Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)
Шрифт:
Мак-Гардi скочив у джунглi, як людина, що зовсiм втратила розум.
Десь у кронi дерев почувся глухий удар, i одразу ж по тому вiн вiдчув сильний бiль у спинi. Потiм -знову удар. Повз його голову пролетiв круглий предмет, - камiнь, пошпурений Грубером.
– По нас стрiляють!
– закричав Мак-Гардi до Крауса, ховаючись за товстий стовбур. Зiрвавши з плеча гвинтiвку, вiн натиснув на спуск. Джунглями прокотилась голосна стрiлянина.
– Захищайся, не стiй як стовп!
– кричав Мак-Гардi.
–
– Що ж тепер?
– запитав Мак-Гардi.
– Це була твоя iдея!
– Не скигли. Ходiмо краще до рiчки та виперемо одяг, бо ми скидаємось на опудала.
– А що з Грубером?
– Хай зглянеться на нього господь бог, - може, якось доповзе. Адже од зламаної ноги не вмирають...
Грубер справдi незабаром приповз. На кожному плечi вiн тягнув по рушницi.
– Найкраще було б вас пострiляти, боягузи!
– хрипiв вiн.
– Ну, я ще з вами розрахуюсь... Що ж ми скажемо Молодiновiй?
– Що, що! Що ти побачив лiтаючого квартянина, побiг за ним по схилу i зламав собi ногу. Що ж iще?
***
Свiтає.
Лiтаки й люди, якi снують навколо них, ще тонуть в зеленкуватiй пiвтемрявi, а кам'яна стiна над Накритим столом вже освiтлена сонцем. Оранжеве сяйво перетворює хаос уламкiв скель на золотий водоспад.
Крiзь важку iмлу над обрiєм продирається друге сонце. Маленькi хмарки диму над вулканом виблискують, як осяйний фонтан.
В потоцi свiтла прокидається i схил на протилежному березi рiчки. Однак що з ним сталося за нiч? Ще вчора своїм жовто-зеленим кольором вiн непомiтно доповнював характер мiсцевостi, а сьогоднi буяє найбарвистiшими кольорами, як палiтра художника.
– От була б картина!
– зiтхнув Мадараш.
– Шкода, що саме сьогоднi ми так поспiшаємо. Найдосконалiший фотоапарат не може схопити красу природи так живо й вiрно, як це умiє зробити рука митця. Я хоч i не художник, але цей мотив мене захопив би!
– посмiхнувся вiн.
– Ще вистачить часу й на картини!
– засмiявся Навратiл.
– Ну, дiтки, програма у нас величезна, а час дорогий. До працi!
– "Стрiла" - старт!
– вигукнула Молодiнова. Позаду ракетного лiтака вирвалося яскраве полум'я.
Над посадочною площадкою заклубочив пил. Через кiлька секунд "Стрiла" слiпуче заблищала в сонячному сяйвi i пiшла круто догори, в стратосферу.
– "Ластiвка" - старт!
– знову почувся голос Молодi-нової, цього разу вже в кабiнi управлiння лiтака. Другий лiтак промчав аеродромом i пiднявся в повiтря.
Чан-су притиснув лоб до вiкна i уважно спостерiгав мiсцевiсть пiд "Ластiвкою". Гiрськi ущелини i джунглi поступилися мiсцем морю. Обидва сонця малювали на його поверхнi мерехтливi строкатi смуги,
Незабаром на обрiї з'явився другий континент.
– Ракетний лiтак нiяк не може бути зручним засобом для вивчення! порушив мовчанку академiк Навратiл.
– Ми мчимо так швидко, що про мiсцевiсть пiд нами я не можу дiстати кращого уявлення, анiж з карти, яку зробили колеги на "Променi".
– Повiльнiше летiти вже не можу, товаришу Навратiл, - виправдувався Фратев.
– "Ластiвка" має надто малу поверхню площин i впаде на землю, як стигла слива!
– Я зовсiм не дорiкаю вам, друже, - посмiхнувся Навратiл.
– I навiть не раджу спускатися нижче. Єдине, що можна тепер зробити, - повернути назад по дузi i вилетiти точно до Надiї. Кiнокамери працюють добре?
– звернувся вiн до Молодiнової.
– Все гаразд. Однак вони багато нам не допоможуть. Погляньте... показала вона на континент.
– В улоговинах все ще повзе iмла. Я зараз увiмкну радiолокатор.
– Не боїтесь, що квартяни обстрiляють наш лiтак?- запитав Чан-су, не вiдриваючи голови вiд вiкна.
Молодiнова махнула рукою:
– Для цього я повинна була б зватися Грубером. Взагалi цей Грубер менi останнiм часом чомусь не подобається.
– Ви несправедливi до нього. Я не з числа боягузiв, ви ж мене знаєте. Однак невiдомо, як би я почував себе, коли б серед ночi зустрiвся з лiтаючою людиною...
– озвався Фратев.
– Я не маю на увазi нiчну пригоду, коли вiн звихнув ногу. Але його ставлення до незнайомих мешканцiв Кварти менi здається дивним. Не сподiвалась, щоб ще й досi хтось мав такi войовничi намiри...
Фратев замiсть вiдповiдi стиснув сильнiше важiль управлiння i потягнув його на себе. Лiтак почав швидко пiднiматись.
Молодiнова, Чан-су i Навратiл подивились на пiлота.
– Гори ще далеко. Та вони до того ж не досягають висоти нашого польоту!
– здивувалась Молодiнова.
– Тодi погляньте вниз. Хай я буду атомом для розщеплення, якщо ота зграя4 внизу, яка виринула з iмли, не лiтаючi квартяни!
Молодiнова i Навратiл швидко притулили до очей бiноклi i напружено спостерiгали рухомi темнi цятки.
– Квартяни вислали патрулi, - мiркував Навратiл.
– Технiкою, безумовно, вони володiють досконало. Дивiться, як генiально розв'язано питання про лiтак для однiєї особи. Друже, повернiть праворуч i покружляйте над долиною, щоб ми могли їх краще розглядiти!
– попросив вiн Фратева i знову пiднiс до очей бiнокль.
Крилатi створiння ще з хвилину полiтали над долиною, а потiм, як за командою, розтанули в iмлi.
Роздiл IX
Астрогравiметр
говорить!
– Ура, "Стрiла" вже наближається, - вигукнув iнженер Балдiк, наймолодший член екiпажу "Променя".