Сагайдачний
Шрифт:
Панi слухала з великою увагою i немало затривожилась, почувши про недугу:
– А по чiм, вашмосць, судиш, що вони нездужають?
– По їхньому виглядi i по цiлiм їх поведеннi. У них блiдi лиця, попiд очима пiдкови, вони не можуть на одному мiсцi довше спокiйно всидiти, їм частенько поболюють голiвки. Це признаки ненормального стану не лише для лiкаря, але i для кожного розумного чоловiка, що уважно дивиться i обсервує.
– Яка ж на це рада?
– Заки лiкар пiзнає недугу i подумає над лiками, мусить дослiдити недугу. У дiтей цих я вже причину пiзнав, бо мав на те досить часу: у них брак свiжого повiтря, руху i харч, який вони вживають, шкiдний. Треба змiнити поживу вiдповiдно до вимогiв молодого тiла.
– Говорив менi вчора муж, що вашмосць хочеш їх на челядну страву поставити.
– Очевидно, що або я недобре висловився, або вельможний пан суддя не вирозумiв мене. Я не говорив про страви челяднi, лише страви простi. Я знаю, що челядь у вельможного панства живе так, що i ця страва була б невiдповiдною для дiтей.
– Простiшої страви, як у мене челядь має, я не знаю.
Петро усмiхнувся:
– Я зараз скажу i назву такi простi страви, як борщ, галушки, вареники, каша, трохи м'яса, а потiм овочi, мед, молоко, того якнайбiльше.
– Але ж таке їдять мужики на селi.
– Так, i для того вони здоровi, а їх дiти розумнi,
– Дарма. Наш французький кухар такого варити не вмiє.
– Не треба французького кухаря. Прошу прийняти яку молодицю-мiщанку на кухарку, а я їй скажу кожного дня, що нам має варити, бо i менi вже навкучилось за такою простою стравою.
– Щоби в моїм домi кухарка варила?
– Прошу вельможної панi, за моїх учнiв я вiдповiдаю моєю совiстю. Тепер, коли я панству вiдкрив цiлу правду, моя совiсть чиста i спокiйна. Гадаю, що для добра дiтей, i то ще таких гарних дiтей, можна зробити з моди таку жертву, щоб побiч кухаря поставити кухарку. То все в руках вельможного панства, а не моїх. Коли не те, то моє учителювання не потриває довго.
– Хочеш, вашмосць, нас покинути?
– Воно так є, що з розвоєм ума мусить поступати в парi i розвiй тiла. Одно другого не смiє на крок випередити. В тiм разi не може бути мови про те, щоб цi два розвитки йшли в одну ногу. Як розвiй тiлесний припиниться, а вiн вже припиняється, то i душевний не зможе далi поступити. Тодi моя мiсiя скiнчена.
– Але, не дай Боже того, я би вмерла, - роби, як знаєш. Вашмосць розумний i вчений чоловiк. Вiд завтра буде у нас кухарка.
За той час панна Зося дивилась в Петра, мов в образок. Кожне його слово захоплювало її душу. В її очах Петро вирiс на великого, на мудрого й ученого. Вона його обожала.
Петро вийшов вiд панi вдоволений. Поставив на своєму, доп'яв того, чого хотiв. Був вдоволений з своєї сили, коли таку дурну павичку потрафив нагнути до своєї волi. "Тепер всi будуть так танцювати, як я їм заграю".
Панна Зося вижидала Петра в сiнях.
– Пане Конашевичу, ви вмiєте чудес доказувати.
– Вельможна панi дуже розумна людина, а розумного не тяжко переконати.
"Ось та, то вже зачемеричила собi геть мною свою голiвку, коли б ще тамтiй павичцi не прийшла охота влюбитися в мене, бо щось дуже при кiнцi моєї мови пiдслiпкувала на мене очко. Бiда менi з тими бабами".
За обiдом вельможна панi була для Петра дуже ласкава. Часто до нього заговорювала i припрошувала їсти, чого до тепер нiколи не було.
– Мої любенькi, - каже Петро до хлопцiв, - вiд завтра будемо їсти ми три разом окремо.
Пан Аксак подивився на жiнку. Вона притакнула головою:
– Я доперва нинi довiдалася, що пан Конашевич також i лiкар.
– Я не хочу тим моїм знанням користуватись, i я буду радий, коли про це нiхто не буде знати.
