Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

— Вона нічого мені не говорила. Ти сам зараз зізнався.

Річард доїв залишки каші, облизав ложку і кинув її в миску. Він спокійно, з торжеством, подивився Чарівникові в очі.

— Перше Правило Чарівника, — оголосив він, ледь помітно посміхаючись. — Перший крок до віри — бажання вірити, що це правда… або боязнь, що це виявиться нею.

— Я ж тобі казала, — сказала Келен Зедду, — від нього нічого не приховаєш.

Зедд не звернув уваги на її слова, продовжуючи дивитися на Річарда.

— Я

думав про це вночі, — продовжував Річард, — і вирішив, що ти правий: тобі потрібно знати, що сказала Шота. Ти ж все ж Чарівник, і, можливо, це допомогло б тобі зрозуміти, як нам перемогти Рала. Я розумів, що ти не заспокоїшся, поки не дізнаєшся цього. Я вирішив було розповісти тобі сьогодні, але зрозумів, що ти так чи інакше постараєшся вивідати все у Келен.

Келен, сміючись, впала на ковдру.

— Прокляття! Та розумієш ти, Річард, що ти зараз зробив?

— Це магія, — посміхнувся Річард. — Хороший трюк і є чари. — Він знизав плечима. — Так мені говорили.

Зедд повільно кивнув.

— Вірно. — Зедд показав кістлявим пальцем наверх, і в його очах спалахнув вогник. — Ти перехитрив Чарівника з допомогою чарівного правила. А жоден з моїх чарівників не зміг це зробити. — Він, посміхаючись, підійшов до Річарда. — Ну знаєш, Річард, ти молодчина! У тебе талант, мій хлопчику. Ти міг би стати чарівником першого рангу, як і я.

— Але я не хочу бути чарівником, — нахмурився Річард.

Зедд немов не чув.

— Ти пройшов перше випробування.

— Ти тільки що сказав, що ніхто з чарівників не міг цього зробити. Як же вони стали чарівниками, не пройшовши випробування?

Зедд злегка посміхнувся.

— Вони були чарівниками третього рангу, а один Джіллер, — другого. У них не було дару, тільки покликання.

Річард задоволено посміхнувся.

— Це тільки хитрість, не варто шукати в ній чогось більшого.

— Це особлива хитрість, — заперечив Зедд. — Я в захопленні і пишаюся тобою.

— А оскільки це перше випробування, то скільки їх всього?

Зедд знизав плечима.

— Точно не знаю. Здається, кілька сотень. Але у тебе талант. — По його очах було видно, що він схвильований цим відкриттям. — Ти повинен вчитися розпоряджатися цим талантом, ні то… я сам почну тебе цьому вчити. Ти справді можеш стати чарівником першого рангу.

Річард зауважив, що слухає дуже уважно, і струснув головою, щоб прогнати зацікавленість.

— Я ж казав, що не хочу бути чарівником. Я не хочу взагалі, коли все це скінчиться, мати справу з магією, — додав він дуже тихо. Він побачив, що Келен дивиться на нього так само, як і Зедд, і подивився на їх здивовані лиця. — Це був лише маленький провокаційний трюк.

— Так, так воно і було б, проверни ти таке не зі мною. Але по відношенню

до Чарівника це не просто дурний трюк.

Річард втупився на них.

— Та що з вами?..

Зедд нетерпляче перебив:

— Ти можеш керувати вітром?

Річард злегка позадкував.

— Звичайно, можу, — відповів він, і впевнено звів руки до неба. — Піднімайся, брат мій, вітер! Влаштуй для мене бурю! — Він став робити паси, продовжуючи грати.

Келен і Зедд з нетерпінням стежили за ним. Нічого не сталося. Обидва здавалися розчарованими.

— Та що з вами сталося? Ви що, об'їлися гнилих ягід?

Зедд повернувся до неї.

— Він ще навчиться цьому.

Келен хвилину подумала і звернулася до Річарда:

— Річард, мало кому з людей пропонували стати чарівником.

— Чудеса! — Сказав Зедд. — Шкода, що зі мною зараз немає книг. Клянусь драконівським зубом, там щось має бути на цей рахунок. — Обличчя його задумалось. — Але все це пов'язано з болем і…

Річард вирішив приховати занепокоєння.

— А ти сам хіба схожий на чарівника? У тебе навіть бороди немає.

Зедд, який думав про щось своє, не відразу зрозумів.

— Що?

— Де твоя борода? Мене це цікавило з тих пір, як я дізнався, що ти Чарівник. Чарівники ж зазвичай носять бороди.

— Хто тобі це сказав?

— Ну… Це всі знають. Чарівники повинні носити бороду. Дивно, що ти цього не знаєш.

Зедд скривився, наче в роті у нього був лимон.

— Але я терпіти не можу бороди. Від неї у мене свербіж.

Річард знизав плечима.

— Значить, ти менше розумієш в магії, ніж ти думаєш. Ти навіть не знаєш, що чарівник зобов'язаний бути з бородою.

Зедд склав руки.

— Значить, потрібна борода? — Він підняв руки і почав водити пальцями по щоках. Коли він зробив це кілька разів, з'явилися бакенбарди. Потім вони почали зростати. Річард широко відкритими очима стежив за тим, як відросла довга, майже до середини грудей Чарівника, сива борода.

Зедд запитливо подивився на Річарда.

— Так зійде, мій хлопчику?

Річард зауважив, що стоїть з відкритим ротом. Він закрив рот, але тільки кивнув у відповідь.

Зедд пошкріб підборіддя і шию.

— Гаразд, тепер дай ніж, щоб я міг її збрити, а то свербить, наче мене кусають мурашки.

— Ніж? Але навіщо тобі ніж? Чому ти не прибереш її так само, як змусив з'явитися?

Келен фиркнула, але коли Річард подивився на неї, обличчя її знову стало спокійним.

— Так просто це не вийде, це всі знають, — перекривив його Зедд. Він повернувся до Келен. — Ось запитай хоч її.

— Магія може тільки творити речі і перетворювати їх. Але вона не здатна змінити те, що вже відбулося.