Сагайдачний
Шрифт:
Так тривало цiлий тиждень.
Тодi вiдразу Сагайдачний начеб зi сну прокинувся. Устав рано, умився, поснiдав з товаришами i проговорив:
– Ну годi! Живий живе гадає, треба за роботу братись.
I, хоч смуток не сходив з його лиця, хоч як усе говорив мало, вiн пiшов помiряти мiсце пiд сiчову церкву, пооглядав дерево, порадив Марковi, як до того братися, а сам узявся за органiзацiйну роботу.
Скликав на майдан усiх новикiв i оглядав кожного, до чого хто вдався, i вiдповiдно до того дiлив їх на сотнi i чети та наставляв їм старшину. До того вишукав вiн на Сiчi
Зразу вiн говорив до них так:
– Будемо вас вчити воєнного ремесла. Не думайте собi, що робимо це для примхи, що нам так подобається. Нам немало прийдеться намозолитись з вами, поки з вас козакiв зробимо. Се робиться для вашого добра. Пiдеш у бiй, а не знатимеш, як зброєю орудувати i куди повертаться, то тебе i баба переможе, а вже перед одним кварцяним, то втiкатимеш певно i пропадеш, мов руда миш. З твого вишколення на доброго козака мусить вийти для Сiчi така користь, що не будеш даром хлiба їсти i опiсля будеш обороняти її, нашу матку, i нашу церкву, i наш український народ, з котрого ти вийшов, i ту землю, з котрої тебе злиднi прогнали. Тому вчися, а не тому, що тебе до того силують, лише з доброї волi, що так треба. Коли б це кому не подобалось, i хотiв тут лежаного хлiба, то йди собi зараз iк бiсовiй мамi, а то поки я сам прожену, та такого прочухана дам, оцею рукою, що тобi твiй пан, вiд котрого ти втiк, враз зi всiма економами присниться. Вимагаю вiд вас слiпої безумовної слухняностi старшинi, i за непослух строго буду карати. Без старшини нема вiйська.
Розпочалося зараз вчення на сiчовiм майданi, i геть далi за валами, i на березi Днiпра, бiльшими i меншими гуртками. При кожнiй сотнi були вибранi могильники, що мали копати рови i вали. Всi мусили вмiти пiшу i кiнну службу, стрiляти з мушкетiв, орудувати шаблею i списом, кидати на вiддаль ножами. Кожна сотня мала своїх розвiдникiв, котрi вмiли довгi простори повзанути по землi, мов гадюки.
Окремо вибрав кремезних людей з добрим зором на гармашiв. Старi козаки дивилися на цю роботу з подивом i радiли, що знайшовся мiж ними чоловiк, що хоче других навчити. За їх часiв було iнакше, вони самi просили других, щоб навчили.
Сагайдачний працював вiд рана до ночi i всiх пiдганяв. Потомленi вправами йшли вiдпочивати, на їх мiсце виходили другi, а Сагайдачному не було спочинку.
У тiй працi вiн потонув усiм своїм єством i шукав в нiй забуття.
Вiн взорувався на старiм Касянi Байбузi з Чубової редути. Для всiх i для себе був суворий, строгий, не пропускав нiкому провини. У нього з Касяном були схожi причини смутку, тiльки що Касян усе воркотiв, усiх лаяв, а Сагайдачний, навпаки, був для кожного привiтний, приступний i кожному рад був помогти. Поза службою вiн був начеб iншим чоловiком.
До цих вправ, якi на Сiчi були вiдомi i заведенi, додав вiн ще одну, тут не звiсну: як добувати ворожих мурiв. Дотепер йшли на мури з довгими драбинами, до яких треба було кiлька дужих козакiв, щоб їх пiднести i до стiни приставити.
Сагайдачний видумав на це iншу штуку. Настругав коротких дубових щаблiв i пов'язав з них мотузянi драбини. Одним кiнцем така драбина була прив'язана до округлого дерева, на котрому звивалася.
Зразу Сагайдачний не хотiв нiкому сказати, на що воно є, поки не випробував цього з Марком. Вони пiшли оба на вали, перепливли човном рiчку i тут стали перед стрiмким берегом. Узяли драбину i викинули вгору. Дерево, летючи вгору, зачепило гаками за берег, i зараз дерево стало спадати вниз i розвинуло драбину. Гаки зачепились за камiнь на березi, i тепер обидва сюди повилазили. Попробували так кiлька разiв, хоч не раз з драбиною треба було поїхати вниз, бо гаки не попали на тверду почву i не мали сили вдержати тягару чоловiка.
По такiй удалiй пробi Сагайдачний дуже оживився.
– Се лише початок. Таких драбин ми зладимо бiльше i навчимо козакiв ними орудувати. Тодi здобування мурiв не пожре стiльки людей, що досi. Зараз треба се старшинi показати, а тодi подумаємо про решту. Ми, здається, весною пiдемо в похiд…
– На ляхiв?
– Хiба що нi. Ми до цього ще заслабi будемо. Нам треба зразу попробувати на турках i їм пригадатися. Вони далi i забудуть, що козаки ще живуть на свiтi,
Перед старшиною вийшла проба добре.
– Менi здається, що такими драбинами ми випередили всiх на свiтi, бо я не пам'ятаю, щоб у якiм вiйську такi драбини були. На дерев'яну драбину влiзе десяток людей, а її можна дрючком додолу скинути, а тодi скiльки-то люду нiвечиться.
– Нiчого говорити, - каже кошовий.
– Така драбина - то собi хитра штука, треба таких наробити про запас.
Вiдтепер Сагайдачний заходив часто в майстерню, де сплiтали мотузи, стругали щаблi i кували гаки. До того вигадав Сагайдачний легкi вiзки на двох колесах, якi можна було пiд мур фортецi пiдвезти. Сагайдачний вибрав на робiтникiв кремезних i сильних людей.
Вони вправлялися цiлими днями, викидали драбини на скелю i лiзли туди. Показалося ще, що коли на драбинi заважить здолу, то дуже важко приходилось поскидати згори гаки.
Сагайдачний думав все над тим, щоб теперiшнiй спосiб воювання улiпшити, i все, що вигадав, виходило гарно. I так вигадав вiн скорострiльний, рушничний, бiй. Вибирав справних стрiльцiв, якi кулею на льоту птицю трафляли. Вони сiдали на землi, загнувши ноги по-турецьки, за ними сiдало кiлькоро звичайних людей з мушкетами, якi безвпинно лаштували рушницi i передавали стрiльцевi. Вiн брав одну рушницю по другiй, стрiляв миттю i подавав поза себе, а брав налаштовану.
Таким способом можна було в однiм мiсцi прибiльшити вогонь до небувалої швидкостi, коли ходило о те, щоб здержати наступаючого ворога на конi чи пiшки.
В недовгiм часi став Сагайдачний душею усiєї Сiчi.
Всi його поважали, наче самого кошового. Те вплинуло теж i на новикiв, котрi його подивляли i слухали. Старi сiчовi дiди говорили, що за їх пам'ятi такого запорожця на Сiчi не було. Йому ворожили, що вiн кошовим буде, а тодi не буде важко розбити Польщу на порох та повиганяти з України всiх ляхiв i жидiв.