Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
Протягивает к нему руки, а он разіюжап. и охорпшітіїисі., хочет подойти к ней.
Алексий (с сердцем становится между ними),Здорова, Уляно! Нехай тобі бог помага!
Уляна (обрадовавшись, бросается к нему). А,мііі Олексієчку! Де ти узявся? Я тебе цілий ранок бажала.
Алексий (сердито и отворачиваясь от нее).Дурний, що і прийшов, не чув би об своїм нещасті.
Уляна (испугавшись).Ох, мені лихо! А що там за нещастя?
Алексий. Тобі лихо? Не знаю кому! Ох-ох-о.ч! От правда
Стецько (важно).Спасибі.
Алексий. Так оце увечері до Уляии і за рушниками пришлеш?
С т.е ц ь к о. Пришлемо.
Алексий. Боже ж вам помагай! (Медленно идет.)
Стецько. Спасибі.
Алексий (все уходя, горестно).Прощай, Уляно!
Стецько. Іди здоров!
Уляна (в сторону).О батечки! іцо мені робити? Він нічого ие зна, та й сердиться і утіка, коли мені світ немилий. Як би його зупинити? (Громко.)Олексію!
Алексий (в сторону).Схаменулась! Нехай покортить! (Будто не слышит и все идет.)
У л я н а. Олексію-бо!
Алексий (останавливаясь). Ачого там?
Уляна. Чого-бо ти сердишся?
Алексий (возвращаясь к ней).Чи се ж такй правда, що ти ідеш за його?
Уляна. Так що ж, що правда?
Алексий (поет).
Чи се ж тая криниченька, що голуб купався?
Чи се ж тая дівчинонька, що я женихався?
Женихався, не сміявся, хотів її взяти,
Уродила товариша нечистая мати!
Чи ждав же я бідиноньки такої на себе,
Щоб почути в дівчиноньки, що не йде замене, Не за мене, за другого йде моя дівчина!
Що робити? Тільки іти світ за очима!!
Уляно, Уляно! як же мені не сердитись? Як мені стояти і слухати, що ти, забувши, як десять разів божилася, ген там, на Холодній горі, у ліску, як з тобою за горіхами ходили, що ні за кого не підеш, опріч мене, а тут при ме-ні кажеш, щоб присилав за рушниками... Гріх тобі, Уляно!; Занапастила ти мене! Я ж кажу: коли се правда, що ти ідеш за Стецька, що у посміх на увесь город, за навіжено-го, за дурня.,.
Стецько (зевавший по сторонам, наконец вслушался в последние слова).Брешеш, брешеш, брешеш! Оце вже, голубчику, брешеш! Тривай лишень: я ще не зовсім дурний, а батько каже, коли ще й він не бреше, що в мене не усі дома. Та дарма: хоч би і дурний, так хіба не можу женитися? Тут не розуму треба; я вже знаю.
Алексий. Так що ж у тім, що оженишся, та як не вмітимеш жінку содержать? Треба її годувати. Ніякої худоби не стане, коли не будеш сам робити! А вмієш ти що робити?
Стецько. Робити, пожалуй, вмію, так талану щось нема. Раз батько таки протурив мене на тік. Дарма, я і пішов, узяв ціп і молотю з дядьком Панасом, а він ще, братику, лисіший, чим мій батько. Я чи вдарив раз по снопові, чи ні, а його як учищу замість снопа та по лисині, а він як гепне об землю, так сторчака і дав! (Смеется.) Ая собі: ких-ких-ких! кишки порвав регочучись. Годі після того часу молотити! Батько сказав: нема талану, лучче чумакувати та у дорогу ходити.
Алексий. Ходив же ти у дорогу?
Стецько. Ходив.
Алексий. А куди?
Стецько. З хурою, до моря.
Алексий.
Стецько. Аж до Основи.
Алексий (смеется).Крий боже, як далеко! Аж дві верстви!
Уляна. О, щоб тебе, Стецю! і мене розсмішив.
Алексий. За чим же ти ув Основу з хурою ходив? Чи не в бір по шишки?
Стецько. По шишки! Тю-тю! ще й сміється, Кажуть тобі, пішла хура до моря, за рибою. От і мені батько дав пару волів: нехай, каже, хлоп я привчається. От ми ідемо, ідемо, усе ідемо, усе ідемо... аж гульк! прийшли ув Основу. Там чорт надай дядьків, Дикані, коли знаєш; та й закликали мене обідати. От я й сів, та й обідаю, усе обідню... та й забув про хуру, а вона, брат, як учистила, та яж до Пилипового села, а я усе обідаю, усе обідаю... та як пообідав, то й потяг у солому, таки до дядьків иа тік, та як да» хрЬпака, та аж геть-геть до вечора. Ну, знаєш, батько побіг провідати хури, та й нагнав, та й питається: а до Стецько? А Стецька катма! (Смеется.)Хропе, ссрдега, у соломі, мов пан на подушках. Аж гульк батько у солому, як потягне мене рубанцем! Аж я спросоння як здякиюсь, як побіжу та через вогороди! А батько як гукне; хлопці, сюди! Тут, брат, неначе з псюрні хорти до дерті, так хлопці повибігали, та мене ловити, та й піймали, узяли, мені руки скрутили, та зв’язали гарненько, та у город, та до волосного правленія, та у колоду, а уранці і у привод...
Алексий. Так тебе і у привод водили? Я сього і ие чув.
Стецько. Водили, голубчику! Сказано, слухай батька та не втікай.
Алексий. Що ж тобі було у приводі?
Стецько. Потилицю виголили та й пустили. Не що!
Алексий. Через що тебе не прийняли у салдати?
Стецько. Та так, біда сталася: не зумів пальців перелічити. (Перебирает пальцы.)Та й до біса ж їх на руках. Станеш їх лічити, так так один одного і попережа. Ось бач! (Перебирая пальцы, задумался.)На якого гаспида так багацько пальців? Еге! А я знаю. Ось, бач, Уля-но! Як би ти з одним пальцем та зложила собі дулю? Еге! Не можна-бо, хоч як, та не можна.
Одарка (из-за ворот кричит).Уляно, Уляно! А іди обідати!
Уляна. Зараз, мамо, прийду.
Одарка. Коли Стецько тут, клич і його.
Стецько. Ось-осьдечки я. Обідати? Зараз. Що то вже я люблю обідати! Я б і вдень і вночі усе б обідав, (Уходит во двор.)
Алексий. Що, Уляно, чула? От за якого дурня ідеші
Уляна. Чи я ж сама за нього іду, чи що?
Алексий. А як же? коли і за рушниками веліла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тільки мене і бачила. Сам собі смерть заподію!
Уляна (бросаясь к нему).Олексіечку, мій голубчи* ку! І я без тебе не хочу на білім світі жити! Не вмирай без мене, озьми і мене з собою! Не покинь мене сиротинкою.
Алексий (стоит, не обнимая ее).Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моему серцю, коли вже й ти не держиш правди і міняєш того, хто тебе любив від іщь рого серця... дуже, дуже любив!.* і міняєш на кого?, Не боїшся ж ти бога, га?
Уляна (все обнимая его).Бога я боюсь, люблю тебе, мій лебедику, мій сизий голубоньку; час від часу більш люблю, чим уперш на вулиці зійшлися. Не покинула б я тебе нізащо на світі; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!