Сагайдачний

Чайковський Андрій

–  Вашець, будеш тут учителем?

–  Побачиш, - каже Конашевич, не перепиняючись у роботi.

–  Я хотiв вашецi сказати, який тут порядок у нас, а то блукати будеш, мов вiвця. Ми тепер оба тут служимо, i я, як старший товариш, вважаю за свiй обов'язок зi всiм тебе познайомити, увi всiм тебе поучити. Гадаю, що згодом ми будемо приятелями. Наш пан - великий дук, ну, вельможа. Вмiє нагородити, але i покарати знає. Тут одного вчителя - то приказав таки канчуками вибити i до льоху замкнути. Вельможна панi, як собi якого подобає, то йому добре. Хто у її ласку попаде, то щасливий i може собi вiдтак не на одне позволити, до чого iншому зась. Вашець гарний хлопець, i можеш подобатися. Попробуй, а буде тобi добре життя, а тодi i менi, i другим слугам мiг

би ти багато помогти. Хлопчиська, себто паничi, пустi, як звичайно панськi дiти. Не хочуть вчитися, а ти перед вельможним панством нiколи на них не жалуйся, а навпаки хвалися, та не дуже собi морочи голову їх наукою. Правду кажучи, на якого чорта їм наука? Вони будуть багатi, а цього їм досить, що будуть i мудрi. От так щось зверха полизати, та й годi. Тут був такий один вчитель, що хотiв поробити з них Соломонiв, а вони йому кiлки на головi тесали. Вiн якось раз всердився i сiпнув старшого, того Олеся, за вухо. Господи! Що тут було герезiї! Панi такого бешкету наробила, плакала - я чув усе з другої кiмнати - i пан мусив згодитися на це, що вчителя гайдуки вибатожили: тридцять канчукiв дiстав, всадили на одну нiч до льоху, а на другий день прогнали. Ага! Мало що я не забув. Є тут ще на респектi у вельможної панi стара панна Зося. До неї також добре пiдлобизатися, бо вона у вельможної панi має слово. А цю цяцю найлегше взяти на гарнi словечка, бо вона у великих претензiях i здається їй, що кожний мусить в неї влюбитися. А то таке старе опудало, що аж гидь дивитися. Впрочiм, сам побачиш, їй безвпинно голова болить i з носа капає. А мастить себе такими пахощами, що аж на вулицю чути. У неї вiчно ахи та охи. Ти трохи поахай та поохай, то так її прив'яжеш до себе, що з руки їстиме i зробить тобi, чого ти захочеш.
– Лакей говорив це, показуючи свою вищiсть, яку панськi лакеї так по-мистецьки вмiють показувати супроти рiвних собi або нижчих.

Конашевич робив свою роботу i лише посмiхався, слухаючи цього базiкання.

Та як Петровi треба було перейти коло лакея, то встав, поклепав Петра по плечу i каже:

–  Будь, вашець, проворний i хитрий. Ти гарний хлопець i можеш жiнкам подобатись, а то грунт. Того би на воловiй шкурi не списав, що я знаю. Я тут служу вже десять лiт i мав час усе спенетрувати, але так годi вiдразу все вичитати, мов з книжки.

–  Послухай же тепер, пане-товаришу, що я тобi скажу, а потiм то ледве чи будемо приятелями. Як ти, ледаре, поважишся ще раз менi такi теревенi плести, як тепер, то так тобi морду поб'ю, що тобi пика вище носа спухне. Розумiв? На те тебе панство годує, щоб ти пiдслухував, та обмовляв, та язиком обносив? Геть звiдсiля! На очi менi не показуйся, бо як тобi дам ляпаса, то носом землю запореш. Тепер рушай звiдсiля i пришли менi послугу.

При першiм словi "ледаре", лакей встав i створив рот iз зачудування. При другiм словi вiн випрямився в струну, а при послiднiм вже був при дверях.

"Горда штука, ге-ге, - говорив до себе вже в сiнях, - поводиться, мов пан, а то собi простий козак. Що вiн собi думає мене так зневажати? Пiдожди! Я небо i пекло порушу, а тебе звiдсiля викурю. Буду по кожному кроцi пiдглядати i пiдслухувати, а таки щось на тебе знайду. Ба! Але то небезпечний чоловiк, бо тi козаки усi небезпечнi горлорiзи. Я не хотiв би в його лабети попастися. Мiг би мене скривдити, бо йому все одно. то зайда. Ага! Ти хотiв, щоб тобi прислати якого служку. Добре, будеш мати такого, що якраз для тебе, який пан, такий крам". Льокай усмiхнувся, що знайшов такий гарний спосiб помсти за зневагу.

Тим часом Петро присiв на стiльцi i задумався.

