Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)

Бабула Володимир

Заяц пожадливо перегортав папери i перебiгав очима складнi розрахунки.

– Так, це правильний шлях - квадратична система передавача, - сказав вiн нарештi.
– Дозвольте вас привiтати з величезним успiхом. Ви вже запропонували свiй проект Всесвiтнiй Академiї?

– Поки що нi. Хотiв би запропонувати його разом з вами: втiлюється в життя все-таки ваша думка. До того ж ще не вистачає кiлькох креслень, якi ми могли б виконати разом. Якщо ви не дуже втомились, можемо взятися за роботу хоч зараз. Адже йдеться про життя людей на "Променi"...

Заяц

охоче погодився.

Не минуло й пiвгодини, як у темрявi засяяли вiкна лабораторiї на Петржалцi.

***

Перша нiч у печерi минула неспокiйно. Хоч як втомились мандрiвники, але гуркiт кулястих блискавок, що долiтав аж у надра скель, гнав вiд очей сон.

Рано-вранцi всi були вже на ногах. Пересвiдчившись, що "Ластiвка" цiла й неушкоджена, i одержавши аналогiчне повiдомлення по радiо вiд Грубера щодо "Стрiли", вченi взялись до роботи. Насамперед дослiдили пiдземний лабiринт i знайшли пiдходящу печеру для атомної електростанцiї.

Чудесне вiдкриття зробив Мадараш. Випадково притулившись до кам'яної стiни, вiн почув дивний шум - плюскання, булькiт i дзюрчання. Спочатку вiн не зрозумiв, що це, але потiм догадався:

– Друзi, десь тут дзюрчить вода! Недалеко вiд нас є пiдземний водоспад.

Пробна свердловина пiдтвердила припущення Мадараша: метрiв за два вiд головного коридора вертикальною шахтою в темну глибiнь спадав потiк холодної води. Де брав початок пiдземний струмок - нiхто не знав. Та над цим i не сушили голови. Вода є, а це - найголовнiше. До того ж ще й придатна для пиття, як встановила Свозилова в своїй похiднiй лабораторiї.

Важче було з транспортуванням атомних котлiв. З "Променя" на "Ластiвку" група Молодiнової перенесла їх без будь-яких зусиль, бо там не було сили тяжiння, яка безжально давала про себе знати внизу, на планетi. А такий атомний котел - не якась там дрiбничка. Навiть при найбiльшiй економiї матерiалу i найдосконалiшiй конструкцiї вiн важить кiлька тонн, бо не можна обiйтись без захисної оболонки, яка робиться з найважчих металiв

Спочатку спробували переправити атомнi реактори через крутий схил на плоскогiр'я, використавши як возик шасi "Ластiвки". До скелi над схилом прикрiпили великi блоки i протягли через них довжелезний трос. Один його кiнець прив'язали до шасi з реактором, а другий - до лiтака на рiчцi.

Фратев сiв до важелiв управлiння i ввiмкнув двигуни "Ластiвки". Трос натягнувся. Шасi з котлом трохи просунулось пiщаною мiлиною до схилу.

Однак радiти було зарано. Тiльки-но шасi дiйшло до пiднiжжя горба, лiтак рвонуло назад. Фратев посилив дiю ракетних двигунiв, та це вже не допомагало: почав трiщати трос.

День було втрачено, а результатiв нiяких. Тiльки Грубер та Краус повiдомили по радiо, що їм вдалося прокласти в хащах десятиметрову смугу i цим частково звiльнити "Стрiлу" з полону.

Хоч цiлоденна праця страшенно виснажила всiх, мандрiвники довго не могли заснути в своїй пiдземнiй спальнi: кожен думав про те, як би знайти спосiб переправити реактори до печери.

Вже

було далеко за пiвнiч, коли Северсон нахилився до Навратiла i зашепотiв:

– Не спите?.. Почуваю, що ви теж сушите собi голову... А в мене вже готово...

– Як?
– тихо запитав Навратiл.

– Хай це буде для вас сюрпризом. За результат я ручаюсь, можете спокiйно спати. На добранiч!

Вранцi Северсон розкрив свiй план:

– Використати вертолiт ми не можемо. Отже, нам повинна допомогти "Ластiвка". Завантажимо реактори на неї знову, на плоскогiр'ї побудуємо аеродром i приземлимось точно проти входу в пiдземелля. Що ви на це скажете?

– Не забувайте, що для "Ластiвки" потрiбна посадочна смуга завдовжки мiнiмум п'ятсот метрiв, - заперечив Навратiл.

– А що нам перешкоджає зробити її ще довшою? Все одно рано чи пiзно вона буде потрiбна. Чи, може, ви хочете всi вантажi тягати через гору на плечах?

Северсон зрештою переконав своїх товаришiв. Надiя Молодiнова, обрана начальником усiєї експедицiї на Квартi, роздiлила екiпаж на двi робочi групи. Перша дiстала завдання дослiдити умови життя на планетi, а друга обладнати аеродром.

Свозилова з Вроцлавським взялись за дослiдження фауни i флори.

Квартянськi рослини дуже вiдрiзнялись вiд земних. Їхнi клiтини мали довгасту форму, а в дiаметрi були набагато бiльшi, анiж клiтини рослин на Землi. На щастя, вони мiстили великий процент вуглецю, як i нашi рослини, так що могли служити й паливом.

Вивчення величезного ящера також дало чимало цiкавого. З форми зубiв Свозилова зробила висновок, що ця тварина - травоїдна. Розтин пiдтвердив це: у шлунку потвори знайшли рослини, схожi на морськi водоростi. Розкрилась i таємниця незвичайних дванадцяти нiг: то були, власне, вiдростки ребер, якi давали змогу незграбнiй тваринi швидше пересуватися по суходолу. її предки, мабуть, жили виключно у водi,- про це свiдчили недорозвиненi зябра. Згодом природнi умови змусили ящера перебратися на суходiл. Рух з допомогою ребер, як пересуваються нашi плазуни, обмежувався великою вагою тiла, тож природа видовжила i перетворила на якусь подобу нiг ребра колосального звiра.

– Нiяк не можу збагнути, чому ящiр переслiдував вас, якщо вiн харчується виключно рослинами?
– дивувався Вроцлавський.

Ця таємниця лишалась нерозгаданою.

Всi працювали наполегливо, проте за цiлий день роботи не встигли навiть прорубати просiку до печери вiд майбутнього аеродрому.

– Справа просувається надто повiльно, - втомлено сказала Молодiнова, коли всi зiбралися на борту "Ластiвки", щоб повечеряти.
– Треба щось робити.

– Хай я стану бронтозавром, якщо оцi скафандри не замучать нас зовсiм!
– Фратев роздратовано шпурнув шолом на крiсло.
– Прiємо, як лицарi в панцерах, а в iм'я чого? Чи не краще розвiдати мiсцевiсть i знайти придатнiше мiсце для поселення, щоб на шляху не стояла гора принаймнi? Добре було б на березi рiчки: тодi лiтаки сiдали б на воду...