Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
Уляна (жеманно).Які там старости? Від кого б то?
Одарка. Чи знаєш із-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Він колись до нас заходив з монастиря па спаса.
У л я н а. От за того старого? Лисого?
Одарка. Тю-тю, дурна! За Отецька, його сина, коли знаєш.
Уляна. За того божевільного? Се ще краще! Та пін, мамо, зовсім дурний!
Одарка. Дурний! Так багатий.
Уляна. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.
Одарка. Глузду нема, так багатий.
У л я н а. Як і по нашій вулиці йде, то малі діти з нього сміються.
Одарка. Нехай сміються,
Ул я н а. А як прийшов раз до нас на оснів’янську мойку, так там такий з нього регіт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого іти; неначе усі люди повимирали.
Одарка. Так кажу тобі, що багатий! Скільки пар волів чи усякої худоби! У нього будеш у золоті ходити; а помре старий, так усьому добру будеш господиня. Нема на світі луччого щастя, як з дурнем жити! Він тебе ие б’є, не вередує; а коли там здуру хоч і иалає, так тільки крикни на нього, то він і замовче. Куди схочеш, підеш; як задумаєш, так і худобою орудуєш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобі воленьки, ні погуляти, ні в хороші походити. А сварка, а лайка, а бійка!.. Ось і мій п’яниця: що з нього, що він не дурний? Коли б пак одурів, то я б зрадовалась.
Уляна. Та вже, мамо, що хочете кажіте, а я за того дурня, за того бецмана не піду та й не піду.
Одарка. Нічого вередовати. За такого багатого не підеш, так кого ще тобі треба? Чи якого повитчика будеш ж$ати? Та доки нам тебе і содержати? Бач, батько п’яниця непросипенний; я своїми бубликами тільки вас і со-держу, та вже і в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годовати?
Уляна. Чим я тобі, мамо, у тягість? Літом на мой-ці — слава тобі господи! — скільки заробляю? А зимою пряду; та й зібрала чимало: повнісінька скриня на колесах. Коли ж я стільки у дівоцтві зібрала, то можу себе і содержувати, і зодягати і без мужика-дурня.
Одарка. Те-таки, що зібрала, то гаразд, а що за багатим мужиком більш збереш, так то ще лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню! Не дрочись! Іди за Стецька, даром що дурний. Бач, ніхто не трапляється. За кого ж тебе і віддати? Де ті люди?
Уляна (застенчиво).Мамо!.. Я б вам... щось сказала...
Одарка. Ану, кажи.
Уляна. Адже ви знаєте Олексія?
Одарка. Якого се?
Уляна (смелее).Коваля. Ось чи впам’ятку вам, що доварив вам кочергу, а оце недавно чаплію зробив?
Одарка (вспоминая).Еге-ге-ге! Коваль! Знаю. А що? Чи не дума він?
Уляна (стыдливо).Атоле!
Одарка. Нехай собі і у голові не поклада. Чи можна, щоб я за нього віддала? Хіба він тобі казав?
Уляна. Еге!
О д а р к а. А ти що? А ти йому і не плюнула межи очі?
У л я н а. От так пак! А за що?
Одарка. Щоб не сікався за нерівню. Чи не думаєш ти за нього?
Уляна. Атож! '>
Одарка. Та що се ти узяла у голову? Чи він же тобі рівня? Правда, він парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п’є, з бурлаками не гуля, против мене звичайний; усе правда. Так що ж? Крепак!
Уляна. Що нужди, мамо, що крепак. Пани у нього добрі, про них усюди така чутка іде.
Одарка. Та хоч вони і добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю; була казенна 1,та
У л я н а. Де б я ні була, чим би я ні стала, то мені і байдуже. Мені за ним буде усюди добре, бо я люблю його!
Одарка. А того і не подумаєш, як тебе поженуть на панщину?.. Ох, мені лихо! Мою Улясю та на панщину!
Уляна. А чим панщина страшна? Так зате ие знатимемо ні подушних, ні десятських, ні хвонарних; усе то пани за своїх людей платють. Та і на мойці — чи мало там
панських? Так усі-то, крий боже, як то хвалються, що як добре за панами жити!
Одарка. Та все ж, Улясю, як собі хоч, а я тобі мати, так я тобі скажу: скоріш в мене на долоні волосся виросте, чим я віддам тебе за Олексія. Та вже тут нічого патякати: я вже старому Капдзюбі сказала, щоб сьогодня і старостів присилали.
У л й н а. Ох, мені лихо! сьогодня...
Одарка. Сьогодня, сьогодня. Чого тут відкладати? Постій же, доню, тут; Стецько іірііііде, та й поговорите собі любенько; а ти не безумствуй, будь до нього приязна...
У л я н а. Об чім з таким дурнем і говорити? Я пе вмію...
Одарка. Потурай! Дівка з парубком аби б зійшлись, а то найдуть, об чім говорити, а часом і мовчки ще іі лучче подружать; я се добре знаю. Посидь же за воротами, а я піду лагодити обідати. (Уходит.)
Уляна (одна).Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то дурневі достанеться орудоватп надо мною? Так такий-то йолоп наругається над моєю русою косою? Що мені у його багатстві? Казала ж наша паламарка: через золото, каже, сльози ллються. Наварю і борщу, і усякої страви, та як воно буде розведено моїми слізоньками, чи піде ж у душу? Буде і одежа хороша, і постіль біла, та коли стіна німа, з ким буду розмовляти, у кого порадоньку узяти? З Олексієм пішла б па край світу, старцьовому сухареві буду рада, з калюжі водиці нап’юся, аби б він, мій милий, мій голубонько сизий, мій Олексієчко, мені подав! Коли ж горе і біда постигне, то аби б він був біля мого серденька, він не дасть мені 1сплакнути; а як приголубить мене, то і усю бідоньку забуду. (Развертывает купленный платок и, рассматривая его, поет.)
Хусточко ж моя шовковая!
Чи иа те ж я заробляла,
Щоб нелюбу, та й немилому,
Та її я почіпляла?
Хусточко моя шовковая!
Обітри мої слізоньки!
Нехай же, нехай же від них Полиняють квітоньки!
Хусточко моя шовковая!
Прийшлось тебе заховати.
З пліточкою та і дротяною Тепер треба привикати!
Хусточко моя шовковая!
Не доставайся ворогу.
Покрий мої яснії очі,
Як я ляжу у гробу!
ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ
Уляна и Отецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собою смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом
говорит.
Стецько. Та й патлата! (Смеется громко и, подошед к У ляне, вдруг перестает и, долго подумав, говорит.)А що в вас варили?
Уляна (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает).Нічого!