Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)
Шрифт:
– Я також думаю про це, - кивнула на знак згоди Молодiнова.
– Але не забувайте, Димитрiю, що ми - на становищi первiсних людей i, як вони, змушенi ховатись вiд негоди i звiрiв у печерах. Ось коли налагодимо атомну електростанцiю, то...
– вона спантеличено замовкла.
– Стривайте, а чому б нам не взятись до цього негайно?
– Чудесна iдея!
– палко пiдхопив Фратев.
– Справдi, реактор може тимчасово попрацювати й просто неба...
– А коли так, - пiдтримав Чан-су, - то вiзьмемось до роботи негайно.
Тiєї ночi про встановленi
Надвечiр другого дня реактор дав струм. В печерах засяяло електричне свiтло. Новiтнi робiнзони радiли з цього, мов дiти.
О, з атомною енергiєю справа пiшла вже по-iншому! Чан-су i Навратiл негайно змонтували високочастотний випромiнювач, який не тiльки спалював дерева до пня, але й руйнував найтвердiше камiння. Протягом тижня на плоскогiр'ї були випаленi всi рослини i розтрощено на порох бiльшiсть валунiв. Ще тиждень витратили на вирiвнювання аеродрому та на приготування мiсця для атомної електростанцiї в печерному лабiринтi.
I ось нарештi настала довгождана мить. Реактори навантажили на "Ластiвку", лiтак знявся в повiтря i через кiлька секунд вже почав знижуватись над аеродромом. Северсон вiв його майстерно: шасi торкнулись землi точно на початку стартової смуги; "Ластiвка" зупинилась якраз бiля головного входу в пiдземелля. А через кiлька годин на аеродромi приземлилась i звiльнена вiд зелених пут "Стрiла". Мандрiвники були знову вкупi.
Навряд чи слiд описувати наступний мiсяць життя експедицiї. Вiн був повнiстю вiдданий монтуванню пiдземної атомної електростанцiї та обладнанню житла, - виснажливiй працi, коли доводилось часом використовувати навiть такi примiтивнi знаряддя, як лом та важiль.
Пiсля пуску реакторiв можна було б i спочити. Але на мандрiвникiв навалилися новi турботи: запаси урану, торiю та iнших ядерних матерiалiв вичерпувались; харчiв лишалось не бiльш як на два мiсяцi. Всi мусили перетворитись на геологiв i вирушити на розшук радiоактивних елементiв.
Спочатку дослiдили надра планети в печерах, але геологiчна розвiдка не дала позитивних результатiв. Через кiлька днiв марної працi стало ясно, що за ураном треба вирушити кудись далi.
Лiкарi експедицiї - Алена i Вроцлавський - не гаяли часу марно. З допомогою поляризатора радiоактивного випромiнювання вони винищили хвороботворнi бактерiї в печерному лабiринтi та в околицях аеродрому; виготували i прищепили кожному з мандрiвникiв спецiальнi унiверсальнi вакцини проти можливих квартянських хвороб.
Члени експедицiї поскидали скафандри. Вперше за багато рокiв ученi вдихнули в себе повiтря вiльної природи.
Роздiл VII
Свiтло
в долинi
Група Навратiла лишилась у пiдземеллi, щоб закiнчити побудову житлових примiщень i подбати про атомну електростанцiю, а група Молодiнової вирушила в похiд по атомне пальне. Спочатку
Вище вгору було знайдено ще один хiд, що вiв у надра скель.
– Чудесно!
– вигукнула Молодiнова.
– Скидається на те, нiби сама природа заощаджує нашi сили. Мабуть, вона шкодує, що так негостинно зустрiла нас.
Прожектори освiтили широкий коридор. Вiн одразу ж круто повернув лiворуч, а потiм подерся вгору. Пiдйом ставав усе важчим.
В одному з мiсць коридор розширився у печеру.
– Я знайшов жилу вольфраму!
– почувся голос Чан-су.
– А я - цинк i молiбден, - додала через хвилину Молодiнова.
Грубер обiйшов печеру i зазирнув до одного з отворiв у стiнi.
– Казка!
– вигукнув вiн так, що всi злякались.
– Йдiть швидше сюди! Б'юсь об заклад, що нiчого схожого ви досi не бачили!
Поки мандрiвники добiгли, Грубер зник у глибинi скелi. За ним обережно посунулись i iншi. Тiльки-но вони вступили в печеру, як їх заслiпило яскраве сяйво. Свiтло прожекторiв тисячами вiдблискiв вiдбивалося од золотої стiни.
Грубер швидко вiдкрив пляшечку з кислотою i капнув з неї на один з виступiв.
– Це справдi щире золото! Ми в печерi, яка вся з золота!
Молодiнова зразу ж опам'яталась вiд здивування:
– Це справдi прекрасна знахiдка, але далеко кориснiшим був би уран або торiй. З золота багато енергiї не дiстанеш.
– Це так!
– погодився Грубер.
– Але згадайте лишень, яку роль воно вiдiграло в iсторiї людства на Землi. Може, буде корисним i тут. Не виключена можливiсть, що ми скоро зустрiнемось з квартянами i що золото в них - такий же платiжний засiб, яким було ранiше в нас. Воно не завадить, якщо доведеться торгувати з ними. Та i в разi конфлiкту, можливо, деяких з них за золото перетягнемо на свiй бiк...
– Ви здатнi на такий пiдлий вчинок, Грубер?!
– жахнулась Молодiнова. Якщо зустрiнемося тут з мислячими iстотами, пiдiйдемо до них по-дружньому. Вони не заплатять нам злом за добро!
– Та звiсно ж, звiсно!
– виправдувався Грубер.
– Хiба ви не зрозумiли, що я жартую?
– Пробачте, не зрозумiла. Тобто менi здавалося, що з питанням про вiйну i мир не жартують.
Грубер прикусив язика. Злостився сам на себе, що так необережно дав можливiсть зазирнути в свої думки.
– Продовжимо дослiдження, час не жде!
– намагався виручити товариша Краус.
Бiля входу в другу печеру вiн пiдiйшов до Грубера, нiби ненароком штовхнув його лiктем у бiк i глузливо прошепотiв:
– Герой!
Грубер промовчав.
Через кiлька хвилин було знайдено свинець. Йому зрадiли бiльше, нiж золоту: там, де є свинець, повинен бути i уран.
I справдi, вже в сусiднiх печерах апарати зафiксували пiдвищену радiоактивнiсть.
Молодiнова глянула на годинник.