Пан Аксак не мiг з дива вийти, як воно сталося. Вчора уговорював жiнку на всi лади i не довiв дiла до путнього кiнця, не покопав її упрямостi. А цей чоловiк доказав цього за
VIII
На другий день вже стала варити кухарка. Конашевича примiстили з хлопцями разом в однiй кiмнатi. Охмiстр стався вже не потрiбний i пiшов на ласкавий хлiб. Антошко усiм услугував i приносив харч з кухнi. Уся служба не могла з дива вийти, що Петро так охотно промiняв панськi вибагливi страви на борщ, вареники, голубцi, кашу.
Але хлопцi були з цього дуже радi. Їм це подобалося, що не треба при обiдi в'язатися рiзними церемонiями приличностi, доброго виховання, про якi їм морочив навчений охмiстр.
Конашевич завiв новий порядок вставання рано, миття, снiданку, обiду, далеких прогулянок i дбав про те, щоб хлопцi сiдали до їди голоднi.
Життя пiшло новим ладом. Вельможна панi придивлялася пильно усьому тому, заходила до їх кiмнати, майже щодня мiряла їх личка, чи не потовстiли, а на Петра дивилась ласкавими очима, усмiхалася до нього, задержувала його руку довше в своїй. А все те з вдячностi за таке щире пiклування її дiточками.
Петро добився у домi Аксака такого значення, що усiм кермував пiсля своєї вподоби, а нiхто цього не змiркував. Це завважала у першу чергу прислуга, а при тiм усi пiдсудки та урядники канцелярiї. Вiн був для всiх повагою i тепер, коли його значення через службу й урядникiв рознеслось по городi, стали всi забiгати у нього ласки. До нього стали заходити люде з рiзними справами та просити, щоб за їх дiло поперед поговорив з паном суддею. Через це Конашевич знайомився з рiзними людьми i багато людям помагав, особливо київським мiщанам. Iмення Конашевича стало звiсне в цiлому Києвi. Його звали прямо: козаком Петром.
Дiзнався про те i о. архiмандрит i дуже з того зрадiв. Конашевич мусив йому оповiсти, яким чином виробив собi значення i заволодiв Аксаками так непомiтно, що вони самi цього не помiтили.
– Славно, мiй дорогий земляче, хай тобi Господь благословить. Я дуже радий, я прямо гордий з цього. Галичина стає сiллю українського народу. Тепер ти сам зрозумiв, чого я тебе у Аксака поставив учителем. Тепер ти зможеш приєднати його, прив'язати крiпко до церкви i до народу. Вiн має мiж православними вельможами велике значення, i за ним пiде багато других, котрим благочестя байдуже i вже одною ногою ступили за римську межу. Тепер ми їх, певно, з блудної стежки завернемо. Держи Аксака крiпко. Та хоч би мiж цими панами не було великих ревнителiв, то вони нам допоможуть матерiально, дадуть грошi на нашi цiлi, а у Варшавi на сеймi за нами постоять. Вони не вiд одної бiди та пониження заслонять нас своєю повагою сенатора. А подумай, якими вийдуть Аксаковi сини, котрих ти вчиш. За примiром Аксака пiдуть iншi, прийматимуть за вчителiв наших православних людей, тодi на єзуїтський лiцей жоден православний вельможа не подивиться. А як ми матимемо свою добру школу, виховаємо своїх вчителiв, тодi, може, нам поталанить позасновувати свої православнi лiцеї. Тепер ти розумiєш мою цiль, мою iдею, тож помагай менi.
Конашевич, запевнивши своє становисько в Аксакiв, iшов смiливiше до намiченої цiлi, а iменно - перетягти Аксакiв вiд панiв до народу, а так само його дiтей виховати на вiрних синiв свого народу.
Хлопцям став вiн тепер оповiдати дивнi дива про козакiв, звiдкiля вони взялись i чого вони хочуть, до чого йдуть, про їх походи, терпiння, про оборону України, про те, що козаки могли би зробити, коли б пани їх не зупиняли, на що завели унiю.
Хлопцi пильно слухали i цiлою дитячою душею стали по сторонi козацтва та того бiдного, через панiв мученого народу, що мусить усе покидати та втiкати мiж козацтво. В їх молодих головах прошибала думка, що, як лише пiдростуть, непремiнно пiдуть на Запорожжя i там зробляться славними.