Повнолітні діти
Шрифт:
Дарка заспокоює її усмішкою: «Не бійся! Я не скажу більше ніж треба!»
Щоб не накликати на себе підозру класу, вона відсуває від себе Стефу і говорить далі:
— Він сказав, щоб я ще раз опрацювала матеріал, може, ще раз Мігалаке запитає мене.
— А ти? Ти його перепрошувала? — хоче знати кінець справи Лідка.
Дарка розмахує руками, але відразу опускає їх скромно, бо треба поступитися місцем на підвищенні Мігулеву, керівникові класу. Клас не вибухає радісним гомоном, як звичайно, коли любимий учитель
— В нашій школі трапилися деякі події, які треба глибше обговорити. Тому що всі панове професори будуть два дні зайняті на конференції, два дні не буде навчання. Прийдете до школи аж у п'ятницю. Тільки як прийдете, то не розходьтеся по класах, а зберіться відразу всі разом з учнями з чоловічої гімназії в спортовому залі. Тепер помолимося!
Стефа ще встигла шепнути Дарці:
— Не виходь разом зі мною… За нами будуть стежити… Після обіду хтось буде в тебе.
XIX
Близько четвертої години дня прилітає тітчин Гиньо. Краватка перекручена глузливо набік, а на нижній губі так і закостеніла після обіду пляма від жовтка. Його очі горять. Руда чуприна розкуйовджена, немов з собаками борюкався.
— Слухайте! Слухайте всі!
Сьогодні в гімназії теж були допити. Сякі-такі сини влаштували це так зручно, що не можна було порозумітися ані з тими, що входили, ані з тими, що виходили з директорової кімнати. Гиньо бігає по кімнаті й плює, де попало. Найгірше це те, що не можна знати, як і що хто говорив. Тепер кожний клянеться, що мовчав, як скеля.
— Але як же ж, до холери («Збожеволів Гиньо, чи що, — так висловлюватися у присутності дівчат?»), що за той час, як велося слідство і всі мовчали, як скелі, зроблено трус на квартирах у шістьох учнів? І знаєте що? Навіть не можна з'ясувати, що в кого забрали! Де ж таке чуване: робити трус під час відсутності заінтересованого? Таж це чисте беззаконня!
А чи в нього теж був трус?
Гиньо хотів, видно, розсердитися на таке питання, але стримався, вдаривши тільки з досади себе по стегнах. Питатися, чи в нього був трус? В кого ж мав він бути, як не в нього? Але говорити про це голосно? Наводити явно на підозріння? Чоловіка може шляк трафити [32] від такої дурної бесіди… А нехай же тебе!
32
Розбити параліч.
Та горе буде тому, що зрадив їх! Попадеться ще він в їхні руки!
Пані тільки руки заламує:
— Що ти говориш, Гинцю! Лідко, дитино, не слухай того, що він говорить! Ти нічого не чула, нічого не знаєш… Боже мій, боже,
— Що ви! — визвірюється на рідну тітку Гиньо. — Чи хочете, щоб ми це так попустили!?
Він аж зіпрів від такої можливості. Дарка дивиться на цього відважного рудого хлопчиська, і нова, полохлива думка з'являється в її мозку:
— А на кого падає найбільше підозріння?.. Хто, на вашу думку, міг зрадити товаришів?
Гиньо блиснув на неї таким лихим оком, що Дарка справді відчула страх перед цим хлопчиськом.
— Ага, зараз так вам і скажу, а ви похвалитеся перед своїми товаришками і так… Га, ніхто, тільки дід та баба і ціла громада! Я ж казав, щоб справи не розголошувати, — говорить він наче до когось невидимого. — Чи я не був проти жіночої гімназії? Чи я не був проти… — обриває на половині слова, весь засапаний і спітнілий.
— Але з нашої гімназії ніхто не виказав? — не так захищає честь своєї школи, як провокує його до дальшої щирості Лідка.
З Гиньом сьогодні просто неможливо розумно поговорити.
— Іди, Лідко, не сердь мене! Та що ваша школа могла зрадити, коли сама фігу з маком знала? Ет, що я буду з вами про це говорити!
— Ви мене не зрозуміли, — починає злегенька Дарка, — я хотіла вас про щось інше запитати, а ви сердитеся. Я хотіла…
— То питайтеся, — добріє Гиньо, — питайтеся, панно Дарко!
Маючи його дозвіл, Дарка ще більше ніяковіє:
— Я хотіла вас спитати… бачите, ми з одного села… Чи ніхто не думає чогось поганого на Богдана Данилюка?
Гиньо відразу заперечує, авторитетно хитаючи головою:
— Ні… це вже ні! Правда, Данилюк це така собі чіча-ляля, що поза твердим комірцем і скрипкою світу не бачить, але на таке він нездатний. Ні! Данилюк цього не зробив! Я сам відлупив би по морді кожного, хто відважився б сказати таке на нього! Ні! З Дана хороший колега!
Слава богу! Слава богу! Дарка тре лоб, наче хоче затерти ту страшну думку. А Гиньо пригадує якусь нотку з Дарчиного питання, що зацікавила його мимоволі:
— Данилюк, може, ваш хлопець?
— Та звідки? — червоніє Дарка. — Ми тільки з одного села…
— Правда, — б'є себе Гиньо по коліну, — ви односельчани з Данилюком! Дійсно недоречне питання! Таж Дан оту румунку водить!
«Навіть він про це знає. Весь світ знає про мій сором», — шкрябає болісно в Дарчиному серці.
— Ти бачив її, Гиньо, цю румунку? Гарна? — аж іскриться від злорадості Лідка.
— Ет, — уриває зневажливо Гиньо, — тепер це таке дрібничкове — оте кохання!.. Коли я щось довідаюся, то дам вам знати, — забуває Гиньо, що говорить з дівчатами з жіночої гімназії.
Без «будьте здорові» він вилітає з хати, ніби на дорозі чекає його крилатий кінь.
З Гиньом, з його рудою чуприною і плямкою жовтка на губі, втікає в щілини вікон і бадьорий настрій з хати.