Повнолітні діти
Шрифт:
— Я ще подумаю, — сказала нарешті Кентнер…
З того часу любов до вчителя Порхавки знайшла у Дарки своє глибоке джерело.
Коли кінчився урок, на списку у Порхавки було шість нових кандидатів у члени організації черчеташ. І хоч було сказано, що члени організації будуть користуватися великими матеріальними пільгами, з шести записаних чотири були дітьми багатих батьків.
Справжні завдання черчеташ і їх політичні цілі обговорено на чергових зборах самоосвітнього гуртка. Незважаючи на те, що на зборах ухвалено бойкотувати неофіційно тих, що вступили в цю організацію, а відносно хлопців то допускалося ще й фізичне покарання, незалежно від того, що лунали такі гострі
По-друге, збори не відбувалися тепер на квартирі у когось з учнів, як раніше. Ці, наприклад, збори відбуваються в якійсь малій, з низькою стелею кімнаті, до якої можна дістатися тільки з допомогою умовленого знаку — два коротких і один довгий стукіт у двері. Тепер входили до кімнати поодинці, з відповідними інтервалами. Ніхто не співав тут, не вдавав, що відбувається забава.
До того ж, як здогадувалася Дарка, не було згоди між керівниками. Одні, здогадувалася Дарка, стояли за те, щоб вести боротьбу відкритим, непримиренним способом, незважаючи ні на які жертви, а інші, на чолі з Стефою Сидір, обстоювали політику хитрощів і маскування. Ворог не заслуговує на те, щоб вести з ним чесну гру. Навпаки, треба вдавати лояльних, натягти на себе маску «яничарів», використовувати ворога матеріально, а свою справу робити.
Оріховська, від якої, очевидно, домагалися, щоб вона вирішила суперечку, не ставала на боці ні тих, ні тих. Стояла із схрещеними на грудях руками, вища за інших, здавалася старшою, розумнішою.
Вона заспокоїла розпалених звісткою, що незабаром має приїхати до Чернівців її брат з Галичини. Він допоможе встановити генеральну лінію роботи в їх гуртку. Вона так часто посилалася на брата, що Дарка зрозуміла, що Наталка, певно, дуже високо цінує і любить того свого брата.
Немає сумніву, що в гуртку не все гаразд.
Уже сам факт, що знайшовся серед них зрадник, який виказав їх, — перший серйозний сигнал. Ніхто не називав прізвища зрадника, але Дарка бачила по обличчях, що більшість знає його, хоч спочатку підозріння падало аж на трьох.
Дирекція школи зам'яла справу з концертом з двох причин: по-перше, пани професори хочуть зберегти власну шкуру, бо їм вище начальство може в кожну хвилину сказати: «А ви як дивилися, що дійшли до цього?»; а по-друге, тому, що не надають великого значення цій події, гадають все ж таки викрити прізвища ініціаторів. Тому тепер треба бути обережнішими, ніж будь-коли.
Стефа, яка стояла поруч з Даркою, зауважила півголосом:
— Треба діяти, а не чекати!.. Вічно чекати…
Циганюк не говорив багато, а більше курив. Дарка була здивована, що, опинившись на вулиці, не помітила Циганюка. Звикла до його проводів, хоч насправді милим не був їй ніколи.
Одного дня Дарка відчуває несподівано, що її серце давно вже гризе бажання побачити ближче Лучіку Джорджеску. Вона так довго не матиме спокою, доки очі її не побачать суперницю. Дарка прагне розглянути її всю, почути її голос, подивитися зблизька на рот в усмішці. Хоче приглянутися до її очей, зачіски, голови, рухів її брів, рук. Мусить збагнути, віднайти те щось, чим захопився Данко. Бо серце не хоче, не може погодитися з тим, що Данко вже ніколи не повернеться до Дарки! Це ж неймовірно, щоб ніколи вже не повернулося те давнє. Чому? Чому, коли все інше таке, як і раніш, коли Дарка — така ж, як і була на канікулах? Її коси, що колись йому так сподобалися, що аж прекрасними назвав їх, такі
Світоньку! Таж Дарка ще сьогодні відчуває тремтіння кожного Данкового слова!
Неможливо, щоб він не пам'ятав навіть того, що їй сам колись говорив. Гарна Стефа змінила свою поведінку щодо Дарки в ту хвилину, коли збагнула, що Дарку з Данком в'яже щось глибше, ніж саме односельчанство. І ця теж ніколи не довідається, до якої висоти жертви піднялося було Дарчине серце. Ніколи не знатиме Стефа, що Дарка готова була поступитися їй своїм місцем у Данковому, аби тільки не зайняла його дочка префекта! Але тепер уже запізно.
Тому Дарка дуже здивована, коли Стефа підходить до неї раз у школі і питає давно ласкавим голосом:
— Хочеш піти на виступ випускників до музичного інституту? Я можу дістати квиток для тебе.
Дарка ніколи не розуміла чисто музичних вечорів. Не вабили її. Вважала їх нудними і шкодувала б одного лея на них.
— Я? — кривить уста. — Я — на музичний вечір?
Стефа бере її злегка за підборіддя:
— Ти не бажаєш почути, як Данилюк грає? Досить, досить!
Насупливий зал з темними, не привабливими для ока коридорами, з безліччю непевних дверей. Червоні оксамити і майстерні свічники нагадують страшні двори з дешевих книжок.
Стефа пояснює:
— Оці всі, що бачиш, — це все рідня випускників. І їхні симпатії. Публіка не ходить на такі виступи.
Дарка хотіла б відгадати, де сім'я Джорджеску, але це неможливо… Забагато між цими мамами є добре одягнених, елегантних пань, що сидять на тих самих місцях, де може сидіти й сім'я префекта.
Виходять на сцену, грають і сходять з неї щораз нові учні. Дарка пізнає вартість їх музики або майстерність її виконання тільки по довгій чи короткій хвилі оплесків. Сама не розуміє нічого. Коли невідомо вже за котрим разом знову підноситься завіса вгору, на сцену виходить Лучіка, а за нею — Данко. Дарці стає холодно, а в наступну хвилину жар вдаряє їй у голову.
Дарка дивиться перед собою, але чим більше напружує очі, тим менший образ передають вони свідомості. Врешті Дарка нічого не бачить, тільки жіночий силует з ясною плямою замість обличчя. Чи світло так падає, чи дійсно ця румунка така біла? Данко робить щось коло скрипки, потім прикладає її до підборіддя. Смичок сторожко висить напоготові. Лучіка, піднявши зграбно, одними лише пучками пальців, сукенку, сідає за фортепіано. (Усміхнулася до Данка чи тільки так здалося?) Торкається поквапно до клавішів. Наче для жарту, повідомляє, щоб були всі готові. Підносить голову, і тепер втручається скрипка. Бадьоро, визволено сягає вона найвищих тонів.
…Пташня зривається з вереском і розлітається на всі чотири сторони. Чути, як крає повітря крильми і як сколихує галузками дерев…
Наче незадоволена чимсь, скрипка вдається до гнівних низьких тонів…
Дитина біжить і зупиняється над плесом озера. Сухими листями повзе вуж… Знову зривається з свого лету скрипка…
…У небесах вдарив несподівано грім, і перші важкі краплі дощу спадають з відгомоном на верхів'я дерев. Десь закувала зозуля… Що це, весна вже?
Пісня здіймається ще вище… ще вище… аж раптом… Що це? Ця горда скрипка, ні, вже не скрипка, а сам Данко з плачем і каяттям таким, що від нього серце розколюється, стелиться тій румунці до ніг…