Сагайдачний
Шрифт:
– Ти мене за слово не хапай, а краще ти сiдай тут бiля мене, а ми як добрi земляки ще потолкуємо.
– Вiн посадив Петра на стiлець побiч себе i говорив далi: - До цього завдання, яке ти сповнити маєш мiж козацтвом, ти ще гаразд не пiдготовився. Тобi треба побути трохи у городi i придивитися, як живуть православнi i чого нашiй церквi треба. В Острозi ти цього не бачив, бо там нiхто православної церкви не гнiтить, не нiвечить. Побудь ти трохи тут, придивися, побудь мiж православним панством, придивись i прислухайся. А при тiм ти ратуй двi молоденькi душi перед упадком i затратою. Ти будеш моїм частим
– У мене є все, своє, що i на княжому дворi не треба соромитися.
О. архiмандрит подзвонив у маленький дзвiночок, що лежав на столi, i зараз з'явився у келiї iнок:
– Принести сюди їсти для пана Конашевича. За твоїх товаришiв ти не турбуйся, їх угоститься, i вони вернуться, - каже до Конашевича. Петро остався в монастирi на обiдi.
За той час перевдягся у кращу одежу, яка його цiлком перемiнила. З убогого подорожнього козака став гарним молодим запорожцем в кунтушi i сап'янцях, з гарною шаблею при боцi.
– Добре так, хай знають наших, - говорив архiмандрит, любуючись поставою Петра.
Обiзвався серед монастирських мурiв дзвiн, скликаючи до трапезницi на обiд. Петро йшов з архiмандритом. По дорозi стрiчали монахiв з похиленими головами у каптурах. Всi покiрно кланялися своєму настоятелевi i не могли вiдгадати, якого то знатного гостя веде обiдати з ними. Трапезниця стала наповнятися монахами, аж зароїлося вiд ряс i каптурiв.
Архiмандрит сiв на першому мiсцi i посадив коло себе Петра. Один з монахiв прочитав уголос молитву, i всi посiдали.
Петро не мiг з дива вийти, що у монастирi, де убожество належало до монашеських правил, давали обiльнi вибагливi страви i пили добрi вина та меди. Петро не менше дивувався, що архiмандрит не їв разом з другими. Йому подавали убогi страви окремо. Петро пив дуже мало. По обiдi мав стати перед вельможного i хотiв мати ясну тверезу голову.
По обiдi архiмандрит приказав запрягти повозку i поїхав з Петром у город до пана суддi Аксака.
Суддя, пан Аксак, жив у пишному панському домi. Вiн був дуже багатий i мав у Київщинi розлогi посiлостi. Його економiї приносили йому великi рiчнi доходи, i мав з чого достатньо жити. Провадив великопанське життя i держав багато служби.
Слуги оповiстили приїзд гостей, i пан суддя вийшов гостям на стрiчу. Звiтався з архiмандритом i поглянув уважно на Петра.
– Рекомендую пана Петра Конашевича, острозького учня, про котрого я вашiй милостi мав честь говорити. Приїхав прямо iз Запорожжя.
Видно було, що Аксак не був з того радий, Конашевич виглядав радше на козацького сотника, чим на вчителя.
Аксак попросив гостей у покої, а по дорозi подумав собi, що з цього, певно, нiчого не буде, бо Конашевич не виглядав на такого, щоб у його головi помiстилась латина поруч з iншими тогочасними мудрощами. "Я з ним коротко справлюся, - подумав Аксак, - а тодi i отець архiмандрит переконається, що помилявся". Аксак просив о. архiмандрита сiдати, а до Петра каже:
– Nosti linguam latinam?
– Si vestra Ьепеvоlentiа id dubitas, nоn оpus еrat iubere me huc e Zaporogie venire.
– Tuum responsum acre et ineptum est, -
– Mihi respondendum erat uno verbo: "intelleqo" guod vero dokumentum non erat me scire latine logui. Ita enim guilibet organarlus litteris nesciens responder potest.
Чоло Аксака прояснилося. Йому це подобалось. Поглянув значуще на о. Плетенецького, а клепаючи по плечу Конашевича, каже:
– Дуже добре. Подобаєшся менi, вашмосць, лишаю тебе в моєму домi та поручаю виховання моїх хлопцiв.
Пан суддя аж тепер попросив Конашевича сiдати. Вiдтак плеснув i старому лакеєвi, що на цей знак явився, казав привести хлопцiв i попросити ясновельможної панi.
По хвилi ввiйшла панi Аксакова, ведучи за руки двох хлопцiв, дев'яти i дванадцяти лiт.
Конашевич i о. Плетенецький встали i вклонилися, а Аксак представив жiнцi нового вчителя.
Панi Аксакова, жiнка не бiльше тридцяти рокiв вiку, дуже гарна, була одягнена по-панськи. Вона вiдклонилася головою i привiталася з о. архiмандритом. Хлопцi вклонилися i подали Петровi на привiтання руки. Були б цього, певно, не зробили, коли б то був собi який звичайний вчитель, з яким можна робити, що їм буде завгодно, якого не раз пан дому i канчуками вибити приказував, але тут, судячи по його оксамитовому кунтушi i по багатiй шаблi, - неабищо.
– Знайте, сини, що пана Конашевича треба в усьому слухатися, а то погнiваюсь, коли б на вас пожалувався. Вiд завтра розпочнеться наука, а тепер можете вiдiйти.
Хлопцям не треба було цього двiчi казати, i зараз пропали за дверима.
– Сiдай, вашмосць, з нами, - запрошувала Аксакова Петра.
О. Плетенецький слiдив пильно за поведенням Петра i видно було, що був з нього вдоволений. Бо Петро поводився цiлком природно, з достоїнством i повагою. начеб на панських покоях вирiс. О. Плетенецький боявся зразу за нього, що такий степовик не знатиме, як ступати по панському помостi.
– Умовимось зараз за вимоги, вашмосць, - каже Аксак.
– Полишаю це вашiй милостi, - каже Петро, легко склонившись та поправляючи свого козацького чуба на головi.
– Я мушу поперед усього показати, чи я вiдповiм моєму завданню на такому почесному становиську, а потiм вже, ваша милiсть, мою працю оцiните.
Це дуже Аксаковi подобалось.
Опiсля о. Плетенецький попрощався i вiд'їхав, а прощаючись з Петром, каже:
– Гарно ти, Петре, поводився, помагай бiг! Не забувай на мене. Твiй клунок то я тобi ще нинi пришлю.
Петровi визначили гарну кiмнату в Аксаковiй палатi, з виглядом на Днiпро. В кiмнатi стояв один стiл, кiлька стiльцiв, велике лiжко i шафа. Невдовзi опiсля принiс слуга клунок Конашевича, котрий прислали з Лаври. Конашевич зараз розв'язав його i став складати у шафу свої статки. За слугою ввiйшов у кiмнату панський лакей по-чужинськи одягнений. То був дужий, добре вигодуваний парень з оголеним лицем. Вiн держав голову вгору, узявся пiд бiк рукою i оглядав цiкаво Конашевича. Вiдтак сiв на стiльцi, висунувши далеко на кiмнату ноги.