"Гарно я попався. Тут вчителiв i канчуками частують. Бiдний той, якийсь сiрома-бакалавр, що на собi таке витерпiти мусив. I я маю бути не знать як довго панським блюдолизом! Сама душа проти цього бунтується. Що отцевi архiмандритовi на ум прийшло мене на це мiсце ставляти, в такiй понижуючiй ролi, бiгме не розберу. Вiн, очевидно, менi ще не доповiв усього. Говорив про злуку козацтва з церквою, а мене, замiсть оставити мiж цим козацтвом, загородив сюди

мiж вельмож на блюдолиза. I я маю тут мучитися посеред тих лежнiв, дармоїдiв, лакеїв, що за панє-брацє до мене сунуться? Цих годованцiв держить пан i грошi на них витрачає лише для своєї примхи, щоб показати, що ось-от вiн великий пан i служби у нього багато. Менi здається, що я тут довго мiсця не зiгрiю."

Тепер вiдчинились дверi i в кiмнату ввiйшов невеличкий, може п'ятнадцятилiтнiй хлопчина. Вiн був босий i засмалений, мов кочерга. Вiн склонився своєю щитинуватою головою i став смирненько бiля порога.

–  Чого тобi, синку, треба?

–  Мене прислав сюди старший лакей, пан Станiслав, пановi до послуги.

Конашевич усмiхнувся. Змiркував зараз, що це була лакейська помста.

–  А що ти вмiєш робити?

–  Я, прошу пана, нiчого не вмiю. Досi-то я був при кухнi i хiба в печi вмiю затопити, - хлопчисько був наляканий. Вiн знав, що як чого не вмiтиме зробити, то будуть бити.

–  А як тебе кличуть?

–  Антошком.

–  А тобi тут добре у панiв i звiдкiля тебе сюди привезли?

–  Часом добре, а часом зле. Часом мене вдарить у потилицю пан кухар, часом старший кухта, а раз мене добре вибатожили за те, що я посудину розбив. А мене привезли з панської економiї, я пiдданець.
– Хлопець понизив голову i мовчав. Вiн боявся, чи не забагато говорив, i знову битимуть.

–  А твої батьки живуть?

–  Повмирали. Батько робив панщину; по смертi батька маму з панської хати прогнали, а другого там посадили. Потiм мама ходила на заробiтки, поки не вмерла.

–  А в тебе нема нiякої рiднi?

–  Була сестра старша, та теж вмерла.

"Однакова доля цiлого українського народу чи у польського пана, чи у православного вельможi", - думав собi Конашевич.

–  Добре, Антошку, ти будеш вiд сьогоднi тут робити порядки, я покажу тобi як. Вважай добре, нiчого менi не рушай, не перевертай, а що знайдеш, то вiддай, бо я так люблю. Я тебе не буду бити, як ти будеш для мене щирий.

Конашевич узяв його за пiдборiддя, пiдвiв вгору голову i дивився в його чорнi наляканi очi, бо Антошко на рух руки Конашевича нагнувся, думаючи, що його вдарять.

–  Не лякайся мене, Антошку, я тобi нiчого лихого не зроблю.

В очах хлопця заяснiла радiсть:

–  Так значиться, я вже пiд кухаря не пiду?

–  Не пiдеш. Впрочiм, я з паном про тебе поговорю, бо я тут не пан. Тепер йди собi, обмийся гарненько, вiзьми чисту сорочину, коли яку маєш, i заходи сюди надвечiр.

Хлопець був такий радий, що поцiлував Петра в руку звдяки.

Петро знову остався сам i не знав, що з собою робити. Аж вiдчинились дверi, i ввiйшов сам вельможний пан суддя. Конашевич надяг миттю на себе жупан i вклонився.

–  Я прийшов оглянути, чи все у вашмосцi в порядку, бо на службу не можна покладатися. Що ж? Був тут Станiслав? Я його призначив до служби у вашмосцi.

–  Ваша милiсть будуть менi вибачати, що я за одну рiч попрошу. Пан Станiслав завеликий пан для мене i замудрий, i я йому вже подякував. Я прохав би призначити для мене цього малого кухту Антошка. Це буде якраз для мене, лише щоб ваша милiсть приказала його вмити та перевдягти. Я його сам усього пiдовчу.

–  Навiть не знаю, чи є у мене кухта Антошко. Але звiдки, вашмосць, його знаєш?

–  Пан Станiслав менi не був по нутру, i я вiдiслав його та казав собi прислати кого другого. I вiн прислав менi хлопчину з кухнi, засмоленого, мов кочерга, i брудного та босого. Я з хлопцем розмовляв, i вiн понятливий. Отож я хочу пану Станiславу показати, що коли той Антошко вмиється i прибереться, а при менi якийсь часок побуде, то стане таким самим лакеєм, а може, ще лiпшим, нiж пан Станiслав.

–  Я вже знаю, що то було. Цей ледар Станiслав хотiв, певно, вашмосцi показати свою вищiсть i вагу в тiм домi, а може, хотiв помститися, що ви його услуг не прийняли. Я знаю цих ледарiв, як вони вмiють носи вгору задирати. Поводивсь супроти вашмосцi непристойно, i тому вашмосць його прогнав. За це дiстане батоги, а той Антошко прийде сюди.