривогою подивилися один на одного.
— Якщо не хочеш, я не розповім, — прошепотів він.
Вона взяла його за руку.
— Клянуся, ні слова про те, що сталося в будинку духів.
Річард зрозумів по очах, що вона стримає слово.
Весь день вони пробиралися лісовими стежками, намагаючись триматися подалі від великих доріг, і Річард з Келен розповідали Зедду, що трапилося з ними з тих самих пір, як на них напали тварюки з кордону. Іноді в найцікавіших місцях Зедд просив їх повернутися до попередніх подій. Річард і Келен, намагаючись не говорити зайвого і не суперечити один одному, змогли уникнути згадки про те, що було між ними в будинку духів Племені Тіни.
Під кінець дня їм все ж таки довелося вийти на велику дорогу, щоб перетнути Каллісідрін. Річка була занадто швидкою і широкою, щоб іти вбрід, так що вони вирішили перейти річку по дерев'яному мосту. Келен накинула на голову капюшон, щоб ніхто не бачив, яке в неї довге волосся. Багато людей йшли в Тамаранг в пошуках притулку від бандитських військ, які нібито вторглися з Вестланд. Келен сказала, що вони будуть в Тамаранзі завтра вдень. Але тепер доведеться майже весь час йти по дорогах. Річард знав, що вночі слід бути обережними і зупинитися подалі від людей. Він стежив за сонцем, щоб встигнути відійти в ліс до темряви.