Пiд тихими вербами
Шрифт:
– Справдi?- спитав Зiнько.
– А буйного доброго -намиста, такого, як у Горпини?
Вона не зараз одказала…
– Буйного доброго намиста таки трошки хочеться…
IV. НА ВУЛИЦI
Вони ввiйшли в село. Темнi верби й садки дрiмали над хатами, а осяянi вiконечка весело всмiхалися з-пiд чорних стрiх i кидали впоперек вулицi яснi смуги свого бiластого свiтла. Пiд однiєю хатою зiбралася купа дiвчат та парубкiв, чути було веселий гомiн.
–
– озвався голос iз тiєї купи, i висока постать вийшла з неї.
– Я, Васюто,вiдказав Зiнько. Васюта, Зiнькiв товариш, пiдiйшов до їх.
– А я заходив до тебе,- думав, сьогоднi почитаємось… аж тебе нема.
– На пасiцi в дiда Дороша були.
– Ще й одну штуку хочу тобi сказати.
– Кажи!
– Нi, зараз не хочу. Приходь завтра ввечерi до Карпа, i я там буду,дак i поговоримо.
– Гаразд. Бувай здоров!
– Бувай!
Гаїнка з Зiньком пiшли далi вулицею, а Васюта вернувся до товариства. Там чути було регiт та крик: усi смiялися з Микитиних вигадок. Микита Тонконоженко, Денисового кума Терешка син, верховодив тепер помiж парубками, вiдколи вернувся з города. Рокiв iз п'ять вiн там був, бо як вивчився в школi та пiдрiс трохи, то зараз його батько туди вiддав. Жив там i за сторожа, i за прикажчика, та якось прошкапився: щось продав iз бакалiї нишком од хазяїна, собi грошi приховавши, а хазяїн довiдався та й прогнав. Поблукавши по городу без служби, вернувся до батька. Дома нiчого не робив i до хазяйства не брався.
– Вот, мене хороше место ждьоть, а я буду в гною руки паганить!..
Батько сам потурав тому:
– У мене син образований!
Сам робив, а "образований" син лежав пiд грушею, дожидаючися, щоб грушi самi в рот падали. Зате дивував Микита всiх на вулицi своїм убранням: чоботи "бутiлками", штанцi-галанцi вузенькi, сорочка ситцева червона навипуск, ще й поясом синiм з китицями пiдперезана, а зверху ще й "паджак з iскрою", так вiн сам його звав.
– Яка ж у йому iскра?
– питалися промiж себе дiвчата.
– А що рябенький…
З' себе Микита був здоровий, червонопикий, а на язик - гострий,кожному забивав баки. Над парубками верховодив, бо однi вподобали його "образованость" та що вiн їх часто напував горiлкою, а другi боялись його здорових кулакiв. Тiльки Васюта нiяк його не шанував i часто глузував iз його, i за те Микита ненавидiв без мiри не то самого Васюту, а й усiх, хто з їм приятелював.
Тепер Микита стояв серед гурту парубкiв, у боки взявшись, одставивши ногу, ще й виляючи носком, i патякав:
– Ну й баба ета Гаїнка! Ну прямо така, што умєсто сахару чай би з нею пiл.
– Хах-ха-ха!
– реготалися парубки.
– Їй-бо - не я буду,одоб'ю її в етого дурака Зiнька.
– Тю на тебе!
– озвавсь якийсь парубок.- Вона ж чуже подружжя!
– Вот - пустяк униманiя, нуль обращенiя! Какое нам до етого дело? Аби мiнє понаравилась,моя буде! Це по вашому, сельскому, дак нiкак нiльзя, ще й нiвоз-можно, а в городi - го-го! Там, брат, кажна бариня свого любовника ймєїть i даже не то што баринi, а й горнишнi, й кухарки. Менi один лакей знакомий росказувал. Дiла - первий сорт!
– Дак це ти i в нас,
– спитав Васюта, ставши проти його.
– А тобi што за дєло? Хоч би й хотiв! Што ж ти мiнє- переп'янство йздєлаєш, чи как?
– Я тобi якогось там переп'янства не робитиму, а коли ти ще раз так озвешся за Гаїнку, дак i зуби визбираєш!
– сказав сердито Васюта.
– Хто - я? Хi-вва! Бальшая бариня твоя Гаїнка! Наплювать менi! Не таких видали!
– Да й тi на вас плювали!
– доточив Васюта, починаючи вже своїм звичаєм глузувати. Парубки й дiвчата зареготалися.
– Оце дак утяв! А ну, Микито, а ну - одкажи йому.
Микита позакладав руки в кишенi в штани, вiдкинув голову назад i промовив:
– Штука менi йому одказать! Как би одказав, то й носом би землю зарив, да не стоїть з'язуваться з усяким каким-нiбудь!..
– А знаєте, хлопцi й дiвчата,- не вгавав Васюта,- я навчився нової пiснi, та й ловкої!
– Ану-ну! Якої?
– загомонiли всi, цiкавi на нову пiсню.
– Слухайте ж! Я буду спiвати, а ви розбирайте добре, бо це пiсня городська, дак гарна. Ех, бiс його батьковi! Нема в мене двох кишень у штанях,- нiкуди обох рук позакладати!.. Ну, та дарма,- гаразд буде й так! Ну, роззявляйте роти та слухайте!
I вiн почав триндикати:
Закладає руки в бруки
Та й говорить, што вон пан,-
Розсмотрiвшись хорошенько -
Настоящий шарлатан!
– Ха-ха-ха!
– загаласувала вся купа, а Микита аж затрусився.
– Ти будеш менi шарлатана притулять?
– скрикнув вiн i кинувся до Васюти з кулаками.
– Тю-тю на тебе! Оханись! Та вiн несамовитий!.. Свят! свят!..- казав Васюта, поступаючись назад та хрестячи Микиту.- Чого ти до мене причепився? То ж не я, то ж пiсня моя!.. А ти її й до себе тулиш? Де ж таки? Хiба ж воно на тебе похоже? То ж про пана, чи пак про шарлатана, а ти ж мужлай репаний, такий самий, як i ми, тiльки що, знаєш, iзверху тiєю ваксою помазаний,- отiєю чорною, що смердить так, що й носа не навернеш.
– Мовчи!
– скрикнув Микита, все стоячи з затис-неними кулаками, але не зважуючися вдарити, бо й у Васюти були незгiршi.
– Ой-ой-ой! Уже занiмiв!
– i Васюта затулив рота рукою… i враз крикнув: - Гвалт! Горить!..
– Де горить? Де?
– заметушилася перелякана молодiж, ладна вже бiгти на пожежу.
– Паджак з iскрою горить!.. Уся вулиця гримнула реготом.
– Пху на тебе, собако паршива!
– крикнув Микита, одвернувся й пiшов на другий бiк гурту, а Васюта репетував:
– Стривай! Стривай! Гаситимем!.. Iскри розгоряються!..
– Нi, не здержить Микита проти Васюти,- казали парубки.- Проти всiх здержить, а проти тебе, Васюто, нi.
А з Микитою тим часом оддiлилося кiлька парубкiв i пiшли гуртом на другу вулицю.
– Ну й уїдається в тебе цей Васюта!
– казав один парубок.- I чом ти його не провчиш?
– Рук поганить не хочу, вот што, Ванька!
– одказав iще заклопотаний Микита.
– Здоровий, як тур!
– промовив другий парубок.- Сам ще й не подужаєш його.