Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
С т е ц ь ко' (долго вспоминая).Ну!., ну!., а тепер... що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
У л я и а. Що? Нічого.
Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитовати! Я усе позабував.
Уляна. Так піди до батька та і розпитай, коли позабував єси!
Стецько. Так він-бо добре казав, не іди, каже-гово-рить, від неї, поки обо всім не домовишся.
У л я н а. Ні об чім нам домовлятися.
Стецько.
Уляна. Ні, голубчику, сього ніколи не буде.
Стецько. А чом не буде?
Уляна. Тим, що я за тебе не піду.
Стецько. А чом не підеш?
Уляна. Тим, що не хочу.
Стецько. Та чому не хочеш?
У л я н а. А не хочу — тим, що не хочу.
Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.
Уляна. Не піду.
Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона і піде. От я і заспіваю:
На курочці пір’ячко рябоє;
Любимося, серденько, обоє,
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дівка його,
Не піду я за нього.
Ой полола дівчина пастернак,
Та сколола ніженьку на будяк.
Диб, диб па село... а проч.
Не так болить ніженька з будяка,
Ой як болить серденько від дяка.
Диб, диб... а прач.
Ой, чия ти, дівчино, чия ти?
Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
Диб, диб... и проч.
А що? чи хороша моя пісня?
Уляна. Така точнісінько, як ти, що нічого і ш» нто-ропаеш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю. (Поет.)
В мене думка не така,
Щоб пішла я за Стецька.
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобі, не в’яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
Не дурна я і не п’яна,
Щоб пішла я за Степана.
Стецько стидкий... и проч.
Лучче впасти мені з дубу,
Чим йти заміж за Кандзюбу.
Стецько стидкий... а проч.
Лучче мені з мосту в воду,
Чим достатися уроду!
Стецько стидкий... и проч.
А що, Стецю, чи хороша моя пісенька?
Стецько (долго смотрит на нее молча,, потом вдруг вскрикивает).Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її співаєш? Га?
Уляна. Та я тобі і співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.
Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця
і дасть. (Вздохнув.)Я вже пробував.
Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.
С т е ц ь к о. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав,
Уляна. А чого мені дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.
Стецько. Ей!., чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! я і підожду. А' поки ще ласкою просю: піди за мене!
Уляна (в сторону).Що мені з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Те лее и Алекс и й, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.
Стецько. Оце ж увечері і старостів пришлемо. Чи присилать?
Уляна. А як же? присилай, присилай. (В сторону.)Побачиш, якого облизня піньмають.
Стецько. А піч колупатимеш?
Уляна. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поко-виряю. (Дерет его по лицу пальцами.)
Стецько (оправляясь, хохочет).Бач, яка жартов-лива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?
Уляна. Затим, що я тебе шаную (тихо),як ту собаку рудую!
Алексий (в сторону, с огорчением). От тобі і правда на світі! Послухаю, що дальш буде.
Стецько. Ну! Кажи ж ти мені: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.
Уляна. Ти знаєш, а я не знаю.
Стецько. Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?
Уляна. Та не знаю. Ну тебе зовсім.
Стецько (смеясь).Еге! Так я тобі усе розкажу: нігде правди діти. Мене батько навчив. Чи сказати? (Более смеется.)Напечемо коржів, зомнемо маку, та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо. І не мудро скажеш? (Увидя у нее шелковый платок.)А що то в тебе? Хустка? Чи не мені то?
Уляна. Кому ж, як не тобі, мій вороне чорнесенький! (Тихо.)Твоїй пиці вона і пристала,
Стецько. А ке сюди, я приміряю.
У л я п а. Та нехай же увечері, сама тобі почіилю (тихо),що і у двері не потовпишся.
Стецько. Що то, мабуть, гарно а хусткою? Чи .'шлеш що? Я ще зроду ие женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усі ж то, усі, куди оком закинеш, усі ЖІММОТЬІ’И. Будеш же мені головоньку мити і голубити?
Уляна. Змию, змию (тихо),що тебе і чорт не пізня. Цур вже йому! прожену його відсіли та й втечу додому. (Ему.)А приголублю ось так: ось ходи сюди.