Планета Х

Кудрицький Валентин Олександрович

І без нього вже не можеш спать.

І так само будеш обнімати,

І так само будеш цілувать,

І в той час на інших поглядати,

Так як це твоя робила мать.

Й будеш так же само, як раніше

Вечорами стегнами крутить,

Й довгими, веселими ночами

Запізнілих хлопчиків ловить.

І, нарешті, після всіх походів,

Трепетом солодких почуттів,

Ти і їхні душі насолодиш

Медом тим, що Хтось ще не доїв.

19.9.1973

р.

СОНЯХИ ЦВІТУТЬ

Може вже життя моє й кінчається,

Та ж мені не віриться ні чуть,

Як іде дівча і посміхається,

І його ще хочеться сіпнуть.

10.4.1973 р.

СПОДОБАЛОСЬ

Молодик зустрів дівчину

Й згвалтував десь біля тину,

А тепер вона тупцює

І сама вже всіх гвалтує.

26.8.1973 р.

АЙСТРИ І ДЖМІЛЬ

В білі айстри Джміль влетів

Й підбілив голівку,

З того часу хиляться

Айстри на долівку.

18.9.1973 р.

НОВІ «УКРАЇНЦІ»

Люди веселяться, і сміються люди,

І куди не глянеш – верещать ті всюди.

У людей і час є, у людей і гроші,

І завжди веселі оті Сари, Гоші.

Чом би й не кохатись, чом би й не любитись,

А тобі, як рабу треба вік трудитись.

В неї кавалери все нові, та нові,

Бо вона не може жити без любові.

Бо на них працює вся моя держава.

Слава Україні! Слава! Слава! Слава!

7.9.1973 р.

ДВА ЗАРЯДИ

Сила мужчини і слабість жіноча

Поруч завжди, так як мінус і плюс,

Так, як ідуть паралельні заряди,

Ті, що з’єднавшись, нам щастя несуть,

То все – раді чого усі ми живемо,

То все – раді чого всі люди живуть.

Отож і самі на людей не налазьте,

І вас не загонять тоді в глухий кут.

30.10.1973 р.

НЕВБЛАГАННА

Як же так воно, скажи,

Ти моя, кохана? –

Кого схопиш – той і твій,

Ну ж і – невблаганна.

31.8.1973 р.

ХТО КОГО ДУШИТЬ?

Ой, чи він горілку душить,

Чи вона його гризе?

Бо графин як не осушить –

Хрін від нього він піде.

12.9.1973 р.

НАЙКРАЩА

ПАМ’ЯТЬ

Я твій лист отримала, коханий,

І спішу дать відповідь тобі,

Ти мені прости за всі ті рани,

Що я заподіяла тоді.

Як навколо жито хвилювалось

Й бігало з одного краю в край.

Ніби нас з тобою доганяло,

І пропонувало нам свій рай.

Але ти пішов тоді з другою,

І до ранку з нею був в гаю...

Ніби таку саму я не маю,

І не так я, як вона –даю.

Ну, а зараз вже думки, як хмари,

Від яких, аж соромно мені,

Що тебе ще й досі я кохаю,

З тих часів як стрілись в Ірпені.

Пам’ятаю, як ти посміхався,

Тільки знать я не могла тоді,

Чому ти так рідко появлявся,

І сидів, як качур на воді.

Ні, коханий, я уже не плачу,

Та забуть не можу я ті дні,

Коли я, скрутившись у калачик,

І тебе чекала в Ірпені.

Й хоч нема давно вже того гаю,

І пройшла давно вже та любов,

Та чомусь ще й досі я чекаю,

Бо при згадці – шаленіє кров.

Та нехай ті зорі не тривожать,

Й солов’ї не тьохкають в гаю,

Хоч тебе ще й досі я чекаю,

Як найкращу пам’ять про весну.

21.5.1973 р.

У КОГО Є ХОРОБРІСТЬ

Той, у кого є хоробрість,

Той завжди – за правду, й гордість.

30.1.1973 р.

ЯК Я БУВ ХОЛОСТЯКОМ

Як я був холостяком

Жив і не журився,

Та нечистий спокусив,

Щоб я одружився.

– Бо, як женися,– сказав,

Будеш в шоколаді,

Чи тобі ще не набридли

Ті дешеві… леді?

Що тут, брате, говорить, –

Спокушав чорт Даля, –

Просинаєшся й лежить

Біля тебе краля.

Ти до неї – лап-лап-лап,

А вона ворушиться,

Й під тобою цілу ніч

Ойкає та крутиться.

І не треба вже тобі

Бігти на долину,

І не треба вже шукать

Дівку на годину.

То ж послухався я чорта, –

Дідько б його взяв! –

Та й привів у дім я кралю

Ту, що чорт вказав.

Та, як тільки ми зійшлись:

– Де ж були ви очі?

Як у мене почались

Судні дні і ночі.

То не так обід зварив,

То не так побрився,

То не так поцілував,

То не так умився.

То не так щось десь сказав,

То не так щось вийшло,

То не там за попу взяв,

Так би її в дишло.

Одним словом, все не так,

Все вогнем палає,

Ось воно буває як!